Аномальна зона
Шрифт:
Вiктор не впав у вiдчай. Не було на те причин. По-перше, карти, з якими вiн звiряв iнформацiю, — новi. Якщо маленьке село Пiдлiсне опинилося в зонi вiдчуження i в пожежному порядку було вiдселене,то з сучасних карт воно просто зникло. Навiть якщо, за словами Тамари Томiлiної, там все ще доживають якiсь люди. А по-друге, факт вiдсутностi Пiдлiсного на картi цiлком лягав у формат їхньої газети. Адже навiть, якщо забажати, перевiряти правдивiсть розповiдi про аномальну зону звичайнi громадяни не схочуть: на фiга заморочуватися дурницями?…
В активi Шамрая була дiвчина, яка вiдчуває дивний поклик iз тiєї аномальної зони, конкретнiше — з мiсця, де вона могла б народитися i з яким у такий спосiб пов’язана. На перший погляд — маячня. Коли подивитися вдруге та ще й вслухатися, вийде сюжет для чергової серiї «Секретних матерiалiв»
2
«Секретні матеріали», «Медіум» — відомі американські серіали, герої яких спеціалізуються на вивченні паранормальних явищ.
З усього, що наговорила Тамара, вийде трiшки менше сторiнки тексту. Решту Шамрай набере на мiсцi. Тобто, виїхавши в ту саму аномальну зону. Якщо села немає на картi, це не означає, що воно не iснує. I раз у вказаному районi постiйно чергують спецзагони мiлiцiї, розшукати покинуте всiма Пiдлiсне — справа технiки.
Дiйшовши такого висновку, Шамрай несподiвано для самого себе засмутився: надто просто i не дуже цiкаво все виходило. Адже далi вiн планував дiяти за накатаною схемою: подзвонити знайомому геологу, професору Максиму Iвановичу Горбатьку, який кiлька рокiв безкорисно спiвпрацює з «Неймовiрними фактами» лише для того, аби хоч раз на кiлька мiсяцiв виступати на її сторiнках у ролi авторитетного експерта. Вони сядуть на редакцiйну машину, прокатаються в район Пiдлiсного, знайдуть те Богом забуте мiсце. Професор Горбатько проведе бiолокацiю [3] , визначить, де можуть бути геопатогеннi зони [4] , а за цим дiйством його увiчнить фотограф Жора.
3
Біолокація — спеціальні досліди з метою виявити подразнення, внаслідок яких певне місце випромінює певну негативну енергію. Від самого початку термін застосовувався стосовно тварин. Нині біолокацію активно проводять люди, здебільшого — вчені, але трапляються і самоуки.
4
Геопатогенна зона — ділянка на земній поверхні, де спостерігаються негативні впливи тих чи інших факторів на живих істот, в тому числі на людей.
Репортаж з аномальної зони. Коментар професора. Кiлька фотографiй. Початок статтi на першiй шпальтi, продовження на восьмiй чи шостiй сторiнцi газети. Все, справу зроблено, як сказав колись старому алкоголiку Бiллi Бонсу старий слiпий пiрат П’ю [5] .
Раз так, можна йти пити каву.
В фойє будинку, де редакцiя винаймала примiщення, стояв кавовий автомат. Вирушивши з третього поверху на перший, Вiктор по дорозi заглянув до начальства, аби заявити тему про аномальну зону i швиденько узгодити вiдрядження просто на завтра. Потiм «замовив» автоматовi подвiйну мiцну каву, дочекався, поки напiй приготується, i вийшов у листопад, аби попити на свiжому повiтрi.
5
Шамрай по-своєму використовує епізод з роману Р. Л. Стівенсона «Острів скарбів», у якому сліпий П’ю, передаючи Біллі Бонсу чорну мітку, примовляє: «Справу зроблено».
Оригiнальних думок у головi Шамрая не виникало вже давно. З тих часiв, про якi вiн намагається не згадувати. Iсторiя, епiлогом якої став перехiд Вiктора на роботу в «Неймовiрнi факти» та повна свiдома вiдмова вiд проблем реального свiту, однаково переслiдувала i нагадувала про себе. Особливо ночами, коли вiн мучився безсонням i намагався дивитися рiзну хрiнотєнь по нiчному телевiзору: нiчого бiльше вiн не сприймав. Щоправда, чим далi в минулому та iсторiя лишалася, тим менш гостро Шамрай реагував на те, через що йому довелося пройти внаслiдок власної дуростi та самовпевненостi. Тим не менш Вiктор визначив сам для себе: його рана — з розряду тих, якi або заживають довго, або не гояться взагалi.
