Бог провадить мене по дорозі життя

Епілог

Людина каже: " Побачу, повірю."

Бог каже: " Повір, побачиш "

Як часто в нашому житті ми відчуваємо, що ми не самі, що якась Вища сила керує нашим життям. Але своє життя ми будуємо самі, від нас залежить чи воно буде прекрасним, щасливим, радісним, повним достатку і благополуччя, чи навпаки, нещасним, з вічним скигленням, наріканням, що в нас нічого не виходить. Від нас залежить, яку дорогу ми оберемо. Наше життя – це те, що ми думаємо, наші емоції, які при цьому ми відчуваємо. Позитивні емоції та думки, такі, як любов, щастя, радість, вдячність, притягують в наше життя позитивних людей, позитивні події, благополуччя, здоров'я, достаток. Негативні емоції, навпаки, негативні події, негативних людей, бідність, невдачі. Наше життя є наслідком наших попередніх емоцій,

Зміст

Як я пізнала Бога вперше і повірила в Нього.

Як я прийняла Господа в своє серце.

Присутність Бога у моєму житті, благодатні відчуття.

Накази Його голосу в моєму розумі.

З щирою Вірою в Бога і щирою молитвою мої мрії збуваються.

Бог мене навчає, що Істина – це Бог. Дорога в Життя Вічне – через Сина Божого. Дух Божий – Джерело Життя Вічного.

Якщо виникають проблеми в житті, довіртеся Богу, змиріться і прийміть, живіть далі, дякуючи, що Бог допомагає вам пережити ці моменти.

Бог провадить мене по дорозі життя.

Мій внутрішній рай.

В цій книжці я хочу розповісти про те, як Бог за руку провадить мене по дорозі мого життя.

Розділ 1.

Як я пізнала Бога вперше і повірила в Нього.

Багато з нас пам'ятають той день, коли вперше пізнали Бога. Одні раніше, інші пізніше, але так чи інакше ми пізнали Бога, ми прийняли Його в своє життя, в своє серце. Коли це сталося, наше життя змінилося на краще.

Як це не дивно, але я до сих пір пам'ятаю своє раннє дитинство, а саме, свої перші місяці життя.

Пригадую, як я сильно плачу, тому що щось мене турбує, а тато гойдає мене на руках і підносить до світла, я затихаю і спостерігаю примружуючись як виблискує світло, як від нього до мене відходять блискучі промінчики, переливаються, змінюють форму, мені це подобається, я радію і тягну руки до цих промінчиків, намагаючись їх вхопити – це було весело.

Я була дуже допитливою дитиною, мабуть, як і всі діти. Мені дуже подобалося подовгу розглядати квіти, листя, комах, птахів, небо над головою, сонечко, зірки, одним словом, мене цікавило все, весь світ навколо мене. Мені було цікаво звідки це все береться, я задавала багато питань батькам, бабусям, дідусям, тіткам, людям, які мене оточували. Я отримувала відповіді, але чим більше я отримувала відповідей, тим більше появлялося питань. Найцікавіше те, що деякі відповіді самі з'являлися в моїй голові, приходили десь із моєї підсвідомості – це тепер я знаю, що так можна це назвати, в дитячому віці, я ще не знала такого визначення.

Коли я навчилася читати, я сама почала шукати інформацію в книгах.

Наша сусідка, пані Марія, нині вже покійна, Царство їй Небесне, в той час працювала бібліотекарем, вона давала багато книг дитячих татові або мамі і вони нам читали ці книги. Крім мене в батьків ще були дві донечки, мої сестри – Леся і Оксана. Ми дуже любили слухати казки.

Коли ми з сестрою Лесею пішли до школи, то в першому класі, як тільки ми навчилися читати, нас записали до сільської бібліотеки. Я перечитала серію книг "Казки народів світу", а було цих книг в бібліотеці чимало і їх не можна було брати додому, а читати тільки в бібліотеці. Але пані Марія бібліотекар, була нашою сусідкою і мені вдавалося домовитися брати книжки з казками на два дні додому. Брала по одній чи дві книги, так, щоб прочитати за два дні і вчасно повернути книги до бібліотеки, щоб можна було брати слідуючі. Так в короткий термін, я прочитала всі книги з казками. Потім я почала читати класиків, так що коли ми проходили їх по шкільній програмі, до того часу я вже прочитала ці книги. Дуже любила читати вірші Тараса Шевченка, Лесі Українки, Володимира Сосюри – це наші українські поети, з російських подобались твори Лермонтова та Пушкіна, з прози улюбленими були твори Григорія Сковороди, Гоголя та Толстого. Найбільше захоплювалась читанням пригодницьких, детективних творів та дуже любила читати фантастику або, як тепер називають фентезі романи.

