Бiлi звiрi (на украинском языке)
Шрифт:
Я ввiчливо спитав про його здоров'я.
Талiу мовчки схилив голову, дякуючи за турботу.
– Я ознайомився з твоїм звiтом, - сказав вiн.
– Ми давно знаємо один одного, я довiряю тобi. Ти певен, що бiлi звiрi не становлять великої небезпеки для людей?
– У кожному разi меншу, нiж ми для них, - вiдповiв я, усмiхаючись.
– Менi розповiдали, що два полки вiдправлено для винищення їх у провiнцiю Еме. Мабуть, невдовзi у мене лишиться один-єдиний екземпляр i я зможу вигiдно продати його звiринцю.
Жрець нiяк
– А ще ти писав, - провадив вiн далi, куйовдячи клинчик бороди, - що чутки про силу й хитрiсть бiлих звiрiв дуже перебiльшенi...
Я розчув грiзнi нотки в його голосi й насторожився. "Що сталося? Новий напад бiлих звiрiв? Чому ж я нiчого не знаю про це?"
– Ми без зайвих зусиль знищили цiлу родину цих звiрiв. Самця, самицю, шiстьох дитинчат. Вони поводилися, як звичайнi звiрi, не виказали нi особливої сили, нi хитрощiв...
– А чутки?
– Чи можна вiрити оповiдям неписьменних чафхiв? Чафхи ладнi напатякати що завгодно, аби їх слухали. Вони добалакалися до того, що хитрiсть бiлих звiрiв перевершує людський розум!
Я уважно стежив за жерцем i все ж прогавив момент, коли вираз його обличчя почав змiнюватись. Тепер воно ще дужче стало скидатися на сокиру - холодне, гостре, без зморщок.
– Ну, то слухай. Два полки, про якi ти згадав, геть . знищено. Провiнцiю Еме перетворено на пустелю. Знищено людей i худобу, посiви i сади. Гинуть лiси, бо кору на деревах погризено...
Його похмурi очi виблискували сталлю.
Я обiперся рукою об стiл, щоб не впасти. Я не мiг повiрити в те, що почув.
– I все те вчинили бiлi звiрi?
– Може, в тебе виникла пiдозра, що я чафх?
– вiн не пiдвищував голосу. Точнiсiнько так, не змiнюючи тону, вiн посилав людей на страту.
– А чи правильнi данi?
Жрець зневажливо знизав плечима. Вiн дивився на мене так, наче я вже стояв на помостi перед катом.
– Кара чекає на тебе попереду, - сказав вiн.
– А поки що за моєю рекомендацiєю тебе зараховано до групи розслiдування. Треба визначити, як боротися з бiлими звiрами. Збери всi необхiднi iнструменти й завтра зранку вирушай до жерця Сандуу.
Збентежений, я повертався додому. Хоч якi великi були мої страх i тривога, я не мiг не здивуватися, що бiля порога мене не зустрiла довгошерста Маса.
Я гукнув дружину, але вiдповiдi не було. Обiйшов кiмнати - нi Ксанди, нi сина.
– Мабуть, пiшли погуляти, а Бiдолаху i Масу взяли з собою, подумав я.
– Але чому не дочекалися мого повернення?
Я вийшов на вулицю i зiткнувся з Ксандою та Гуруу. Дружина вела синка за руку, а другою вiн розмазував по личку сльози.
– Що сталося, Гу?
– лагiдно спитав я, взявши його на руки.
Вiн притиснувся до мене i заплакав ще дужче.
– Зникли Бiдолаха i Маса, - вiдповiла за нього дружина.
– їх нема зранку. Ми обшукали весь будинок, садок.
Як мiг, я заспокоїв сина. Силкувався не показати дружинi своєї тривоги. На її питання про причини виклику до Верховного жерця вiдповiдав ухильно: треба уточнити деякi данi про бiлих звiрiв, доведеться для цього на кiлька днiв поїхати в провiнцiю.
Ксанда довгим поглядом знизу зазирнула менi у вiчi, але промовчала. Невже не повiрила?
Удвох ми ще раз обшукали кiмнати, комiрчини...
– Поглянь-но, що це?
– раптом крикнула Ксанда.
Невисоко над пiдлогою на стiнi кухнi виднiлося кiлька червоних цяточок. Я придивився уважнiше, спробував пошкребти їх. До однiєї з них прилипла шерстинка. Довга, сiра, як у Маси...
Холодний пiт оросив менi чоло. Я закляк, дивлячись на червонi цяточки.
– Ну, що це?
– спитала Ксанда.
– Бризки фарби, - збрехав я.
– Пам'ятаєш, кiлька днiв тому я фарбував плiнтуси?
– Не пам'ятаю, - сказала Ксанда, недбалим рухом вiдкидаючи волосся з чола.
– Виходить, забула, - мовби мiж iншим докинув я, милуючись нею. Я завжди милувався нею - i коли тривожився, i коли сварився з нею, тiльки намагався не зiзнаватися собi в цьому.
– Я не могла забути!
– наполягала Ксанда.
– Ну то я забув тобi сказати, - мовив я примирливо, обiймаючи її за плечi, пiдкреслюючи i тоном, i винуватою усмiшкою, що йдеться про пусте.
Вона вийшла з кiмнати, похитуючи повними стегнами, а я опустився на стiлець, втупивши очi в бризки "фарби". Часом я вiдчував на своїй потилицi важкий погляд. Озирався, але позад мене нiкого не було.
Зрештою я рвучко пiдвiвся iз стiльця i зненацька побачив два червонуватих свiтлячки, що втупилися в мене з шафи. Я iнстинктивно подався назад, але одразу ж засоромився свого страху.
Свiтлячки виявилися очима Бiдолахи. Вiн сидiв на шафi, тому ми й не побачили його. Однак вiн же нас прекрасно бачив. I не пiдiйшов, не вiдгукнувся. Чому?
– Йди-но сюди, Бiдолахо, - покликав я.
– Йди сюди, чого ж це ти?
Довелося кiлька разiв погукати його, вiн нiби вийшов iз забуття i впiзнав мене. З його червонуватих очей немовби сповзла полуда, вони втратили нерухомiсть, яка лякала, i дивилися тепер, як i ранiше, вiддано й лагiдно.
Я покликав Ксанду i Гуруу. Коли син побачив улюбленця, сльози миттю висохли на його личку. Я зняв Бiдолаху з шафи, почухав йому за вухом, i вiн з насолодою примружився.
Гуруу враз вихопив його в мене i притис до себе. Звiрятко лизало йому лице вузьким рожевим язиком.
Менi вдалося умовити себе, що в мене розладналися нерви, тому й уявляються рiзнi страхи. А сульгiпа Маса ще знайдеться. Мабуть, теж сидить десь за шафою або в комiрчинi. Та зовсiм заспокоїтись я не мiг. Коли Гуруу заявив, що вiзьме Бiдолаху з собою в лiжко, я рiшуче заперечив. Зрештою домовилися, що Бiдолаха лишиться ночувати в його спальнi, але на килимку, в кутку, де ранiше спала Маса.