Зловивши себе на тому, що минуле знову дає про себе знати, Шамрай одним ковтком допив каву, пульнув пластиковим стаканчиком у смiтник i рiшуче повернувся до себе в кабiнет, аби негайно завантажити голову чимось не надто корисним, проте необхiдним. Наприклад, пiдiбрати хоча б пунктирну iнформацiю про Народницький та Овруцький райони.
Отже, що ми тут маємо… У Народичах та околицях навiть до аварiї мешкало не дуже багато народу. Пiсля квiтня 1986 року i по нинiшнiй день тут лишилося менше десяти тисяч осiб. I це за офiцiйними даними: за двадцять з копiйками рокiв кiлькiсть населення у районi скоротилася бiльш як у два рази. На одному квадратному кiлометрi не завжди живу людину зустрiнеш.
Сусiднiй, Овруцький район з центром у стародавньому, згаданому, здається, ще в «Повiстi минулих лiт» Овручi, хоч i знаходиться географiчно поруч, але, як говориться, поряд iз сусiдом не стоїть. Хоча обидва райони вважаються постраждалими i в обох провели вiдселення, Овруцький район територiально бiльший. До того ж з роботою тут, навiть при тому, що регiон нiбито небагатий, справа значно краща. Хоча звiдти i звiдти народ поволi втiкає. Хiба от з Народницького — активнiше.
Все це цiкавило Шамрая лише з однiєю метою: з’ясувати для себе, до якої саме адмiнiстративної одиницi належить аномальна зона в селi Пiдлiсному i, вiдповiдно, куди звертатися, коли виникне така необхiднiсть, за офiцiйною пiдтримкою. Загалом, контактiв iз державними осередками влади Вiктор намагався уникати. Проте в даному випадку, якщо йдеться не просто про геопатогенну зону в покинутому селi, а й про факти зникнення в нiй людей, контакту з державними установами точно не вдасться оминути. Так чи так дiзнаються i почнуть з’ясовувати стосунки, котрi, як правило, зводяться до однiєї формули: «Навiщо було ото таке писать?» Тому краще передбачити можливi ситуацiї i завдати удару першим.
У практицi Шамрая був випадок: якось черговий божевiльний уфолог-аматор прибiг у редакцiю з доказами про те, що в селi, десь у Коростишевському районi, регулярно приземляється НЛО. Клюнувши на це, Вiктор швиденько змайстрував текст, вказавши назву населеного пункту, згаданого як база iнопланетян на Житомирщинi. Та за кiлька днiв йому почали обривати телефон обуренi представники Радомишльської районної ради. Обидва райони, як i в цьому випадку, були сусiдами. Радомишляни вимагали спростувати брехливу iнформацiю: виявляється, цей населений пункт формально пiдпорядкований їхньому районовi, i нема там нiяких iнопланетян. З телебачення також замучили — покажiть та покажiть. Пiд тиском цих обставин редакцiя дала спростування: база НЛО, мовляв, була в згаданому мiсцi колись, кiлька рокiв тому, i тепер, вiдповiдно до декотрих даних, облюбувала собi iнше мiсце в iншому районi. Словом, десь у такому ключi.
Пiсля того випадку автори мусили дотримуватись граничної обережностi у справах географiї. Особливо ж, коли це стосується не глобусу земної кулi, а територiї рiдного краю: постiйнi спростування почнуть пiдривати довiру до «Неймовiрних фактiв». А значить, власники втратять до проекту iнтерес i з часом його закриють, а своїм стабiльним матерiальним статусом були задоволенi всi працiвники, включаючи прибиральниць. Так i не знайшовши однозначної вiдповiдi на своє питання в iнтернетi, Вiктор вирiшив остаточно перевiрити все на мiсцi. Хотiв навiть попросити Тамару Томiлiну скласти їм завтра компанiю. Навiть набрав залишений нею номер мобiльника. Абонент знаходився поза зоною досяжностi.
Хай собi.
В кожному разi дiвчина попередила: їхати туди боїться. Нiби передбачила його прохання i випередила з вiдповiддю.
Згодом, озираючись назад, Вiктор Шамрай здивується: як це вiн не вiдчув, що ще в той момент, коли дiвчина почала розповiдати про аномальну зону, все погане для нього вже почалося… Пiсля перерви в чотири роки…
— Добрий ранок, — вiдкозиряв мiлiцiонер, нахилившись до вiкна з боку водiя. — Старший лейтенант Пузир, окрема рота мiлiцiї. Куди їдемо?