Бiлi звiрi (на украинском языке)
Шрифт:
Заснути я не мiг. Менi вчувалися шерехи, кошлатi тiнi падали на стiни. Я раз у раз прислухався. Все було спокiйно. Але тiльки-но я схиляв голову на подушку, шерехи чулися знову. Кiлька разiв я заходив до спальнi сина. Як би тихо я не ступав, на звук моїх крокiв Бiдолаха незмiнно зводив голову.
Зрештою я перенiс його разом з килимком за дверi спальнi i тiльки тодi, заспокоєний, заснув.
Уже вдосвiта менi вчувся крик дружини. Та сон був такий тяжкий, що я не одразу збагнув, звiдки вiн долинув. "Може, приснилося?" подумав, прокидаючись.
Навкруги
– Ксандо, - тихо покликав я.
Вiдповiдi не було, але рипiння повторилось.
– Це ти, Ксандо?
– спитав я голоснiше.
I знову нiхто не вiдповiв, хоча дверi продовжували рипiти.
Я встав з лiжка, стараючись робити все тихо, i попрямував до жiнчиної спальнi. Вже в коридорi вiдчув легенький протяг i зрозумiв, чому рипiли дверi. Вони були прочиненi. Я вiдчинив їх i пересвiдчився, що Ксанди там нема.
Руки тремтiли, я засвiтив свiтильник. Тiнi затанцювали надi мною i довкола мене - по стелi та стiнах. Я оглянув кiмнату. Всi речi були на мiсцi. Може, вона пiшла до сина?
Прожогом кинувся я до дитячої кiмнати. Свiтильник пiдстрибував у руцi, i химери тiней помчали туди ж, випереджаючи мене i витанцьовуючи на коридорних стiнах дикий танок. Бiля самих дверей кiмнати я зупинився, похитнувся. З-пiд дверей витiкав темний струмочок...
Крик бився в моєму здавленому горлi, але коли я нарештi рвучко розчинив i тi дверi, вiн завмер, загус, став тугим сухим клубком, котрий неможливо проковтнути.
Мiй син лежав у лiжечку ниць...
Пам'ятаю, що в тi страшнi хвилини я найбiльше боявся наступити на темний струмочок - на кров мого Гуруу.
Я довго ще не мiг вимовити й слова, не мiг крикнути, покликати Ксанду. Я шукав її, обходячи кiмнати, примушуючи себе не думати про те, що побачив у дитячiй.
Ксанди не було нiде. Не було й Бiдолахи.
Мене знову охопило жахливе вiдчуття. Його не могло притамувати навiть горе. Менi здавалося, що хтось невiдривно дивиться менi в потилицю.
Тiнi зменшились - велетнi перетворилися в карликiв. Я випадково глянув на годинник. Свiтало. Надходив час, коли я мусив з'явитися до жерця Сандуу. Треба якось сповiстити його про те, що сталось, i попросити вiдстрочки. Може, хтось замiнить мене? Я передам їм мої записи, iнструменти. Ось вони, зiбранi в похiднiй скриньцi...
Машинально я вiдкрив її. Блиснули анатомiчнi iнструменти. Менi здалося, що на полiрованiй поверхнi лопатки-сокири виднiються червонi плями. Я потер їх, вони не зникали. I раптом я збагнув, що це за плями: лопатка, наче дзеркало, вiдбивала частину кiмнати у мене за спиною.
Я обернувся, махнув лопаткою. Бiдолаха сплигнув зi столу i прожогом вискочив до сусiдньої кiмнати.
Колiна в мене тремтiли, я вiдчував спиною мокру вiд поту сорочку...
Зачинивши дверi на защiпку, я в знемозi опустився на стiлець. Треба було щось вирiшувати, а думати не хотiлося.
Щось клацнуло, рипнули дверi. До кiмнати прослизнуло бiле гнучке тiло, але я встиг зiрвати iз стiни зброю.
Все вирiшували частки секунди. Чи встигне вiн стрибнути ранiше, нiж я зведу курок?
– Бiдолахо!
– крикнув я.
– Бiдолахо!
Вiн на мить зупинився, i цього було досить.
Я стояв над його трупом. Не було нi жалю, нi страху, тiльки розгубленiсть. Менi здавалося, що Бiдолаха вирiс за нiч мало не вдвiчi. I весь час думалось: як же вiн зумiв вiдкинути защiпку? Жоден вiдомий менi звiр не був здатен на таке...
Жрець Сандуу згодився вiдкласти виступ експедицiї на один день i дав менi загiн солдатiв для пошукiв Ксанди. Ми побували всюди, куди вона могла б пiти в такому станi: у моїх i її рiдних, у знайомих. Опитали сотнi мешканцiв нашого кварталу.
Одна бабуся розповiла, що бачила жiнку, яка бiгла до лiсу. На нiй був халат такого самого кольору, як на Ксандi. Бабуся стверджувала, що жiнка бiгла, закриваючи руками голову.
– Закривала вуха? Ось так?
– спитав я.
– Схоже, - пiдтвердила вона.
– Але я не встигла добре роздивитися.
Ми прочесали лiс. Бiля озера солдати знайшли останки Ксанди. Труп був майже з'їдений. На м'якому грунтi навколо нього виднiлися слiди бiлого звiра..."
Запис третiй
"Разом iз жерцем Сандуу i загоном добiрних воїнiв я прибув на кордон провiнцiї Еме. Ми розташувалися в невеликому селищi. Дорогою до нього бiженцi розповiдали нам про напади бiлих звiрiв, про їхнiй жахливий писк. Тепер я вже не вiдмахувався вiд розповiдей про їхню дивовижну хитрiсть. Адже i Бiдолаха зумiв вiдчинити дверi. Мабуть, спочатку вiн штовхав їх, а потiм, коли дверi трохи вiдiйшли, сильно натиснув i водночас кiгтями через щiлину зачепив защiпку.
Мене поселили разом iз жерцем Сандуу та двома офiцерами у великому будинку на другому поверсi. На першому розташувалися солдати i слуги.
Вiд мiсцевих жителiв ми довiдалися, що в лiсi живе зграя бiлих звiрiв. Це пiдтверджували обiдрана кора, обгризенi гiлки. Жрець Сандуу наказав менi разом з офiцерами органiзувати облаву.
Ми склали план дiй, розподiлили солдат на загоничiв i стрiльцiв, поставили на чолi кожного десятка досвiдчених мисливцiв. Пострiли, гук труб, дрiб барабанiв наповнили лiс. Мiж листям - солдати бачили це - шугали гнучкi бiлi тiла, та коли загоничi i стрiльцi зiмкнули коло, в ньому не було жодного бiлого звiра - нi живого, нi мертвого.
Ми прочесали лiс. I... не долiчилися шiстьох солдатiв, А ще троє збожеволiли. Вони чули писк i тепер металися серед своїх товаришiв, стискаючи руками голову, затикаючи вуха, сiючи панiку.
Вiдiбравши досвiдчених мисливцiв, я велiв їм поставити заздалегiдь приготовленi пастки. Крiм того, солдати викопали чимало ям, з дна яких стирчали гострi кiлки. Бiля кожної ями виставили варту в такому порядку, щоб кожен солдат бачив принаймнi двох Iнших. Але й цей захiд не допомiг. На ранок ями лишились порожнiми, а троє вартових зникло.