Чарівний талісман (збірник)
Шрифт:
Зал відгукнувся веселим пожвавленням.
Розділ XIX,
у якому ми з вами знову, тепер уже востаннє, повертаємося в доісторичні часи
— Ти
Отже… Ото як узяв нас тоді відчай, як заплакав Агашкін, як сказав я ті слова, на яких ти мене перебив: «…Чого мовчав тоді на Олімпі, як нас викликали?! І суд влаштували. Чого не просився, щоб вогонь у людства не забирали? Щоб Прометея знову не засуджували Чого? Ич, розумний який! Правда, Жоро?..» — то після цих слів ти сказав зовсім інше.
— Слухайте, — кажеш ти. — А про Прометея Гавриловича ми й зовсім забули. А він же там десь на скелі прикутий. Орел йому щодня груди розриває, печінку шматує
— Чого це забули, — кажу. — Не забули. Але що ж тут зробиш…
— Ну, за міфами, — кажеш ти, — Прометея мусить звільнити Геракл Але де зараз того Геракла знайдеш? Бачите, як усе переплуталося в часі й у просторі…
— Той Геракл, мабуть, давно на пенсії, — усміхнувся Агашкін
— Слухайте, — кажеш ти. — А давайте самі спробуємо
— Що? — питаю.
— Прометея звільнити…
— Теж іще! Геракл знайшовся! — реготнув Агашкін.
— Ну, зовсім самі, звичайно, не подужаємо, — кажеш ти. — Але якщо нам допоможуть…
— Хто?
— Тс!.. — робиш ти жест рукою і палець до вуст притуляєш.
Озирнулися ми з Агашкіним — хто б це нас міг підслухувати? Нікого не побачили, але про всяк випадок замовкли.
— Спершу нам слід — що? — кажеш ти
— Що? — перепитуємо ми з Агашкіним.
— Спершу нам слід дізнатися, де ота скеля з Прометеєм У який бік іти, де шукати, — кажеш ти. — Правильно?
— Правильно, — погоджуємося ми з Агашкіним
— Яка наука нам у цьому допоможе? — питаєш ти. — Чи не географія?
— Географія, — як папуги, повторюємо ми.
І ти раптом тихо і чемно так (чемніше не можна) кажеш, глянувши догори:
— Геє Петрівно!. Поможіть, будь ласка!..
Завмерли ми, вуха наставили
І несподівано почули знайомий, як завжди, лагідний і привітний голос нашої вчительки географії
— Ех, хлопчики, хлопчики! Таке просте завдання. Де ми з вами зараз? На місці майбутнього Києва. А скеля де? На Кавказі А Кавказ де? На південний схід від Києва. Отже…
Голос замовк. Ми перезирнулися.
— Та-ак… — кажеш ти. — Як це ми самі не додумалися? Така проста річ Аж незручно
— А що нам дасть південний схід? — каже Агашкін. — На чому ми до Кавказу доберемося? Літака ж у нас нема.
— А хоча б те, що ми до Дніпра вийдемо, — кажеш ти. — Й оскільки, як ти правильно, Агашкін, зауважив, літака у нас таки немає, діставатися будемо водним шляхом Як усі первісні люди. Дніпром до Чорного моря, а там і Кавказ.
— Правильно, — кажу я. — Плота побудуємо І попливемо, як славетний Тур Геєрдал на «Кон-Тікі» або на «Тигрисі»
— От-от, — кажеш ти
Агашкін тільки потилицю почухав. Та й було чого чухати Шлях неблизький. І нелегкий
— Тільки до Гефеста Івановича хай уже хтось із вас звернеться, — кажеш ти. — А то незручно, щоб усе я та я
— Ні-ні! — запротестував Агашкін. — Тільки ти! Він тебе любить Ти ж конструктор А ми з Лесиком — звичайні чорнороби Він нас, може, й не пам'ятає.
— Правильно, — погодивсь я
Ти не дуже й сперечався.
Голову набік нахилив, як ти це вмієш, коли щось просиш, і ніжним таким голосочком:
— Гефесте Івановичу… Вибачте… Чи не могли б ви нам тільки підказати, з чого і як нам у таких умовах плота зробити?
Прислухалися.
Чуємо — прокашлявся хтось у небі й знайомим хриплуватим голосом нашого вчителя праці каже:
— Слухайте… Оно ліворуч од вас, бачите, купа, хмизом прикидана То схов знарядь праці первісних людей. За останніми науковими даними, первісні люди у певних місцях робили такі схови Раніше археологи гадали, що то стоянки, а тепер виявляється — схови знарядь праці Так-от, розгортайте купу, вибирайте собі кам'яні сокири, різаки — й починайте Свіжих зелених стовбурів не чіпайте, виберіть із бурелому, сонцем та вітром висушені, але не трухляві, не гнилі. А от ліанами зв'язуйте свіжими, гнучкими. Ну, давайте!.
Розгорнули ми купу, де схов був, вибрали собі замашні сокири, різаки найгостріші Й узялися до роботи
Можеш собі уявити, що то була за робота — витягати з бурелому товстелезні колоди, обрубувати кам'яними сокирами гілляки, зв'язувати колоди ліанами Але ми не ремствували Навіть навпаки — підспівувати почали. Бо зігрілися трохи
І робили ми це вже на березі Дніпра А то як би ми той пліт спустили на воду?
Попомучилися ми, але нарешті пліт був готовий Зв'язували колоди прямо на воді у великій затоці. А тоді, взявши довгі жердини, вивели свого «Шаблезубого тигриса» (так ми його назвали) на течію — і почалася наша подорож.
Про ту нашу подорож можна дві серії набалакати: «По Дніпру» і «По морю». Але зараз нема часу
Отже, уяви собі, як це в кіно робиться: спершу один кадр — пливемо Дніпром, підобідуючи на ходу якимись овочами та фруктами. Потім другий кадр — випливаємо з дніпровського гирла у Чорне море. Третій кадр — пливемо бурхливим Чорним морем під саморобними вітрилами з величезного первісного листя Четвертий — знесилені лежимо на плоту, і хтось із нас, хай навіть Агашкін, кричить спрагло: «Земля!» І нарешті кадр п'ятий — виповзаємо ми на Чорноморське узбережжя Кавказу десь у районі теперішньої Гагри.
Скажу тільки одверто, що самі б ми ніколи на нашому «Шаблезубому тигрисі» до Кавказу не дісталися Весь час ми змушені були звертатися до педабогів. Аполлон Григорович допомагав нам вести пліт у морі. Афіна Панасівна робила потрібні обчислення. Без Гери Андріївни ми просто повмирали б від спраги Вона нам допомагала опріснювати воду. Артеміда Семенівна підгодовувала нас увесь час — то пташиними яєчками, то рибкою, а то й просто планктоном. Ну, а про Гефеста Івановича й говорити нічого Бо наша мандрівка — то була суцільна робота, робота і ще раз робота.