Аномальна зона
Шрифт:
Торбас на мить склепив повiки, потiм розплющив очi, спокiйно запитав:
— Значить, вас, матерiалiстiв, усе ж таки цiкавить те, чи iснує паралельний свiт, чи нi. I чи могли люди на певний час опинитися в ньому. Я не помиляюсь?
— Не помиляєтесь, — ствердно кивнула Кiра.
— Двома словами, навiть двома реченнями я не зможу пояснити вам усе, що стосується подiбного явища. Вам краще пiти, ви дарма витратите час.
— Це вже менi вирiшувати, — жорстко вiдповiла Березовська. — Якби не певнi обставини, я б до вас нiколи не звернулась. Але жертвами так званого паралельного свiту стало двоє людей. I це лише вiдомi випадки. До того ж є свiдки, не знайомi один з одним, якi у рiзний час мали можливiсть спостерiгати
Вона замовкла, бо справдi не мала бiльше слiв. У те, що говорила зараз, Кiра Березовська не вiрила сама. Проте загальна картина того, що сталося з Томою Томiлiною i Вiктором Шамраєм виглядає на даний момент саме так.
Професор Торбас мовчки пiдвiвся, взяв з мийки прозору чисту склянку, налив у неї води з-пiд крану трiшки бiльше половини, поставив склянку на стiл i засунув у неї чайну ложечку.
— Дивiться — це теж фокуси?
Спочатку Кiра не побачила нiчого. Але вже за мить звернула увагу: ложка в склянцi з водою здається переламаною.
— Бачу, ви зрозумiли, — промовив Торбас, артистичним жестом вийняв ложечку з води, покрутив її перед очима Кiри. — Цiла, бачите? А ось тепер знову поламана, — вiн повернув ложечку в склянку.
— Здається, Ростиславе Михайловичу, ви демонструєте менi дiю елементарних законiв фiзики. Курс програми середньої школи, якщо я не помиляюся. Фiзику вчила давно i, коли чесно, не дуже любила. А фокус з ложкою в склянцi наведений у пiдручниках.
— Проте ви згоднi: абсолютно рiвний предмет, опинившись за певних обставин у певному середовищi, може створити iлюзiю змiни форми, — Торбас знову пiднiс догори два пальцi. — Оцi викривлення часу i простору, доведенi, як ви самi щойно помiтили, досить елементарним способом, дають пiдставу сумнiватися в справедливостi твердження, згiдно з яким iснує лише те, що ми бачимо неозброєним оком. Хочете ще один елементарний приклад зi шкiльної програми? Двi кульки на ниточках. Довкола кожної iснує своє гравiтацiйне поле. Але залежно вiд кута, пiд яким ми цi кульки повернемо, вони будуть то притягуватися одна до одної, то, навпаки, одна одну вiдштовхувати. Значить, гравiтацiя не всюди однорiдна i однаково дiє. Значить, простiр довкола нас має бiльше вимiрiв, нiж твердять у пiдручниках фiзики чи геометрiї. Я вас, матерiалiстку, ще не втомив?
— Не дуже, — голова починала болiти, та розкошi зiзнання своєму божевiльному спiвбесiднику Кiра вирiшила не приносити. — Але й на пряме запитання ви не вiдповiли.
— Гравiтацiя, магнiтнi поля, багатовимiрний простiр — це лише ключовi поняття. Спираючись на них, ви, коли захочете, можете отримати певнi базовi знання з предмету, який вас цiкавить у зв’язку з виконанням службових обов’язкiв. Будь-який контакт з паралельним свiтом можливий лише там i тодi, де всi цi фактори задiянi разом i одночасно. Тут, як у театрi, потрiбнi єднiсть мiсця, часу та дiї. В певний час за певних обставин у певному мiсцi справдi проявляється паралельний свiт. Ось вам, панi слiдча, ще один дитячий приклад — фотографiї. Скiльки разiв бувало, що на задньому планi фотознiмка той, хто фотографував, бачить якiсь дивнi плями чи навiть контури, яких, роблячи знiмок, не помiчав. Це тому, що спектральна чутливiсть фотоматерiалiв набагато сильнiша, нiж чутливiсть звичайного людського ока.
— Ви пропонуєте пошукати ознаки паралельного свiту, озброївшись фотоапаратом? — Кiра уявила, чим зараз, уже третю годину, займається Бражник у покинутому селi.
