Байда, князь Вишневецький
Шрифт:
На гори гори скрізь понавертало;
Все деревом чудним позаростало.
З-за дерева будинки визирають,
Угору башти щоглами стріляють.
Блищать мечеті, мов на християнство
Пекельна пелька гострі скалить зуби...
Ти не такий, Великий Луже, друже,
Козацьке втечище, наш батьку любий!
В твоїх затонах, комишах розкішних,
Понад твоїми луками й сагами,
Не бачить око Вавілонів [100] грішних.
Пишаєшся ти, батьку, яворами,
100
– Вавілон - стародавню місто в Месопотамії, столиця рабовласницької держави Вавілонія у 19 - 16 ст. до н. є. (територія сучасного Іраку).
Дубами кучерявими, вербою
Та івою, що висне над водою.
Вживає добру тут козак рибаху,
Куліш із салом, путрю, соломаху,
В твоїм просторі широко він дише,
По Дніпрових річках, вітках гуляє,
Твоє сумне, як монастир, затишшє
Бандурою та співом звеселяє
І, викохавши духа у пустині,
Шукає правди й волі на Вкраїні.
Там брату брат і рідний батько сину
На шию душманом лихим сідає.
Нема там злюкам присуду ні впину,
Убогого живцем дукач ковтає.
І той не дбає там про правду й волю,
Що має у всьому талан і долю...
О Байдо! доки ти над козаками
По-панськи будеш згорда байдувати,
Знечевля гору брать над ворогами,
Ласкаво Андибером гордувати?
Увіходить Костир.
Костир
Із ким ти гомониш тут, синку?
Андибер
З Лугом.
Костир
Із Лугом вітер тілько розмовляє.
Андибер
Се батько мій: я рідного не знаю;
А Січ у мене, заволоки, мати.
Мені із ними любо розмовляти,
Мені про них одрадосно співати.
(Співає).
Ой Січ мати, ой Січ мати,
А Великий Луг - батько.
Ой що в Лузі добре заробити,
Те й у Січі пропити.
Та літає орел, та літає сизий
По високій високості:
Ой плаче, плаче та козак старенький
А по своїй молодості.
Ой ти, молодосте, одрадосте!
На серденьку своя воля...
Ой що люде п'ють та гуляють,
Тілько моя гірка доля.
Костир. Ну, тобі, синку, ще рано плакати по молодощах, та й чим твоя доля гірка?
Андибер
(співає)
Влучи, мій батьку, добру годину,
Заложи руку за пазушину,
Одірви д серця люту гадину.
Люта гадина бока проїла,
Під самим серцем гніздечко звила.
Костир. Скажи ж мені, синку, про що се ти мені так сумно співаєш? Що се в тебе за гадина така під самим серцем?
Андибер
Ся гадина така ясна-блискуча,
Як та, що перву жінку спокусила,
А праотцеві нашому, Одаму,
Та й нам усім турботи наробила.
Вона вповзла в наш рай з двома жінками,
Щоб начинити колоту між нами.
Костир. Невже се мова про Байду, синку?
Андибер
Ой батьку! ти в спасенності не знаєш,
Куди сей дука осяйний прямує:
З козацьких подвигів, боїв кривавих
Кайдани вічні козакам готує.
Тепер забуто, як ми капудана
Під Варною чайками обгорнули,
Як у Босфорі пишного султана,
Мов дику грушу в полі, струсонули.
Тепер козацтво знать не хоче Ганжі,
Виспівує про Байдине рубаннє,
А він завзятих тільки підкуражив
Зробити нашій праці закінчаннє.
Та ще побачим, хто себе прославить
Між лицарями на всі вічні роки:
Чи той, хто про козацьку долю дбає,
Чи той, хто дбає про свій рід високий.
Костир. Не збагну твоєї думки, синку. Обидва ви лицарі великі; тілько що ти мене не послухав, а то й не попавсь би на тому Босфорі, як вовк у западню.
Андибер. Не хто, як ти, й наворожив мені цю ганьбу, вражий дідугане. Я й тобі не подарую.
Костир. Це вже дурниця, синку. На кого сердишся, а на кому серце зганяєш.
Андибер. Лучче скажи мені, чи справді молода черниця вмира? Я, поки там сидять баби в тім Січовім замковищі, не ступлю й ногою ні в один курінь.
Костир. Коли б не занедужала, да б не ступила бабська нога на Хортицю. Князь хотів просто провадити обох на Русь. [101] Мене прошено читати над нею Псалтир. [102] Бо тут катма книжок. Палять і писане, й друковане. А я весь Псалтир знаю напам'ять од "Блаженъ мужъ" та аж до "Малъ бьхь". От і покликали. Дак стара як зирнула, так і завищала.
101
– ... проводи обох на Русь - тобто на Україну.
102
– Псалтир - книга псалмів, одна з книг Старого Завіту (частини Біблії). Складається із 150 релігійних пісень, або псалмів.
Андибер. Чого ж вона завищала?
Костир. Ге, чого! Скажи попереду, яке тобі діло, чи вмре черниця, чи одужа?
Андибер. Таке, що вмре вона в нас і нехотя. Не ступай, бабо, ногою в Січовий кіш, лучче в домовину. І стара вмре, і Байда вмре. На те я Фесько Ганжа Андибер. На те я ні батька, ні матері не знаю. Батька брацлав'яне своєю магдебурією [103] почепили за злодійство на шибениці, матір він сам продав у ясир, а я знявсь на ноги серед поросят, гусей, телят. Об мене козаки-дуки змалку потирали руки; міщане з мене по кушнірнях [104] заткало робили, а пани так як собака цибулю любили.
103
– Магдебурія - Магдебурзьке право, середньовічне міське право. Міста, яким воно було надане, частково звільнялись від центральної адміністрації та влади феодалів і створювали орган самоврядування. В 13 - 18 ст. Магдебурзьке право мали і деякі міста України.
104
– Кушнірня - майстерня по обробці хутра.