1Q84. Книга І
Шрифт:
— Закінчив одну роботу й захотів перехилити чарку. Завтра до обіду залагоджу ще одну справу й повернуся до Осаки.
— Я також щойно закінчила одну велику роботу, — сказала Аомаме.
— Ого! Яку?
— Про неї не хочеться багато говорити, але це професійна робота.
— Професійна робота… — повторив чоловік. — З якою звичайна людина не впорається. Робота, яка вимагає професійної майстерності й тренування.
«Невже ви — ходячий тлумачний словник „Кодзіен“?» — подумала Аомаме, але й цього разу вголос нічого не
— Ну, можливо, саме така.
Чоловік ще раз ковтнув віскі із содовою, взяв із чашки один горіх і з'їв.
— Мені цікаво, що ж це за робота, але ж ви не хочете про неї розповідати.
Вона кивнула.
— Поки що.
— Може, вона пов'язана з використанням слів? Скажімо, редактора або університетського дослідника?
— Чому ви так думаєте?
Чоловік підніс руку до вузла краватки й ще раз його розслабив. І застебнув ґудзик сорочки.
— Мимоволі подумав. Бо ви, здається, дуже завзято читали грубезну книжку.
Аомаме легенько постукала нігтем по краю склянки.
— Просто я люблю читати книжки. Але робота не має до них жодного стосунку.
— Ну, тоді здаюся. Не можу здогадатися.
— Це правда, — сказала Аомаме. «Можливо, взагалі не здогадаєтеся», — подумки додала вона.
Чоловік несамохіть стежив за нею. Аомаме, вдаючи, ніби щось упало, нахилилась і виставила напоказ ущелину на грудях. Напевне, видніла трохи й форма грудей. І біла сорочка з мережаною облямівкою навколо шиї. Потім вона підвела голову й ковтнула «Cutty Sark» з льодом, що своїми круглими боками дзенькнув об стінки склянки.
— Попросити вам ще одну порцію? Я теж візьму собі.
— Якщо вам неважко, — відповіла Аомаме.
— Міцний напій, правда?
Аомаме невиразно всміхнулася. Потім раптом посерйознішала.
— Ой, ви знаєте, я пригадала, що хотіла запитати про одну річ.
— Яку?
— Це правда, що останнім часом у поліції змінилася уніформа? І тип пістолета, який вони носять.
— Коли це «останнім часом»?
— Цього тижня.
Чоловік трохи здивувався.
— Уніформа та зброя в поліції справді змінилися, але це сталося кілька років тому. Уніформа строгої форми стала схожою на звичайнісіньку куртку, а пістолет став автоматичним, нової моделі. Після того, гадаю, особливо великих змін не було.
— Уся японська поліція, здається, мала револьвери старого зразка з обертовим барабаном. Ще до минулого тижня.
Чоловік хитнув головою.
— Та ні. Уже досить давно всі поліцаї носять автоматичні пістолети.
— Ви впевнені?
Від її слів чоловік трохи розгубився. Насупивши брови, всерйоз напружив пам'ять.
— Не збивайте мене своїм допитуванням. Адже газети, здається, писали, що всім поліцаям замінили стару зброю на пістолети нового зразка. Тоді виникла невелика проблема. Як завжди, громадські організації протестували перед урядом — мовляв, нові пістолети надто потужні.
— Скільки років тому? — запитала Аомаме.
Чоловік, підкликавши немолодого бармена, спитав його, коли в поліції помінялися уніформа й зброя.
— Навесні, два роки тому, — не довго думаючи, відповів бармен.
— Послухайте, а звідки ви, бармен першокласного готелю, про це знаєте? — сміючись, запитав чоловік.
Засміявся і бармен.
— Випадково. Річ у тому, що мій молодший брат служить у поліції, а тому я добре це пам'ятаю. Нова уніформа йому не сподобалась, і він часто нарікав. Мовляв, і пістолет надто важкий. Він і досі бурчить. Новий пістолет автоматичний, моделі «Beretta», калібру дев'ять міліметрів, перемикається на напівавтоматичний режим стрільби. Тепер його справді виробляє за ліцензією фірма «Міцубісі». У Японії збройних сутичок майже не було, тож досі потужні пістолети вважалися непотрібними. Ба навіть виникало побоювання, що їх може хтось викрасти. Але уряд ухвалив рішення підвищити боєздатність поліції.
— А що сталося зі старими барабанними револьверами? — спитала Аомаме якомога стриманіше.
— Напевне, вилучили з ужитку й повністю розібрали, — відповів бармен. — Я бачив по телевізору, як це робили. Розбирання такої кількості револьверів і ліквідація патронів до них забрали багато часу.
— Хоча можна було б продати за кордон, — сказав рідковолосий службовець фірми.
— Конституція забороняє експорт зброї, — скромно зауважив бармен.
— Оце так бармен першокласного готелю!..
— Іншими словами, вже два роки японська поліція зовсім не користується барабанними револьверами. Ви це хочете сказати? — перебивши чоловіка, запитала Аомаме.
— Наскільки мені відомо.
Вона ледь-ледь насупила обличчя. «Невже з моєю головою щось негаразд? Ще сьогодні вранці я бачила поліціанта в колишній уніформі й з револьвером старого зразка. Про те, що всю цю зброю геть-чисто вилучили, я ніколи не чула. Та навряд чи можна вважати, що цей чоловік середніх літ і бармен разом щось переплутали й кажуть неправду. А коли так, то значить — я помиляюся».
— Дякую. Тепер я вже зрозуміла, — сказала Аомаме барменові. А той, ніби ставлячи крапку в розмові, по-професійному всміхнувся і знову взявся до своєї роботи.
— А вас поліція цікавить?
— Та я цього не сказала б… — відповіла Аомаме, ухиляючись від запитання. — Просто пам'ять трохи підвела.
Обоє випили нову, кожне свою, порцію віскі із содовою й «Cutty Sark» з льодом. Чоловік розповів про свою маленьку яхту, яку пришвартовує у затоці містечка Нісіномія. Із запалом описував, як чудово відчувати вітер, коли у вільний день виходиш на ній у море. Аомаме не хотіла слухати про якусь там нікчемну яхту. Краще вже розказував би про історію створення кулькових підшипників або про розміщення корисних копалин в Україні. Вона зиркнула на годинник.