Альтернативна еволюція

Бердник Олесь Павлович

У МАЙБУТНЬОМУ

Мільярди жадібних душ, позбавлених духовності й співстраждання, що прагнуть лише розкоші та насолод: океан злочинів та збочень. Ніхто й ніщо не наповнить цю бездонну прірву бажань!

Виснаження землі. Падіння врожайності. Задуха, бо флора гине.

Голод. Смерть мільйонів. Епідемії. Вимирання тварин, бо вони не зможуть жити в агонізуючій Біосфері, серед лахміття екологічних зв’язків.

Деградація психіки. Натовпи дегенератів, девальвація знання, бо процес його засвоєння перетворився в «заучування». Вузькі «спеціалісти», котрі більше нагадують біороботів.

Неконтрольовані спалахи насилля, тероризму, несподівані війни, атомна катастрофа.

Це — кінець нашого, людського світу.

Якщо Природа й справиться з жахливим зараженням й отруєнням Сфери Життя, якщо вона й відтворить Біосферу, то це вже буде не наш історичний світ…

Про що ж ми говоримо? Невже про грізні пророцтва, невже про апокаліптичні «чаші помсти»? Чи не достатньо чули про це люди впродовж віків?

Жахи ніколи не стимулювали людей до пошуків кращого рішення. Навпаки — вони вбивали ініціативу й змушували кидатися в обійми містики, фанатизму й покірної приреченості. Тому ми згадали про грядущу катастрофу не для залякування, а щоб нагадати про можливість Преображення, про можливість порятунку того, що може бути врятоване.

Але що рятувати?

Залишки Біосфери? Для чого? Щоб розтягнути агонію?

Чи рятувати Людину як вона є — з усіма її збоченнями й жахіттями?

Суть проблеми не в тому, щоб самозберегтися (адже тілесно так чи інакше помирають усі); суть у тім, щоб не тільки зупинити катастрофу, але й відтворити Єдність, а отже — Радість Життя, котра суджена як головний прояв Самопізнання.

Аналізуючи минуле, сучасне й грядуще, ми бачимо, що всі жахи Буття — це єдиний процес розвитку Космічної Хвороби, що уразила Життя.

Певно, знайдуться вчені апологети катастрофічного світосприймання, котрі стануть стверджувати «законність» та «необхідність» такої ситуації. Знайдуться і «святі отці», що вкажуть на «гріхопадіння» Людини і стануть стверджувати невідворотність світового покарання.

Ми рішуче повстанемо проти приреченості. Ми стверджуємо Святість та Радість людського Духу. Ми стверджуємо його Праведність та Космічне Синівство. Ми стверджуємо, що Він здатен і мусить повернути Радість Життя. Отруйний вірус падіння і хвороби необхідно вигнати — і відновити Цілість. Але лічені роки зосталися до грізного порогу. Сплячі — не прокинуться! Але тим, хто не спить, ми пропонуємо разом розглянути принципи Суми Любові, що кличе нас до Материнського Світу Радості.

Але для того, щоб зрозуміти й прийняти суть цієї Альтернативи, необхідно розглянути МІРАЖІ ПСЕВДОБУТТЯ, ці грандіозні космічні й історичні фікції, котрі завели людство у лабіринт, порушивши гармонію Цілого.

МІРАЖ ЕНЕРГЕТИЗМУ або ЧАСУ — головний міраж, що став основою багатьох інших.

Зруйнована в результаті світової хвороби цілісність породила ритміку обмежених проявів — Час, а разом з ним — Енергію як динаміку цих проявів.

Ефект розпаду Цілого, хвиля сили, відчужена від Внутрішнього Космосу і відірвана від Джерела, оформлена у зовнішні стихії — ось що таке Енергія, що лягла в основу тканини розпорошеного світу.

Не зрозумівши Руху та його проявів (Енергії, Сили, Могутності, Напруги), Людина запрагнула оволодіти Зовнішнім Космосом, використовуючи часово-ефемерний аспект Руху — Енергію. Погляньте неупередженим оком на творіння так званої технічної революції, і ви збагнете,

що ми ввійшли в протистояння з Цілим, що ми стали його паразитами, ворогами, руйнаторами.

Ми творимо енерготарани для подолання простору і часу; ми використовуємо могутність Матерії для руйнування того, що нездатні збагнути; ми схожі на нерозумних дітей, котрі в пороховому погребі влаштовують феєрверк, коли бомбардуємо потоками часток атомні мішені синхрофазотронів, ґвалтуючи мільйоноградусну плазму в магнітних тюрмах. Ми грубо вторгаємося у світ атома, клітини, психіки, ігноруючи єдність Сущого, і не розуміємо, що безвідповідальні вторгнення в інші сфери життя можуть викликати ланцюгову реакцію розпаду.

Необхідно збагнути, що Енергія як прояв зовнішнього руху — це лише грубий аспект світової Динаміки Духу, Космічної Свідомості. Ми будуємо цивілізацію на цьому примітивному, часовому підмурку і тим прирікаємо себе на неминучу загибель, не підготувавши свою свідомість до оволодіння Духовною Динамікою.

Уся наука, вся технологія збудована на ілюзорній ідеї, буцімто Всесвіт — це джерело невичерпної енергії. Висуваються прожекти про грядуще використання енергії в масштабах випромінювання зірок, галактик, метагалактик. Що за чудний міраж? І для чого це потрібно, якщо навіть сучасна людина мріє про Тишу, цю священну Матір Цілого?!

Збільшення технічної могутності вводить Людину в конфлікт з усією Світобудовою. Ми знаємо, що від нерозумного використання і руйнування екологічного кільця Планети деградує і рухається до загибелі вся Біосфера. Так само і при сліпому оволодінні тими чи іншими енергорівнями мікрокосмосу чи Макрокосмосу ми порушуємо стихійну рівновагу Природи, масштаби, походження і призначення котрої неможливо пізнати з допомогою нашого деформованого бачення.

Енергетична криза, що уразила цивілізацію, — не випадкова. Надії на те, що органічне паливо буде замінене термоядерним синтезом, — наївні. Енергія творящого синтезу — це привілей Світу Єдності, а не світу руйнації, в якому ми живемо і котрий живимо своїм розділено-дискретним мисленням.

Вимагають перегляду самі уявлення про СВІТЛО як про певну хвилю випромінювання (чи про потік квантів, фотонів). Скоріше за все, СВІТЛО — це посередник між внутрішнім та зовнішнім Космосом, котрий зв’язує Світового Суб’єкта зі Світовим Об’єктом.

Оскільки Світло — найвище (для нашої свідомості) прояв Світової Динаміки, воно тче світ форм, проникає в них і одухотворює речовинний світ. Те, що вимірює та вивчає фізика, — лише динаміка речовини в полі гравітації, сплячої Свідомості. Світло невловиме, ми помічаємо лише його ілюзорний слід, тільки його енергетичну шкаралупу, що виникає при контакті зі світом форм, «заморожених» Часом.

Використовуючи енергію, ми виснажуємо себе, свій власний дух. Це — самопожирання в буквальному розумінні. Кільце взаємозв’язку дуже тісне, воно губиться в безодні Часу й Простору, і важко побачити, звідки бере початок те Джерело, з якого ми смокчемо енергетичну кров. Але грядуще відкриє нам ту істину, що її знали древні мудреці, котрі подарували нам символ змії, що кусає свій хвіст, чудовий символ самопоїдання.

Ясно лише одне: що більша енергетична потужність, котру ми використовуємо, то більш напружене протистояння Космічного Цілого. Ми узурпуємо ті основи, що на них тримається сам Фундамент Світобудови.