Та зараз я хочу продовжити розповідь про присутність Бога на протязі всього мого життя, починаючи з дитинства.

Ми з сестрою Лесею були майже однолітками і часто разом гралися, були дуже активними дітьми, часто придумували різні рухливі ігри. І ось при одній з таких ігор ми зламали двері. Так-так, саме двері, як це сталося, спитаєте ви, якось так вийшло, що ми з сестрою їх струтили з завісів і вони впали. Ми дуже перелякалися, бо знали, що нам за це попаде від батьків, які в той час були на роботі, і ми з сестрою почали думати, як це виправити. Я часто бачила, як тато на колінах молиться до Бога і запропонувала Лесі помолитися, щоб Бог поміг нам виправити те, що ми зробили. Ми в той час ще не вміли молитися, тобто не знали ще жодної молитви, але обі – я і сестра стали на коліна, склали долоні, як це робив тато, дивилися на небо і просили: " Боже поможи, Боже поможи, Боже поможи…" Я не знаю як, але ми з сестрою поставили двері на місце, тяжкі двері, які до молитви ми не могли навіть підняти… Так я перший раз переконалася, що Бог є і Він все може…

Йшли роки, десь в третьому класі ми з сестрою Лесею вивчили молитву "Отче наш ". Цієї молитви нас навчила мама нашої подруги. Ми прийшли до своєї коліжанки погратися, а її мама, щось переписувала з товстої книги, я завжди цікавилася книгами і спитала, що це за книга, вона відповіла, що це молитвенник, який вона взяла у священника, щоб переписати молитви. Я попросила, щоб вона і нам з сестрою дала переписати саму головну молитву і вона відкрила нам на сторінці де була молитва "Отче наш". Я, сестра і наша подруга переписали цю молитву і стали її вчити на пам'ять. Оскільки вивчення віршів мені давалося легко, то вивчила молитву дуже швидко. З бабусею та з батьками ми ходили до церкви, але таємно, бо тоді був радянський союз і до церкви нам забороняли ходити.

Але мої батьки були віруючі люди і в нас завжди святкувалися всі церковні свята. Особливо ми з сестрами Лесею і наймолодшою Оксаною любили святкувати Різдво Христове і Паску, Воскресіння Христове. Хоча до церкви в ті часи заборонялося ходити, та на столі в нас завжди були свічені Паска і великодній кошик зі святковими смаколиками. Пам'ятаю, мама вставала дуже рано, і з кошиком, який ввечері, перед Великоднем ми помагали їй збирати, йшла до церкви, а після Служби Божої і освячення Паски, поверталася з освяченим великоднім кошиком і Паскою додому. І ми разом накривали святковий стіл. Потім всією сім'єю сідали за святковим сніданком, спочатку тато ділив і роздавав всім свічене яєчко. Ми хрестилися і їли, потім, помолившись, споживали в радості інші смачні страви, найбільше смакував нам великодний таріль, де були покришені свічені ковбаска, сир, яйця, м'ясо копчене, сало і тертий хрін. Потім помолившись, вставали з за столу, дякували Богові за великодній сніданок і йшли читати книги або оглядати святкові телепередачі або просто розмовляли. В другій половині дня, ми йшли в гості до бабусі і дідуся, де проводили час у приємному спілкуванні.

Різдво запам'яталося мені так: святкова ялинка, за вікном віє заметіль, тріщить мороз і ходять від хати до хати колядники, прославляючи народження Бога Дитятка. А в хаті затишно і тепло, і ми усією сім'єю збираємось за святковим столом і звучить молитва Отче наш, яку говорить тато, а мама і я з сестрами молимося разом з ним. На столі дванадцять пісних страв, де в центрі столу кутя, пахне хлібом, смачними наїдками і ми приступаємо до Святої вечері, по вечері молитва, дяка Богові за Святу вечерю, а потім коляда. А на Йордан тато завжди освячував хату Святою водою, мама за ним носила Свічену воду, а ми з сестрами ліпили хрестики із тіста на двері і на стіни, а потім знову наша сім'я святкувала другий Святий вечір, Йордана і знову був святковий стіл з дванадцятьма пісними стравами, а серед них солодка кутя, смак якої я пам'ятаю і до нині…

А ще мій тато був талановитим художником, він малював прекрасні образи, здебільшого це були ікони, на яких були зображені Ісус Христос, Діва Марія з малим Ісусиком та дванадцять апостолів. Татові картини були, як живі. Святі із них дивилися на мене просто в очі, вони ніби пильним оком стежили за мною. Коли тато малював, я часто спостерігала, як він це робить, з під його пензля оживали Святі, цвіла природа, світило сонце і Ісус Христос з ласкавою посмішкою дивився на мене…

Конец ознакомительного фрагмента.