Ліана-майбутня цариця Океанії

Розділ І

Початок

В дуже далекому, прекрасному царстві Океанія жила добра і розумна красуня цариця Катарина зі своїм красенем – добрим і мудрим царем і коханим чоловіком Едуардо. Вони дуже кохали одне одного, жили душа в душу, були добрими правителями для свого народу. А тому люди їх дуже любили і поважали, а про їхнє кохання складали казки і легенди.

Та одного вони не мали, не було у них дітей…

А був навколо царському палацу чарівний, прекрасний сад, а в тому саду було місце дивне, предивне – невеличкі скелі із чистого діаманту, а під скелями озеро із ніжно голубою, чистою, прозорою водою, а в те

озеро спадав чарівний водоспад. Вода та світилася сріблясто білим сліпучим світлом вночі, освітлюючи все навколо і переливалася ніжними барвами веселки вдень. Та коли підійти до цього водоспаду ближче, то можна було почути ніжну музику вальсу, від цих звуків ставало солодко і радісно на душі і щастя наповнювало будь яке створіння, яке знаходилося поблизу водоспаду… А навколо цвіли ніжні, красиві квіти, різних чарівних кольорів, зеленіла шовковиста трава на галявині, буяли зеленню дерева і кущі. В кронах дерев ніжно співали пташки, а по лісу прогулювалися прекрасні чарівні створіння. Діамантова купіль – так називають це дивне місце в царському саду…

Та найдивніше було те, що про це місце дивне, знали всі, але ніхто його не бачив.

І ось, одного разу, цариці Катарині приснився сон, що вона купається в Діамантовій купелі, а до неї підпливає її чоловік Едуардо. Чарівна музика вальсу наповнює щастям і радістю їхні душі, вони безмежно закохані і щасливі.

І почула цариця дивний, ніжний, прекрасний, чарівний голос:

– 

Катарино, через дев'ять місяців ти народиш дочку і назвеш її Ліана.

Коли Катарина проснулась вранці, вона все ще була під враженням цього дивного сну, вона розбудила свого чоловіка царя і розповіла йому цей сон, та Едуардо тільки посміхнувся і обняв свою кохану дружину.

А через дев'ять місяців у цариці Катарини народилася красуня донечка. Цар Едуардо і цариця Катарина були дуже щасливі, їхня донечка поглядала на них із своєї колисочки своїми чорними, як бусинки оченятками із ніжними пухнастими війками, і дарувала своїм батькам чарівну посмішку, плещучи в долоньки і хвацько дригаючи ніжками.

Принцеса росла, як на дріжджах, через рік, вона вже добре бігала і няньки не могли за нею вгнатися, Ліана росла здоровою і щасливою дитиною, любила гратися і бешкетувати. Батьки не могли натішитися своєю красунею донечкою.

Та одного разу в царський палац прийшла біда, Ліана зникла…

Все було дуже дивно, дівчинка гралася на березі океану, бігала за собачками, батьки відпочивали на піску і спостерігали, як бавиться Ліана, а няньки були поблизу дівчинки, готові в будь-який час прийти їй на допомогу.

І тут звіявся вітер, налетів вихор і Ліана ніби розтанула в повітрі. Цариця і цар кинулися шукати донечку разом із наньками та слідів Ліани так і не знайшли. Втонути в океані принцеса не могла, бо всі жителі Океанії могли жити і на суші і в воді, вони однаково дихали як в воді, так і на суші. Тому було вирішено, що принцесу Ліану викрали і цар видав указ, що хто знайде принцесу Ліану отримає в нагороду пів царства.

Цариця Катарина дуже побивалася за донечкою, і як би її не втішав цар Едуардо, все одно посмішка назавжди зникла з прекрасного обличчя цариці…

А тим часом на Землі берегом Тихого океану прогулювалася красива жінка. Вона була сумна і нещасна, тихо схлипуючи вона брела берегом, поглядаючи на спокійні бірюзові води океану. Вода ніжно гладила її ноги і жінка все глибше і ближче входила до океану. Ось вже вода по коліна, по бедра, хвилі замочили одяг і він неприємно прилип до тіла, та жінка все глибше занурювалася у води океану.

