Басаврюк Xx
Шрифт:
Кожух вийшов надвір, ловлячи ротом свіже повітря, його колотила лихоманка. Він напружив всі м'язи і задавив крик, який рвався з горлянки. Часу було мало. Ніч треба було берегти.
Кожух пробрався на городи, порослі бур'яном, і відправився далі. Він добре знав, куди треба йти. Один раз він ледь не наштовхнувся на солдатський патруль. Солдати йшли під вишневими деревами повз хату Данила Бурленка. Кожух впав, втискуючись у суху землю. Солдати пройшли в метрі від нього, розмовляючи незнайомою мовою.
Перечекавши хвилину, Кожух поповз убік, поки не вибрався через подвір'я вчителя Кульбачного на центральну вулицю. Вікна хати навпроти яскраво світилися, звідти чулися звуки голосного сміху,
Десь удалині глухо загув грім, наближався дощ. Далі, за станичним майданом, світилися вікна колишнього педтехнікуму, зайнятого тепер під казарми, за ним, на тлі хмарного неба, порожньо темніла церква. Необхідно було проскочити через дорогу до хати, звідки чулися звуки п'яної гулянки. Вулиця була порожня. Кожух швидко перебіг її і застиг, притиснувшись спиною до високого тину. Тепер залишалося проникнути непоміченим у ворота. Раптом погляд його здивовано сковзнув по знайомій з дитинства тополі. До високого дерева була прибита широка чорна дошка. На ній білів надпис крейдою, освітлений відблиском світла з вікон куреня. Кожух прокрався ближче і прочитав:
За неисполнение плана
Хлебозаготовок и саботаж запретить ввоз продовольствия в следующие районы и станицы
Кубанского округа Северо-Кавказского края…
Далі йшов довгий перелік, в середині якого була і його станиця. Раптово на Кожуха з дерева, замість учнівської дошки, глянув чорний череп з широким білим оскалом.
Кожух повернувся, скинув з обличчя башлик і, не криючись, пішов до задвірки.
3.
Два червоноармійці, ліниво перемовляючись, сиділи на довгій дерев'яній колоді біля комори. Час від часу вони поглядали на хату, з якої долітали крики і музика. Тоді в голосах солдат з'являлися нотки неприхованої заздрості. Зненацька задвірка різко розчахнулася і – прямо на них швидкою ходою пішов чоловік у черкесці з гвинтівкою в руках. Отетерені червоноармійці на мить застигли від такого нахабства і відразу розплатилися за свою самовпевненість переможців. Перший отримав блискавичний удар прикладом в обличчя і ще падав, як другий вже лежав, притиснутий карабіном за горлянку. Переляканий солдат побачив блискучі очі з-під башлика і почув:
– Скільки їх там?
Тиск трохи зменшився і червоноармієць прохрипів придушено:
– Шестеро…
Кожух жорстко вдарив гвинтівкою, пролунав хруст. Менше хвилини йому вистачило, щоб заховати трупи і причаїтися за стіною комори. Незабаром з хати донеслося владне і презирливе:
– Эй, председатель, дуй за самогоном!
Грюкнули двері, і на подвір'я вискочив приземкуватий чоловік, який стрімко кинувся до хвіртки. Кожух миттєво заступив йому шлях, не піднімаючи зброї:
– Як справи, Михайло?
Чоловік зупинився, немов прибитий громом. Кожух відкинув з обличчя башлик. Маленькі очі Заброди на товстому обличчі розширилися від переляку, руки безсило впали. Кожух спокійно промовив:
– У Лавріна совісті хватило до нас перейти. А ти тут і далі "світле життя" будуєш?
– Кожух, ми ж як брати були…
– Були та сплили, закінчилося наше братство.
