Басаврюк Xx
Шрифт:
– Далі, панотче, наші дії будуть такими: я спробую вийти на "Михася" і заманити його до хати лісничого, а ви в цей час будете за "пекельною машинкою". Я заскочу в хату і дам пару черг з автомата, потім спробую вибратися через віконце з протилежного боку. Якщо вони заскочать у хату, ми їх накриємо; в будь – якому разі їм доведеться бігти повз неї – принаймні половину вибух завалить. Головне – вчасно ввімкнути машинку. Якщо я через дві доби не з'явлюся, за компасом відходьте на південний захід, повернетеся в криївку. Їжі там вистачить надовго. Дочекаєтеся мене або когось з наших. Про вас знають і переправлять за кордон. Все. Так, візьміть, –
Галичанин дбайливо вмостив схованку для священика. Звідти, навіть у нічній темряві, була добре видна галявина і хатина. Панотець здивовано покрутив у руках гранату. Бойчук коротко пояснив, як нею користуватися, потім розтягнувся на скиданому гіллі, накрившись піджаком:
– Тепер треба відпочити, завтра для нас буде тяжкий день.
Панотцю здалося: тільки він заплющив очі, як Бойчук торкнув його за плече. Було ще темно, але відчувалося наближення ранку. Референт стояв над ним готовий вирушити. На плечі, стволом донизу, висів автомат, на поясі кобура і дві гранати.
– Вибачте, що потурбував, панотче, – в голосі галичанина отець Василь здивовано відчув несподівані теплі нотки. Бойчук помовчав, дивлячись кудись у далечінь, потім додав:
– Може, для українців є окремий рай і ми боремося не за ту Україну, якої, можливо, ніколи не буде тут.., а за право мати її десь там… після смерті?
Бойчук махнув на прощання рукою і пішов широким кроком вглибину лісу.
5.
До ранку отець Василь не міг зігрітися. Він ходив, дихаючи холодним і вогким повітрям, хлопав себе по боках, відчуваючи, як м'язи напружуються від холоду і нервового збудження. Але незабаром ранкове сонце зігріло його, і священик зміг ненадовго заснути тривожним і полохливим сном. Весь день він провів у своїй схованці, напружено вслухаючись у лісову тишу. Тільки під вечір відчув, що зголоднів, і з'їв декілька галет.
Навколо все дихало таким заспокоєнням і теплом, що панотцю до божевілля захотілося, щоб цей день не закінчувався ніколи. На коротку мить він навіть повірив у це. Але день минув, можливо, відправившись з іншим отцем Василем в якусь потойбічну схованку для днів, і нічна темрява знов примусила панотця згадати про своє завдання.
Ніч панотець провів без сну, напружено слухаючи тишу. Під ранок він почув, як далеко в горах гримнуло. Спочатку священик вирішив, що це далекий дощ, але наступний відляск примусив його стривожитися. Вже через півгодини зрозумів, що в напрямі до нього просувається перестрілка. Священик відчув, як тіло ціпеніє від хвилювання і страху, в скронях збуджено запульсувала кров. Він уже ясно чув короткі черги ППШ, які перетиналися з частими пострілами гвинтівок і сухим торохкотінням інших автоматів. Перестрілка насувалася ривками, панотцю здалося, що він навіть чує далекі нерозбірливі вигуки. Він облизнув висохлі губи і машинально почав вибирати з бороди заплутану соснову колючку.
Тріскотіння ППШ припинилося, на півхвилини запала тиша, яка знов вибухнула пострілами. На галявину вискочив Бойчук. Одна рука його висіла вздовж тіла, рукав був чорний від крові. Лівою рукою референт стискував пістолет. На бігу він обернувся і вистрілив у гущавину. Звідти донеслося:
– Брать живым!
До хати Бойчуку залишалося кроків десять. Раптом з лісу тріснув одиночний постріл. Панотець ясно побачив, як з під коліна референта порснула довга цівка крові і той, немов різко оступившись, упав на бік, але відразу підскочив. Обличчя Бойчука перекосилося від болю, він, підтягуючи прострілену ногу,
Коли референт зник за відчиненими дверима, на галявину вийшло чоловік десять зі зброєю, в сірих німецьких кітелях і з мазепинками на головах.
З гущавини вийшов ще один "стрілець", інші навперебій почали щось пояснювати йому, показуючи на хату. До панотця донеслося: "товарищ Михась". "Михась" присів і провів рукою по скривавленій траві, потім підніс долоню до рота, понюхав і лизнув її. Панотець закляк від жаху. Зненацька він ясно усвідомив, що в пастку потрапив сам Бойчук, що йому вже не дано вибратися з хатини лісничого і що саме він, отець Василь, повинен вирішити його долю.
"Михась" піднявся і закричав:
– Виходь, референте!
Священик, щоб не збожеволіти, зашепотів молитву. Мокрі руки ухопилися за ручку "пекельної машинки". З хати донеслося:
– А може, завітаєш ти до мене, "Михасю"!
"Михась" кивнув, і декілька бойовиків стрімко заскочили до хати. Священик заплющив очі і щосили крутнув ручку. Земля під ним грізно здригнулася – і всесвіт луснув…
Священик не знав, скільки часу він пролежав, натискуючи всім тілом на "пекельну машинку" – годину, добу чи вічність.
Коли він розкрив очі, світ мовчав. На місці хати чорніла купа деревин, від яких підіймався білий дим. Вся галявина була всіяна обгорілими речами, про походження яких панотець боявся думати. Навколо темніли декілька скручених трупів. Один підняв обпечену голову, і по широко розчахнутому роту священик зрозумів, що він кричить від болю.
Панотець піднявся і повільно побрів навмання, далі від жаскої галявини.
Він ішов, наштовхуючись на дерева. З очей котилися сльози, які панотець зовсім по -дитячи витирав рукавом.
Під вечір отець Василь вийшов на край лісу. Далі відкривалася широка зелена рівнина, яку кілометри за півтора від панотця прорізував ґрунтовий шлях. По шляху котилися чотири відкритих вантажівки. Священик помітив, що весь час машинально тягне за собою автомат. Він підняв ППШ стволом у небо і натиснув на гачок. Зброя тяжко засмикалася в його руках. Він стріляв, поки не спорожнів диск. Вантажівки зупинилися. З них посипалися солдати в синіх кашкетах. Вони здивовано побачили, як останній промінь сідаючого сонця освітив на краю лісу постать людини з довгою сивою бородою і автоматом в руках. Офіцери швидко віддали наказ і солдати, розтягуючись в розстрільню, кинулися вперед. Декілька солдатів відпустили вівчарок – і ті нестримно понеслися по рівнині.
Отець Василь відкинув автомат і не поспішаючи пішов у ліс. Швидко темніло. Від землі піднімалася вогкість і прохолода. Священик сів, прихилившись спиною до дерева, і дістав з кишені гранату. Долоня відчула вагу і прохолоду металу. Панотець невміло взявся за кільце і, глибоко набравши в груди повітря, підняв голову вгору.
По небу, понад верхівками дерев на білих клублястих хмарах, повільно пливла старовинна дерев'яна церква. Священик ясно бачив всі деталі, старанно вирізьблені давніми майстрами, ікону над входом і хрест на куполі. Він чув тихий передзвін. У дзвіниці, біля кулемету, сиділи двоє козаків у шинелях і пильно дивилися вперед. Погляд їх був суворий, мудрий і застережливий.