Та раптом пролунав голосний плач дитини, жінка стрепенулася, вона ніби проснулась, опам'яталась, мана відпустила її. Жінка похапцем вийшла з води, озираючись туди звідки долинав плач. Вона йшла на звук, який долинав від пальми, яка росла в кількох метрах від того місця де стояла жінка. Йдучи, жінка спотикалася і падала бо мокрий одяг плутався по ногах і мішав їй іти, вона підводилася і знову йшла далі до пальми. Плач дитини посилювався, коли жінка підійшла ближче, вона побачила маленьку замурзану дівчинку в дивному платтячку ніжно бузкового кольору. Дитина підняла голівку, сумно поглянула на жінку і перестала плакати. Кілька разів схлипнувши і шморгнувши носиком, вона підвелася на ніжки і почала йти на зустріч жінці.

– 

Мама. – Мала протягнула рученята на зустріч жінці і та взяла її на руки.

– 

Ну не плач маленька, ти тут сама? Де твої батьки?

Та мала нічого не відповіла, ніжно обняла рученятами жінку за шию і притулила пухнасту голівку до її обличчя.

Одарка, так називалася жінка, вже була не сама, тепер її життя набуло сенсу. Вона ніжно обняла дівчинку і пішла з нею в готель.

В номері вона викупала дитину і закутала в рушник та переодяглась сама. Потім попросила покоївку, щоб та принесла одяг для дитини і замовила їжу в номер. За кілька хвилин пролунав дзвінок в двері, привезли на підносі їжу. Смачно поївши обидві, Одарка і мала гралися на ліжку. Десь за годину покоївка повернулась з пакетами із дитячим одягом. Одарка переодягнула малу в піжамку і вклала її спати, дитина солодко заснула. Одарка задумливо дивилася на спляче янголятко…

– 

Хто ти, мала принцесо? Чия ти? Де твої батьки? – роздумувала Одарка. Вона взяла платтячко дівчинки і почала його детально розглядати.

Тканина була дуже дивною, цупкою і ніжною одночасно, вона ніби сповзала з руки, була приємна і делікатна на дотик і колір переливалася від ніжно бузкового до ніжно голубого. Одарка в своєму житті бачила багато різних тканин, сама добре розбиралася в стилю, в одязі, бо була багатою бізнес леді, обізнаною в світі моди, тому що працювала в цій індустрії вже довгий час. Але такої тканини, вона ще не зустрічала.

Раптом з кишені плаття випав якийсь дивний предмет. Був він схожий на невеличкий смартфон, але це не був смартфон. Корпус був із невідомого металу чи каменю, переливався, як діамант різними кольорами веселки. Жінка покрутила його, постукала по ньому, потім пальцем провела, як по смартфону, раптом вирвався із цього дивного приладу пучок світла і в повітрі засвітилося слово, написане невідомими Одарці літерами і прозвучали слова:

– 

Ліана де ти? – якось дивно вони прозвучали, ніжним жіночим голосом і на невідомій мові. Але ще дивніше було те, що Одарка їх зрозуміла.

– 

Вона тут, зі мною, з нею все гаразд, – відповіла по приладу Одарка. Та прилад замовк і пучок світла зник.

– 

Значить тебе звати Ліана. – поглянула Одарка на сплячу дівчинку.

– 

Хто ти Ліана?

Пройшло кілька місяців. Одарка з Ліаною переїхали жити в красивий будинок біля пляжу, з прекрасним краєвидом і недалеко від океану.

Жінка тепер частіше працювала вдома, більше часу проводила з дитиною і посмішка не сходила з її уст. Життя почало налагоджуватся і мала Ліана все більше завойовувала її серце і любов.