Байда, князь Вишневецький
Шрифт:
Та бідна... ну, та що вже й споминати!
(Хоче іти геть).
Княгиня
І рідний син цурається гіркої,
Що вже не слізьми, а крівцею плаче.
Байда
О нене!
Тульчинський
О княгине-паніматко!
Байда
Одкрий же вид; дай руку поцілую...
Ти й тут мене знайшла, моя кринице,
Істочнику мій чистий!
Тульчинський
Припадаєм
Обидва до твоїх колін, святая!
Ти нас обох на божий світ явила:
Ти душу в мене наново вложила.
В твоїм саду троянда процвітала
І раєм на мене благоухала.
Байда
Одкрий же вид, матусю: подивлюся
На образ твій, которому молюся,
Єдиний образ...
Княгиня
Ні, я вже не хочу
Дивитися на божий світ, мій сину...
Втеряла все з тобою: і Катрусі вже нема.
Тульчинський
Боже!
Байда
Як нема?
Княгиня
Забрали...
Байда
О, не хитайсь так страшно! сядь, матусю,
І говори. Мого ковадла-серця
Нічим ти не стривожиш. Хто забрали?
Княгиня
Не хто, як наші вороги, татари.
Тульчинський
Годино нещаслива!.. Розступися
Передо мною, земле, щоб не чути!
Байда
Ми - козаки, ми - рицарі, Самусю.
Смерть - море, люде - краплі понад морем.
Не довго поблищем, усі потонем.
Тульчинський
Смерть - річ звичайна; ні, неволя... о, о!
(Виходить).
Байда
Нещасний мій Самусю! нас фортуна
Обох ченцями поробила рано.
Княгиня
Ох!.. Мов на серці одлягло, як серце
Чуже озвалось на мій жаль великий.
Байда
Нам не чуже воно, кохана нене.
Се другий син твій, може, син єдиний:
Бо в мене в серці струн ніжних немає,
Котрими серце з серцем розмовляє.
Ну, що ж і як було? Я мушу знати
Про все, що там постало на Вкраїні.
Княгиня
Як вигнав князь Острозький Андибера...
Байда
Острозький?!
Княгиня
Князь Василь, опанувавши
Вдовицький замок, Ганжине козацтво
Хотів по всій Острожчині Волинській
На службу замкову пообертати.
Став Ганжа лука, [79] не схотів од боку
Свого нетяг по замках розпустити.
Наважились осістись у Застав'ї.
Всі вісім гулиць під себе зайнявши,
79
– Стати лука - виступити проти, діяти всупереч.
Щоб їх міщанські сотні вгонобляли [80]
І стацій, мов під войну, давали.
Зчинився бій кривавий коло церкви
Онуфрія, та не подужав Ганжа...
Тогді притіг на степ наш Вишневецький;
Кабак пожакував; бочки з пивами,
Медами й горілками порубавши,
Оселю на пожар пустив під вітер.
Аж замок освітило тим лунаннєм,
Що горілки під хмарами лунали.
Нещасна Настя, в синяках, прибігла
До мене з наймичками рятуватись...
80
– Вгроблювати - влаштовувати справи як слід, вдовольняти.
Байда
А сердюки ж її, кабацькі чати?
Княгиня
В один клубок з нетягами змотались.
Се ж і було велике наше горе,
З того ж і сталась нам тяжка пригода.
Бо вже козацтво, лупом поживившись
В Острожчині і в Насті Горової,
До Росі двинуло, човни робити
У липових дубровах королівських.
А татарва, побачивши, що в Диких
Полях верхові не горять могили, [81]
81
– ... верхові не горять могили...
– Для попередження про татарські набігти на південні райони України в часи козаччини на степових курганах (могилах) виставлялась сторожа, яка у випадку небезпеки запалювала сигнальні вогні.
До Вишневця підкрались чамбулами. [82]
Байда
Хіба ж під присудом замковим люде,
Міщане наші, отчичі, гербові
Дворяне, слуги по індигенату, [83]
З панцерними боярами [84] поснули
Чи в горілках та в пиві потонули?
Княгиня
Багато й тих, що дуками в них звались,
Людей статечних, добрих і тверезих,
82
– Чамбул - кінний загін, зокрема у кримських татар, для несподіваного нападу; роз'їзд у степу.
83
– Індигенат - тут: громадянство даної держави; прирівнювання місцевих жителів у правах до корінної польської шляхти.
84
– Панцерні (панцирні) бояри - панцерні слуги, феодально залежні селяни на Україні в 15 - першій половині 16 ст., що перебувала на військові службі Великого князівства Литовського.
Пішло в козацтво через ті напої,
Корми великі і страшні побої.
А хто зоставсь, ховався по затонах,
По пасіках, лугах, бобрових гонах.
Байда
То й замок наш остався без залоги?
Княгиня
Була залога в Вишневці й на замку,
Не дано клунь татарам підпалити;
Да тілько ми поїхали на прощу,
Щоб господа за вас обох молити,
І тут, під манастирським гаєм...