Багаті і бідні
Шрифт:
— І він розуміє що Валя, тобто його мама, належить до таких, хоча й любить її по-своєму. Вона ж таки його матір. Повір, йому дуже важко ці останні два роки.
— А звідки ти знаєш, що я не належу до таких?
Оленка дуже боялась, що Славко не зможе відповісти на це абсолютно провокаційне запитання.
— Звичайно, не належиш. — Він підійшов близько-близько. — Коли тобі були потрібні гроші, ти не шукала багатого чоловіка, а пішла працювати.
Оленка
— Невже це такий показник.
— Ти горда, вільна і незалежна. Саме тому ти пішла зі школи.
— Так, деколи занадто горда, — наче сама до себе стиха промовила Оленка.
— Перестань. Ти поважаєш себе. Ти не хотіла продавати душу за гроші. Ти шукала вихід. І ти знайшла його.
Вона широко посміхнулась і знизала плечима.
— Ось така я.
— І я люблю тебе за це. А коли ти відмовилась на вечірці йти з…
Оленка зашарілась: «Не надто приємні спогади».
— Я не могла…
— У цьому вся ти. Ти б ні за що не пішла. Тепер я знаю це. А тоді… ти мене зачепила цим.
— Справді? — Оленчина тоненька брівка підстрибнула.
— Так. Я зрозумів, що ти не збираєшся продаватись. Я бачив, що ти, така тендітна і беззахисна, не думала про наслідки.
— Про наслідки???
— Я думаю більшість дівчат побоялись би за себе та свою кар’єру і наступили б на свою гідність.
— Ти знаєш, я більше за все боюсь своєї совісті та гідності.
Славко активно хитав головою.
— Я знаю, сонечко. Я знаю, що ти цінуєш людські стосунки понад усе. Я завжди шукав саме таку жінку. Саме таку, як ти. Саме тебе.
Оленка захотіла плакати. Вона не вірила своєму щастю. Ось перед нею її коханий чоловік говорить такі правильні й гарні речі. Усе, що вона коли-небудь очікувала почути від чоловіка.
— Я теж шукала саме тебе. Такого сильного і водночас такого чутливого. Ти вмієш кохати. Ти завжди знаєш, що сказати. Ти завжди говориш те, що мені потрібно почути.
— Уся справа у тобі. Це ти…
— Ні, ні… почекай…. — Оленка приклала Славкові до губ свій довгий тонкий палець. — Я хочу сказати. Ти поводишся так, наче хтось подарував тобі сценарій, який лежав у моєму серці під замком. Розумієш, це — як у кіно. Ти завжди робиш те, чого я очікую. Мені так добре з тобою. Я кохаю тебе. А якщо Андрій захоче, то я буду рада, коли він переїде до нас. Я, звичайно, ніколи не зможу замінити йому рідної матері, але присягаюся, що цього разу, зроблю все, щоб знайти з ним спільну мову.
— Вірю, що це буде неважко, — він прикрив її губи своїм поцілунком.
Оленка
— Не дивись на мене, — голосом з мультика прошепотів Славко, не підіймаючи повік.
— А я й не дивлюсь, — не заслужено звинувачена Оленка заперечила.
Несподівано напівсонний Славко схопився і майже прокричав:
— Слухай, у мене є для тебе сюрприз.
— Що за сюрприз?
Славко зник з кімнати, але за мить повернувся, тримаючи руки позаду себе, — закрий очі, — скомандував.
Оленка заплющила очі.
Славко наблизився і тихенько мовив, — а тепер відкривай.
Оленка розплющила очі і маленькі щілинки засвітились вогнем. Промінчики переливались у її палаючих чорних оченятах.
— Сюрприз… дуже важлива для мене річ… цінна… Це мій талісман.
Славко сів поруч з Оленкою і поклав собі на коліна кумедну рожеву скарбонку. Свинка весело посміхалась і здавалось підморгувала злегка витертим оком.
Оленка застигла. На неї дивилась та сама скарбонка, що її колись подарували однокурсники, та, що стала початком її нового життя.
— Цю свиню мені бабця подарувала… Тобто вона мені у спадок від неї залишилась…
— Цікаво, ти ніколи не розказував про свою бабусю… — Оленка вертіла у руках надуте рожеве тільце тваринки.
— Я тепер розказую… Вона мені її подарувала на десятиріччя… І я складав туди гроші.
— Невже?
Оленка посміхнулась і поцілувала Славка у кінчик носа.
Він трохи зніяковів, але продовжив свою захоплену розповідь.
— Так от. Хочеш вір, хочеш ні, але з тієї суми, яку я наскладав починався мій перший мільйон.
— Оленка зачаровано дивилась на Славка великими темними очима.
— Вона принесла мені удачу, дала поштовх. Тепер я хочу, щоб вона принесла удачу нам обом. І ще я б дуже хотів… Я хочу тебе попросити… Ти б не хотіла знову бути вчителем…
Оленці на очі навернулися сльози. «Вона так скучила за світом книжок і знань, світом, який, хоч і не надто забезпечує хлібом насущним, але так гріє душу»,— так. Я буду безмежно вдячна тобі за цей ще один шанс.
Оленка обійняла Славка і вони ще довго цілувались на ранкових шовкових простирадлах.