Байда, князь Вишневецький
Шрифт:
Ти Соліманові зробився другом,
Підпорою його потуги й слави.
І не в козацьку жоломійку, [63] князю,
Тобі хвала трубила на Босфорі:
У золоту трубу вона трубила,
Всіх нас царськими шатами окрила!
Султан тебе вже величає сином,
Найвищим титулом, ім'ям сердечним.
Навпроти славної оселі Магомета
Подарував нам замок Баязета. [64]
Оддав долину нам, мов Луг Великий,
63
– Жоломійка - сопілка, дудка.
64
– Баязед - Баязид І (1360 або 1354 - 1403), турецький султан (1389 - 1402) і полководець. За його правління Туреччина загарбала Сербію, Болгарію, Македонію, Фессалію, Боснію, анатолійські князівства та поставила в залежності від себе Візантію.
Пасовище квітчасте, прохолодне.
По нім біжать, мов дві сестри рідненькі,
Дві річки чисті, прозірні, бистренькі.
В Босфор, мов дружні речі в серці, ллються,-
"Небесними" вони струмками звуться.
Байда
Король мене банітою-вигнанцем [65]
Оголосив по Польщі і Вкраїні:
Я панські замки збройно наїжджаю,
Княжат Острозьких шарпаю-руйную.
Король пишається передо мною,
65
– Баніта - вигнанець, особа, піддана гонінням.
З панами ляцькими мене рівняє;
А предок мій Олег тогді повісив
Свого щита в Царграді на воротях,
Як ще Ягайлові [66] діди по пущах
Одпасували свині на жолудді.
Козак з варягів, князь з князів варязьких,
Я маю право на царську корону,
І хто мене посміє зневажати,
Того мечем готов я покарати.
Да не пійду я против Жикгимонта [67]
З потугами грізного Солімана:
66
– Ягайло - Владислав ІІ Ягайло (1348 - 1434)., великий князь литовський (1377 - 1392) і король польській (1386 - 1434).
67
– Жикгмонт - Сигізмунд ІІ Август (Зигмунд ІІ Август; 1520 - 1572), король Польщі (1530 - 1572) та великий князь литовський (1548 - 1572) з династії Ягеллонів. За його участю була укладена Литовського з шляхетською Польщею в федеративну державу - Річ Посполиту.
Бо перше б я спустошив Україну,
Аніж би Лях із Литвином загинув.
Ні, земле рідна, краю ти мій, раю,
Широке предків славних кладовище!
Вигнанцем буду я тобі служити,
Від хана й від султана боронити.
Тульчинський
Борониш ти ще лучче, ніж Острозький,
Єхиди сина благородний батько,
Що тридцять три бої у полі виграв
І вічним сном у Лаврі [68] спочиває.
68
– Лавра - тут: Києво-Печерський монастир, який існував ще з часів Давньої Русі (1051). З 1598 р. він став Лаврою (великім православним чоловічим монастирем).
Борониш: бо султан завзятим кримцям
Грозив, що на гаки залізні буде
Їх мурзаків [69] за Україну вішать.
Поки мечем на заході ти сяєш,
На сході сонця упокій панує.
Чабан татарський з чабаном козацьким
В сопілку грають, сидя на могилі.
Чумак черкаський, каневський, брацлавський
Іде по сіль степами до лиману;
А мурзаки везуть свої сап'яни, [70]
Бакалії, габу, [71] шовки турецькі
69
– Мурзаки - перекручене від "мурзи" - татарські феодали.
70
– Сап'яни - тонка м'яка шкіра різних кольорів, що виготовлялась звичайно з козлячих шкур і використовувалась для пошиття взуття.
71
– Габа - дороге біле турецьке сукно.
І водять коні в Київ та в Немиров.
Степи окрились вівцями й добутком,
Бджола в землі воски беспечно ліпить,
І край наш рідний молоком та медом
Тече, мов та земля обітована.
Байда
Самусю! чом же Соліман не хоче
Мені з галер невольника віддати?
Я не бажав би за мої заслуги
Собі від нього іншої заплати.
Найбільша се була б козацька слава,
Коли б цвіла впокоєм Україна...
Та ні, не тим воно тут, брате, пахне:
Бездонна се крові та сліз пучина!
Що більше наші плакати-тужити,
То веселіш невіри будуть жити.
Споглянь кругом. Невольницькі се руки
Сади садили, мури муровали;
Невольники гіркими слізьми й потом
Сі дерева розкішні поливали.
Вони тесали з мармору мережки,
Прозірчасті узори-арабески.
Вони мечеті пишно зодягали,
Мов піною морською покривали,
Легкі, мов сон, мов щастя жартовливі,
Фонтанами під небеса пускали.
Ні, брате, ні! не нам тут раювати:
Якусь ми іншу мусим думку мати.
Тульчинський
Яку ж, мій князю?
Байда
Ще я не надумавсь,
Я тілько бачу, що турецькі ринки
Рясніють нашим людом українським.
Щоб заспокоїти мою досаду,
Зробили шибеницю уз Галату.
Страшна споруда: сім гаків залізних
Стирчать попід бойницями високо.
Із тих-бо то бойниць спихати будуть
Татар, котрі піймаються з ясиром.
Да птаство се не ловиться, а бранців
Знай на невольницькі базари возять.
Тульчинський
Мій князю й батьку! не одна неправда
Та хижа дикость бранцями торгує:
Козацтво наше хоче лупом жити,
Так як татарське - баришем ясирним.
Воно авули по степах руйнує,
Купців на суші й на воді пліндрує.
Байда
Я знаю добре наших Андиберів,
Та знаю й відкіля вони беруться.
Сто літ уже під турчином татаре
Козакувати учать Україну.
Крові та сліз гірких народне серце
Во віки вічні не простить тиранам.
Воно драконів вогняних рождає
І на турецьку землю напускає.
Тим, брате, не про те нам треба дбати,
Щоб турчина послугами з'єднати:
Ні, лучче боєм ворога впинити,
Меча йому у серце затопити!
Тульчинський
Мій князю! я - в руках у тебе кобза: