Байда, князь Вишневецький
Шрифт:
Третій дука. Заспівайте ж, братчики, тепер ще про козацьку хату. Як-бо той Шерешир співа?
Ой знати, каже, козацьку хату
Через десяту:
Вона соломою не вкривана,
Вона приспою [42] не обсипана:
Кругом двора
Нема ні кола,
На дровітні дров ні поліна,-
Сидить в ній козацька жінка, околіла.
Турецький Святий. Щоб ви самі так околіли, превражі дуки, з своїми жінками і з усім наплодом! Хіба забули, що було Шереширові за зневагу козацтва? Те й вам, дукачам, буде. Йому потовкли вдрузки кобзу, а ви й зубів не позбираєте.
42
– Приспа - призьба.
Четвертий. Чого цей Турецький Святий зробивсь таким злющим? Грима на нас, наче той печорський скимник. А колись я знав його веселим.
Третій. І одягним.
Четвертий. Не що ж бо й що. І досі козаки співають стишок, що проложив цей спасенник, танцюючи круг Пазини. Гарний стишок! І бакаляр такого не зложить. Агов, козаки небожата! Хто заспіва про Пазину стишок, іди, випий із нами корячок меду-п'яного-чола.
Один з нетяг. Хто скомпонував, хай той і співа: хай за свою кебету й нагороду здобува.
Четвертий дука. А заспівай справді, твоя Турецька Святине!
Один з нетяг. Не весело йому без кобзи співати: нічим, мовляв той Шерешир, угору духа підняти. Тим і на печерського скимника закандзюбивсь, що кобза лежить із штаньми в шинкарки в закладі.
Четвертий дука. То скиньмось по людській денежці та викупім. Чи так, панове браттє?
Інші дуки. А чом же? Нехай козак себе розважить.
Четвертий. Еге ж, еге, як той січовий нетяга мовляв:
Струни мої, струни,
Струни золотії!
Грайте мені стиха:
Ачей козак-гольтяпака
Збуде трохи лиха.
Третій. Агов, дівчата! кете лишень сюди кобзу того козака, що штани заставив.
Наймичка приносить кобзу.
Турецький Святий. Бач! так і вродилась. А я вже з тиждень коло диявольської паплюги [43] панькаю, що неживий ходю без кобзи. Дак ні приступу! Ще, ка, і в потилицю виштовхаю. На тобі, ка, більш накарбовано, ніж у тебе волосся на голові. Така диявольська халява! Щоб її душа в пеклі рачки стояла!
43
– Паплюга - розпусна жінка, повія.
Третій. Співай уже, співай.
Турецький Святий. Чуєте, миле браттє? Чи брязнули капшуком, чи ні, уже й запрягли козака в ярмо. Отакі вони всі, ці дуки-срібляники. Такі вони й тут, на Русі, такі й за Порогами. Та вже ж мушу відбути панщину.
(Співає під кобзу).
Ой хто попа й попадю,
А я Пазину люблю.
Люблю і вдень, і вночі,
Ясне світло гасючи.
На Пазині коралі -
Сто злотих давали. [44]
44
– Злотий - монета вартістю 15 копійок.
Ані батько купив,
Ані мати дала:
Сама добра була,
З козаками здобула:
Бо хороша була!
Четвертий дука. Бачте, як він її вславив! Ми помремо, то нас і позабувають, а Пазину довго ще пам'ятатимуть.
Третій. Іди ж, козаче, скріпи живота на похміллє: випий михалок [45] меду.
Турецький Святий. Нехай з вас, розпревражих дуків, п'явки кров повипивають.
45
– Михалок (Михайлик) - невеликий дерев'яний ковшик для пиття води.
Первий. Сіль тобі на язик, печина в зуби!
Другий. Не кажи-бо так на його, брате: з його буде колись преподобний скимник.
Третій. А що ти думаєш? Турецькі скимники сердитіші й од наших.
Четвертий. Он іще один такий преподобник до шинку тягне.
Третій. Сей, мабуть, ще святіший.
Четвертий. Та й розумніший: бо змудрував собі штани з жінчиної плахти. [46]
46
– Плахта - давній український поясний жіночий одяг з різнокольорової, узорчастої тканини, переважно вовняної, який носили замість спідниці.
Третій. А справді! Попристібував плахту між ногами, та й є штани.
Увіходить Хома Пиндюр.
Четвертий. Недурно зложив сам про себе пісню. Як-бо вона співається? (Співає).
Троє інших дуків підтягують.
Іде козак з шинку п'яний,
За собою штани тягне.
Бо козак, бо козак, бо козацька дитина...
На те мати породила,
Щоб дівчина любила.
Хома Пиндюр. І полюбила-таки. Бач, оддала й материнську плахту на штани.
Четвертий. Ох, не вона це оддала, козаче. Ддала її лиха година. Не вподобала, мабуть, карбача на спині, а синього синила [47] попід очима. Як-бо той Шерешир про козацьку жінку виспівував?
Третій. Я влюбив цього козака, братчики, за його вдачу козачу. Випий, друже, чарку доброї оковитої горілки за здоров'є Турецького Святого. Тут у нас проявився святий, та ще й не простий, а турецький.
Хома Пиндюр. Та вже лучче тут випити, ніж у тих прощальників. Щоб їм ні одного гріха не прощено в чернецтві!
47
– Синило - синя фарба, синька.
Третій. А хіба що?
Хома Пиндюр. Наливай уже, коли наливаєш, вразький дуко!
Третій. Чим же я тобі дука, та ще й вразький?
Хома Пиндюр(випивши). Не ти один, усі ви - бісова худоба. Ви з нашого брата козака-нетяги насміхаєтесь так само, як і ті низові дуки, ті, мовляв, прощальники. Заразом і горілкою вітають, і прізвище прокладають, як той казав: "Ложкою корме, а стеблом очі поре".
Турецький Святий. Сказано, дуки-срібляники. Бодай їм добра не було ні в раю, ні в пеклі!