Буремні дев'яності
Шрифт:
Ці нові його друзі прийшли на бал у фраках та крохмальній білизні, а дружини управляючих — у вечірніх туалетах. Деякі з них уже перебралися в бунгало, які вони спорудили собі поблизу рудників. Місіс Доусет, пишнотіла блондинка з розкішними плечима, що молочно біліли над корсажем з лілового атласу, — була дуже збуджена. Чоловіки не раз говорили, що вони ладні піти на край світу, аби лиш подивитись на плечі місіс Доусет. І місіс Доусет не ховала своїх плечей. Сукня, в якій вона красувалася у Фріско на балу, мала таке декольте, що ледь не повністю відкривало її важкі білі перса.
З-під поношеного каштанового шовкового плаття місіс Арчі Меллісон, навпаки, було видно лише випнуті ключиці, обтягнуті
Фробішер привів на бал свою молоду дружину-англійку — кругленьку, золотоволосу, синьооку красуню. Сам Фробішер був здоровенний грубуватий чолов’яга; до приїзду на приїски його подруги він жив вовкулакою у своєму будиночку біля рудника і ходив напівголий, зарослий бородою, схожий на втікача-каторжника. Тепер він бороду поголив і взагалі набрав цивілізованішого вигляду, але дружину ревнував скажено. Він не дозволяв їй залишатися вдома, коли йшов на роботу, — вона повинна була йти разом з ним і сидіти цілісінький день у конторі, чекаючи, поки він звільниться. Місіс Фробішер, у білому атласному платті, пошитому, як говорили, до вінчання, була визнана царицею балу, незважаючи на те, що вона так швидко й так добряче підпила, що навіть не помітила, коли її довге золотисте волосся розсипалося в неї по плечах; Лорі довелося сяк-так сколоти його шпильками.
Коли Лілі в чорному газовому платті, з сліпучими діамантами у вухах, ввійшла до зали попідруч зі своїм огрядним чоловіком, у неї був вигляд скромної, сором’язливої дівчинки. Очевидно, їй було суворо наказано не поновляти давніх знайомств. Мсьє Малон, сяючи добродушною посмішкою, стеріг її, немов дракон, і не відступав від неї ні на крок; Лілі навіть не танцювала.
Саллі танцювала з Жаном Робійяром; порівнявшись з Лілі, вона усміхнулася їй.
Лілі відповіла ніжною посмішкою, ледь помітно вклонилась і лукаво підморгнула Саллі.
На початку вечора управляючі танцювали з своїми дружинами або з дружинами інших управляючих та місцевих тузів. Жінки трималися купками, і Фріско крутився між ними, запрошуючи до танцю то одну, то іншу даму. Він приймав гостей з властивою для нього галантною невимушеністю, не забуваючи потанцювати і з дружинами рудокопів: запросив місіс Моллой на польку, а місіс Несбіт — манірну і сварливу щупленьку жіночку в накрохмаленому ситцевому платті з високим коміром — на шотландський танець.
Саллі бачила, як Фріско танцював з Марі та Лорою, і хоч вона час від часу ловила на собі його погляди, проте він до неї ні разу не підійшов. Саллі танцювала з Моррісом, з Олфом Брайрлі та Жаном Робійяром, з Семом Маллетом та Тупим Кайлом, удаючи, ніби їй дуже весело і приємно на цьому балу.
Жінок було не так уже й багато на вечірці. Золотошукачі з далеких таборів, розкиданих по чагарях, прийшли сьогодні в місто, щоб добряче гульнути у новорічну ніч; вони юрмилися біля дверей, пожадливими очима дивлячись на декольтованих жінок, що кружляли по залі в обіймах чепуристих чоловіків. Потім, осмілівши від дарової випивки, самі взялися до діла; в брудних молескінових штанях, у грубих, просякнутих пилюкою сорочках, вони витанцьовували один з одним, зсунувши на потилиці старі повстяні капелюхи та гупаючи підбитими цвяхами черевиками. Розпорядник балу спробував випровадити їх за двері, але Фріско крикнув весело і добродушно:
— Шкварте, хлопці, шкварте! — І гукнув до оркестру: — Ану там, піддайте вогню!