— Тiльки не цим жахливим цифровиком! — професор Торбас махнув рукою, наче вiдганяв комара. — Фотоплiвка
— Пiдлiсне, — спокiйно вiдповiла Кiра. — Чули про таке?
— А-а-а, — протягнув вiн з певними нотками розчарування. — Читав, писала та жахлива газетка, звiдки менi подзвонили стосовно вас…
— Чому жахлива? — брови Кiри стрибнули поверх дужок окулярiв. — Нi, я з вами згодна, але ж ви з нею в тiсному контактi, i на тобi — жахлива…
— Хiба всi ми захищенi вiд постiйних контактiв з чимось жахливим? — тепер два вказiвних пальцi направились на Кiру. — Iнших майданчикiв для хоча б спроби поговорити про подiбнi речi, яких нiхто уперто не помiчає, не iснує. Не лише в Житомирi — їх взагалi мало. Принаймнi, тамтешнi автори хоча б звертаються до мене, коли їм щось неясно. Писали про аномалiї в Пiдлiсному, писали. Я сам туди збирався цими днями, тiльки ще не втяв, як туди дiстатися. Ну, тепер менi взагалi легко вам вiдповiсти, — Торбас опустив руки, склав пальцi в замок бiля живота. — Потрапити в паралельний свiт можливо. Ось тiльки наша, тобто — ваша обмежена уява не дозволяє цього навiть припустити. Але Пiдлiсне може виявитися саме тим мiсцем, де спрацюють одночасно всi названi мною фактори. Уявiть: ви i я.
«Не уявляю», — подумала Кiра та знову промовчала, даючи спiвбесiднику мовчазну згоду слухати далi.
— Волею обставин ви опинились у паралельному свiтi. Та я не можу побачити, як ви туди втрапили, i так само не зрозумiю, як ви знову опинились у знайомiй вам реальностi. Ви, зi свого боку, нiчого не побачите в iншому свiтi. Так уже влаштованi людськi очi. Ось якби дивитися один на одного через об’єктиви фотоапаратiв… Пам’ятаєте, мультик такий був, про бременських музикантiв? Там за ними ганявся Генiальний Сищик iз вбудованими в очi фотокамерами. Вiн мiг ними клацати, i камери цi були точно не цифровi. Як вам спосiб побачити паралельний свiт, га, генiальнi агенти?
Тепер Кiрi не без пiдстав здалося, що Торбас знущається з неї. Вона вже пошкодувала про свiй вiзит i витрачений час. А вже, мiж iншим, початок третьої дня. Бражник мiг би дати про себе чути.
Вона справдi не знала, чого хотiла вiд людини на кшталт цього божевiльного професора Торбаса. Але в тому, що пошук паралельних свiтiв — не найкраща iдея i не найкраще зайняття для того, хто шукає вбивцю банкiра, вона за цей час остаточно переконалася. Тепер треба знайти спосiб вийти з цiєї розмови. I з цiєї квартири.
Врятував дзвiнок мобiльного. Помiтивши, як скривився господар, Кiра демонстративно витягла трубку з сумочки, глянула, чи знайомий номер, переконалася — знайомий, вiдповiла:
— Так, добрий день. Можу, звичайно можу. Слухаю вас уважно.
Почуте треба було переварити.
— Навiть так? — перепитала вона про всяк випадок, на мить забувши про присутнiсть Торбаса.
Дослухавши спiвбесiдника до кiнця, вона зрозумiла все про паралельнi свiти.
Тут же, так само не звертаючи увагу на господаря, з якого вже готове було вихлюпнутися щире обурення, Кiра набрала номер Бражника. Вiн повинен це знати i негайно повертатися. Чим швидше вiн залишить аномальну зону, тим краще.
Абонент знаходився поза зоною досяжностi.
Друга спроба. Третя. Четверта.
Результат однаковий. Зв’язку з Сергiєм Бражником не було.
Слiди вiд автомобiльних колiс Бражник помiтив i ранiше, щойно зупинився при в’їздi в Пiдлiсне.
Та побачивши, що покинуте село не таке вже й покинуте, зважаючи на те, що машини сюди таки навiдуються, не надав цьому факту особливого значення. Адже Вiктор Шамрай, а ранiше — Тамара Томiлiна, приїздили сюди автiвками. Навпаки, капiтан скорiше б здивувався, не побачивши на дорозi жодних слiдiв: нi автомобiльних, нi людських.