Борозна у чужому полі
Шрифт:
«уніята Петра Могилу». Та поважний відлуп лукаво- му митрополитові дав небавом архієпископ Олексій своєю брошурою «Отношеніє митрополита Петра Могили к вопросу об уніі с Римом», де показав ціл- ковите невігластво, ба, свідому брехню Антонія.
Молоде деревце Товариства почало розпучувати- ся... Сходився з інтересом народ на прилюдні лекції запрошених з Варшави професора богословського православного відділу при Варшавському універси- теті Василя Біднова, що оповідав правду про Петра Могилу, професора Олександра Лотоцького про церковну соборність, – добрий поговір йшов собі від міста до міста і від найменшого села до хутір- ських поселень.
А хор Луцької Чеснохресної церкви, яким управ- ляли в різний час такі славні диригенти, як Петро Куриленко, Михайло Тележинський,
Не обминала управа Товариства господарських клопотів. Для архієрейських покоїв спочатку вина- йняли будинок, а через кілька місяців, з поміччю во- єводи Генрика Юзевського, придбали і дім пристой- ний – не жити ж високому душпастиреві у готелі. А для літньої резиденції владики сеймиком представ- лено будинок із садом у Жидичині.
Швидко й легко казка мовиться, та легкості тої в житті бракує здебільш. Оповідав Сергієві Прокопо- вичу побратим по справі Іван Власовський:
Наш поліщук дуже обачно сприймає щось нове у своєму житті. Коли ви з ним говорите, пише мені знайомий священик, то він киває головою на все те, що кажете. Вам здається, що ви його переконали, і він цілком погоджується. І при кінці розмови ви за- питаєте: «Ну то як, Кирило, добре?» Тоді він голову схилить донизу і каже: «Я об тім ще подумаю, Ваші справи говорити, а мої справи – послухати, про що Ви говорите, – я подумаю, пораджуся з жінкою, ді- тьми»... І більше говорити в ту хвилину про те саме йому не слід. Дарма. Тому й українізація проходить дуже поволі, з великою обережністю. Мені в одній парафії на Різдво діди повиходили з церкви, коли дяк заспівав по-українськи «Вірую» та «Отче наш». Чому? Вина була моя, що я з тими дідами не погово- рив. Вони думали, що то поляки наказали так співа- ти. «Ляхи з віри нашої сміються!» – казали діди...
Отож, книговидавнича справа перед очима має бути насамперед. Звісно, переклади робилися й ра- ніше, митрополит Діонісій згадував їх якось: «Були вони до цього справою приватної ініціятиви, я по- благословив вже кілька таких перекладів, але що було можливим на перший час, те при дальшому розвитку церковного життя неможливе».
Та «приватна ініціятива» належала професорові Іванові Огієнку.
Комісія перекладів у Варшаві при Українському науковому інституті, за клопотанням Товариства Петра Могили, тепер мала дві підкомісії на Волині – у Луцьку і Кременці.
Одна за одною світ білий українською мовою побачили богослужбові книги: Літургія Св. Іоан- на Золотоустого, Псалтир, Божественна Літургія Св. Василія Великого, Божественна Літургія Раніш
Освячених Дарів Св. Григорія Двоєслова. А працею та клопотом секції Товариства імені митрополита Петра Могили в Луцьку, що року 1937 постала хис- том єпископа Полікарпа, долучила до попередніх перекладів «Чин Таїн Св. Хрещення і Миропома- зання», «Чин Таїни шлюбу», «Чин Таїни Сповіді»,
«Літургія Св. Іоанна Золотоустого», «Чини мо- лебнів», «Чин Панахиди», «Октоїх», «Апостол»,
«Акафісти», «Часослов», «Вечірня і Рання», «Пра- вославний молитовник для молоді», «Малий Бого- гласник», «Партитура співів Панахиди», «Парти- тура співів Літургії Св. Іоанна Золотоустого». Тут же записи т. зв. «звичайних» композицій відомих церковних композиторів – Дм. Бортнянського, О. Кошиця, К. Стеценка, М. Леонтовича, М. Лисен- ка та інших...
В коловерті життя, клопочучись у парламенті чи Раді міністрів, Сергій Прокопович не минав наго- ди стати комусь у поміч. Ось цікавий студент в поле зору втрапив йому, родом із села невеличкого Пере- токи біля Олики, син різьбяра та іконописця Ана- толій Дублянський – варто його матеріально під- тримати, бо ж які там статки у батька, іконописця сільського. Не забув юнака Тимошенко і згодом, по Віленському та Варшавському університетах: пише листа волинському воєводі з проханням працевла- штувати здібного юнака Дублянського. Того само- го, що буде через роки митрополитом Паризьким і Західноєвропейським.
Якщо став у пригоді невідомому хлопчаку з ма- лесенького села, то тим паче не міг Тимошенко не прислухатися до прохань генерала Павла Шандру- ка; зрештою, то й зветься життям, коли ти комусь потрібен і в силі допомогти.
А потрібен був Сергій Прокопович тепер бага- тьом…
«До Головної Управи Волинського Українського об’єднаня
Управа Українського Мистецького Гуртка «Спо- кій» звертається з гарячим проханням признати Гурткові допомогу в сумі 250 зол. на покриття бо- дай частини видатків, зв’язаних з улаштованням Х об’їздової виставки на Волині, проектованої в часі від 9 травня до 13 червня б.р. в Луцьку, Рівно- му, в Кременці. Виставка буде складатися з трьох відділів: архітектури, графіки й малярства, при- чому праці українських архітектів будуть взагалі перший раз показані на українській мистецькій ви- ставці в Польщі...»
«Голові Волинської Української Посольської Ре- презентації
Члена Волинського Українського Об’єднання, проживає в с. Зносичах Сарненського повіту, Да- нила Андрієвського
Прохання
Згідно децизії Саpненського повітового Старо- сти з дня 9.1.1937 року мені заборонено мешкати не тільки в с. Зносичах, а також в Сарненському повіті до 10 літ...
Приймаючи на увагу моє тяжке матеріальне становище, звертаюся до Вас з великим прохан- ням вжити Ваших заходів щодо влади, аби мені було дозволено й надалі мешкати в Зносичах...
Прошу в найкоротші строки, бо місцевий по- стерунок не дає мені спокою...»
«Вельмишановний пане інж!..
Передовсім прошу вибачення, що я так різко ви- словився в розмові з Вами про збірку пожертв на будову Українського Дому в Празі.
Всю історію цього майбутнього Дому я дуже добре знаю, з усіма деталями провадження справ. З Музеєм Визвольної боротьби добре зазнайом- лений і, власне, через те маю свою окрему думку щодо попертя порушеної Вами справи.
Застерігаюсь, що це моя особиста думка і я, бо- рони Боже, ні в якій мірі не збираюсь впливати на те чи інше рішення Управи «Рідної Хати» чи ред.