Біблія /Библия
Шрифт:
20 І не зайде вже сонце твоє й місяць твій не згасне, бо Господь буде тобі вічним сьвітлом, і скінчаться днї смутку твого.
21 І нарід твій, всякий праведний навіки унаслїдує землю, - яко пагонець насаду мого, як рук моїх дїло, на прославу мою.
22 Від малого намножиться тисяча, від найслабшого - великий нарід. Я, Господь, покваплю довершити се свого часу.
Iсаія 60
1 Дух Господа Бога (єуспочив) на менї, бо Господь помазав мене на те, щоб принести благу вість убогим; післав мене сцїляти сокрушених серцем; вістити невольникам визвол на волю, а увязненим - відчиненнє темницї;
2 Проповідувати рік примирення Господнього й день пімсти Бога нашого, потїшити всїх засумованих;
3 Сповістити сумним у Сионї, що даний їм буде вінець замість попелу, замість плачу - єлей радощів; замість сумовитого серця - одежа слави; й назвуть їх сильними в справедливостї, насадом Господнїм на його прославу.
4 І забудують вони вікові пустинї, відбудують давні розвалища і поновлять міста попустошені, що з давнезних давен були запустїли.
5 І поприходять чужинцї й пасти муть вашу отару, й сини чужениць будуть у вас хлїборобами та виноградарями вашими.
6 А ви будете зватись сьвященниками Господнїми, величати муть вас слугами Бога нашого; будете користуватись достатками народів і славитись їх славою.
7 За ваш сором оддано буде вам удвоє; за стид будуть вони радуватись своєю долею, бо в країнї своїй удвоє стільки посядуть; веселощі вічні будуть у них.
8 Я бо, Господь, люблю правосуддє, ненавиджу здирство з насилуваннєм, і віддам їм заплату по правдї й зроблю з ними вмову-завіт віковічний;
9 І насїннє їх знати муть народи, а потомність їх голосна буде між племенами; всї, хто їх буде знати, довідаєсь, що вони - насїннє, благословене Господом.
10 Велико радуватись буду Господом, звеселиться душа моя Богом моїм; він бо з'одягнув мене в одежу спасення, ризою справедливостї обгорнув мене; мов на жениха, вложив вінець, мов княгиню, прибрав окрасами.
11 Як земля бо видає вроджай свій, і як город родить насїннє своє, - так виявить Господь Бог справедливість і славу перед усїма народами.
Iсаія 61
1 Не вмовкну я ради Сиона, не втихну задля Ерусалиму, аж докіль, як сьвітло, заблисне справедливість його, а спасеннє його - як горючий сьвітильник.
2 І побачять народи справедливість твою й усї царі - славу твою, і дадуть тобі нове імя, яке уста Господнї наречуть.
3 І будеш, наче корона в руцї в Господа, наче царський вінець - в долонї Бога твого.
4 Не будуть уже тебе звати покидкою, не будуть звати край твій пустинею, а звати муть тебе: Ласкавість моя на нїй, а країну твою - замужня; Господь бо вподобав тебе, й земля твоя знов подружиться.
5 Як той молодик дружиться з дївчиною, так сини твої одружаться з тобою; і, як той жених радїє своєю княгинею, так буде Бог твій утїшатись тобою.
6 На мурах твоїх, Ерусалиме, я сторожу поставив, і не вмовкати ме вона нї в день, нї серед ночі. О ви, що пригадуєте Господа, - не вмовкайте!
–
7 Не вмовкайте перед ним, аж покіль не відновить він Ерусалима та поки не зробить його славним на землї.
8 Поклявсь Господь правицею своєю і кріпкою рукою своєю: Не дам уже більше зерна твого супостатам твоїм у їжу, не буде вже більш чужениця вина твого пити, що ти його порав; а той,
9 Хто жне його, їсти ме його, вихваляючи Бога, й хто виноград порав, той і вино буде пити в сьвятому дворі його.
10 Ійдїте ж, ходїте в ворота й дорогу народові рівняйте! Рівняйте, рівняйте дорогу, геть усе каміннє з дороги счисчайте, виставте знамено народам!
11 Се, обявляє Господь з краю до краю землї: Скажіте дочцї Сионовій: ось ійде твій спаситель; із ним його заплата й нагорода його перед ним.
12 І назвуть їх народом сьвятим, одкупленим від Господа, а тебе називати муть містом пошукованим, а не опущеним.
Iсаія 62
1 Хто се йде з Едому, в червоній одежі з Босору, такий величний в своїй одежі, що виступає в повнотї сили своєї?
– Се я, - той що в устах його справедливість, я, сильний до рятовання.
2 Чом же одїж твоя червона, а ризи твої - мов у того, що топтав виноград у тискарнї?
3 Я топтав виноград сам один, не було зміж народів нїкого зо мною; і я потоптав їх у гнїву мойму, давив їх у досадї моїй; кров їх бризгала на мої ризи, от я й замаргав усю одїж мою;
4 День бо помсти мав я на умі, і настав рік визволу людей моїх.
5 Я дивився, й не було помічника; дивувався, що не було кому піддержати мене; та менї помогла рука моя, й досада моя - вона піддержала мене;
6 І потоптав я ворогів в гнїву мойму, розбив їх у досадї моїй, і полив землю їх кровю.
7 О, вдячно буду згадувати змилуваннє Господнє, і буду славити Господа за все те, що Господь дарував нам; за всї блага для дому Ізраїля, які явив йому в милосердю свому і великій ласкавостї своїй.
8 Він бо сказав: Вони ж народ мій, дїти, що не зломлять вірностї, - і він спасав їх.
9 В кожній недолї їх він не покидав їх, і ангел лиця його рятував їх; з любови своєї й з милосердя свого визволяв їх; підняв їх і носив по всї днї давні.
10 Та вони неслухняні бували й печалї завдавали духові його; за те ж він одвертався і ставав їм неприятельом; і сам воював проти них.
11 Тодї згадав народ часи давні, Мойсейові: де він - той, що вивів їх із моря з пастирем овець його? де той, що сьвятого духа свого вложив йому в серце?
12 Той, що вів Мойсея за праву руку величним рамям своїм; роздїлив перед ним води, щоб вічне вчинити імя собі;
13 Той, що вів їх через безоднї, мов коня степом широким, та й не спотикались.