Музиканти «піддавали», не шкодуючи сил, та вже після кількох чарок почали страшенно фальшивити.
Невдовзі всі були п’яні — і музиканти, і танцюристи;
Арчі Меллісон утинав з Белл, а низенький Боб Доусет крутився з Бертою Алебардою в шаленому лансьє, їхні дружини, очевидно, дивились на це крізь пальці. Місіс Доусет одчайдушно кокетувала з кожним своїм партнером у танцях, і в неї з корсажа раз у раз вивалювалась пишна біла грудь. Час від часу вона запихала її назад, але здебільшого просто йе звертала на це уваги. Всі гості аж покотились від реготу, коли розпорядник балу обвів крейдою калюжу на підлозі. А коли золотоволоса місіс Фробішер верескнула: «Хтось ущипнув мене за ногу!» — трохи не зчинилася бійка. Містер Фробішер викликав на бій по черзі всіх чоловіків, що терлись поблизу його дружини, — а їх було не менше десятка, — проте у відповідь йому лунали тільки вибухи сміху, і зрештою Фріско потяг розгніваного Фробішера до буфету.
Морріс після перших двох-трьох танців пішов з лордом Персі та ще кількома літніми приїсковими ділками в окрему кімнату грати у карти.
Мсьє Малон зник з Лілі ще на початку балу, а Олф та Лора поїхали додому, коли гулянка стала надто бучною. Робійяри також пішли, не дочекавшись навіть вечері, бо в Жана почався сильний приступ кашлю, і Марі сказала, що вся ця штовханина й задуха взагалі не для нього.
Саллі вже шкодувала, що прийняла запрошення Фріско і прийшла на цей бал. Її ображало те, що він жодного разу не запросив її до танцю, і водночас вона злилась на себе за те, що це її ображає. Сидячи під стіною і дивлячись на шалене кружляння пар, вона бажала тільки одного: щоб швидше прийшов Морріс та одвів її додому. Так принизливо усвідомлювати, що вона вирядилась у жовте атласне плаття і встромила у волосся іспанський гребінь, щоб сподобатись Фріско, а він її мовби й не помічає.
Востаннє Саллі одягала це плаття і цей гребінь на губернаторський бал, невдовзі після того, як вони побралися з Моррісом. Тоді вона була молода і гарненька. А тепер, хоч їй немає ще й тридцяти, вся її привабливість, певне, пішла за водою. Коли Марі сказала їй: «Ти сьогодні просто чарівна, люба!» — у Саллі серце зайшлося від радості. Але містер де Морфе, очевидно, зовсім іншої думки. «Так мені й треба! — картала себе Саллі. — Знайшла за ким побиватись! Господи, а дитина, зовсім про неї забула!»
Тім Мак-Суїні, власник готелю, віддав свою спальню на другому поверсі в розпорядження матерів з малими дітьми, і Саллі, коли Ларрі заснув, лишила його там серед десятка інших немовлят, а сама спустилася в бальний зал. Музика, співи, тупотіння ніг побудили дітей, і вони зчинили одчайдушний лемент. Одна з дружин рудокопів пішла їх угомонити; коли Саллі зайшла до кімнати, жінка спала, сидячи на стільці поруч широкого ліжка, на якому покотом лежали діти.
Саллі взяла Ларрі на руки і вийшла погодувати його на довгу вузьку веранду. Ніч була тиха й задушна, в імлистому небі тьмяно мерехтіли зірки. Коли Ларрі насмоктавшись, заснув у неї на руках, Саллі залишилась сидіти на сходах, що вели з веранди на подвір’я, радіючи, що втекла з п’яного гульбища, шум якого долинав до неї знизу.
Тут її і розшукав Фріско.
— Ну, Саллі, — сказав він, сідаючи поруч неї на східець, — як вам подобається мій бал?
— Ніяк не подобається, — відрубала Саллі.
Фріско засміявся своїм диявольським сміхом, як сміявся завжди, коли вона висловлювала йому своє невдоволення.
— Це тому, що ви нічого не пили, — сказав він. — Ми з вами тут єдині жалюгідно тверезі люди. Це одна з тих корисних речей, яких я навчився за кордоном: зберігати ясність у голові, коли всі довкола тебе п’яні.