Заброда з ненавистю кинув:
– Ах ти, петлюрівська контра, – і кинувся на Кожуха. Карабін відлетів. Вони впали на землю і покотилися, хрипучи. Відгодований председатель, який був набагато важчий за Кожуха, опинився зверху, товсті пальці вчепилися в горлянку сотника. Кожух відчув густий сморід перегару, в очах спалахнули червоні плями. Кожух однією рукою вперся в слизьке від поту підборіддя Заброди, і, втрачаючи сили, ледь зміг вихопити кинджал. Заброда спробував перехопити його руку, але не встиг, – блискуче
– Гори, гори, моя звезда…
Кожух різко видохнув і зайшов усередину. Після нічної темряви очі його різонуло яскраве світло декількох гасових ламп. Посередині просторої світлиці стояв довгий стіл, заставлений тарілками та пляшками, в куті тріщала платівка патефону. За столом сиділо кілька людей в шкірянках і військових гімнастерках з "ромбами". Серед них його око відразу вловило людину в цивільному. Очі ховалися за блискучими пенсне, спітніле обличчя світилося самозадоволенням, рот кривився багатозначною посмішкою. Тяжко переводячи дихання, Кожух застиг. Військовий, який сидів найближче, здивовано піднявся і пішов йому назустріч:
– Ти кто та…, – він не встиг договорити, Кожух схвату вистрілив йому в роззявлений рот. Від пострілу впритул голова розлетілася на червоні шматки, які дощем хлинули на стіл з їжею та обличчя присутніх. Зчинився галас, військові й гепеушніки заметушилися, хапаючись за зброю. Трьох Кожух застрілив на одному диханні, четвертий встиг ухопити револьвер і вистрілити. Постріли гримнули одночасно. Гепеушник з пробитим черепом відлетів до вікна, а Кожух відчув удар в правий бік. Він відкинув порожній карабін і, спершись на стіл, витягнув з кобури маузер. У світлиці запала тиша, тільки в куті продовжував тріщати пошкрябаною платівкою патефон. За вікном чулися крики і постріли. Хтось несамовито кричав:
– Банда в станице!
Лунали команди, декілька кінних пронеслися галопом по вулиці.
Фельдман з білим обличчям стояв, втиснувшись спиною у стіну. Кожух втомлено сів на лаву, затискуючи занімілий бік. Черкеска швидко просякала кров'ю. Йому хотілося заплющити очі і заснути. Але він уважно розглядав остовпілого з переляку чоловіка, який зміг зруйнувати його світ.
Кожух тихо запитав:
– Так це ти, гнидо, тепер тут усім заправляєш?
– Слушай, казак, я даю тебе слово большевика, что если ты не убьёшь меня, то будеш амнистирован…
– А ти знаєш, що таке Голод? – не слухаючи, запитав його Кожух.
Фельдман замовк, його обличчя посіріло. Кожух підняв "Маузер":
– Зараз дізнаєшся, – і пару разів вистрілив йому в живіт. Більше Кожух не звертав уваги на Фельдмана, який впав на глиняну долівку і, скиглячи, засукав ногами по підлозі.
За вікном сірів ранок, темні хмари, які затягнули небо, час від часу прорізала блискавка. Ось-ось мав початися дощ. Солдати швидко оточували хату. Кожух побачив, як вони тягнули кілька станкових кулеметів, швидко влаштовувалися за тинами і стінами будинків. Перебираючи руками по стіні і переступаючи через трупи, Кожух добрався до кута, де ще висіли під рушником старі ікони. Обережно просунув руку за крайню ікону. Рука відразу намацала м'який шкіряний мішечок. Тримаючи його і пересилюючи біль, Кожух опустився на лаву. За вікном хтось кричав:
– Товарищ Фельдман!
Він подумав: "На кожного Фельдмана завжди свій Кожух знайдеться".
Пальцями, які вже відмовлялися слухатися, розв'язав мішечок. У ніздрі відразу вдарив забутий аромат пахучого тютюну.
…Швидко виселяли, викидали з хати, – чекали вже підводи до станції, а там на холодну смерть, але встиг батько заховати для сина єдине, що міг…
Дивний спокій і давно забуте почуття щастя повернення додому наповнили його душу. Кулеметна черга вдарила у вікно, залишаючи на білій стіні цівку широких темних відбитків. Кожух слабко посміхнувся.