Час великої гри. Фантоми 2079 року
Шрифт:
Обидва мексиканці втупили погляди в Крейду: Сапатерро — ворожо–жовчний, Ернандес — усміхнено–приязний.
Витримавши довгу паузу Іван Оврамович сказав буденним тоном, наче йшлося про якусь дрібничку — лізинг старенького літака «АН-32» для перевезення наркотиків з Мексики на територію янкі:
— Я можу забезпечити доставку вам двох ядерних зарядів. Але повторюю — лише за вашої дієвої допомоги мені в Україні.
— Я обіцяю, — моментально відреагував Сапатерро. — Ми негайно визнаємо ваш уряд… А сьогодні я можу дати п'ять–десять найкращих бійців спецназу у повне ваше розпорядження.
— Гаразд, — погодився Іван Оврамович Крейда. — За два місяці я доставлю вам заряди. І сформую уряд України.
Наприкінці зустрічі Хосе Сапатерро вручив І. О. Крейді велику картонну темно–сіру коробку: всередині, на білій муаровій подушці, виблискував орден Ацтека першого ступеня з діамантами. За зміцнення дружби між мексиканським і українським народами.
Обійнялися, ритуально постукавши один одного по спинах правою рукою, й заклопотані Сапатерро й Ернандес виїхали з території фортеці, поспішаючи повернутися до Халапи — столиці штату До шести особистих охоронців Івана Крейди додалося семеро мексиканців у зеленій уніформі, озброєних найновішими американськими пістолетами–кулеметами М36К.
…Біля п'ятого пірса федеральної зони порту Веракрус був пришвартований підводний човен, що належав Крейді, — гордість Керченського суднобудівельного заводу «Залив». У суцільній темряві, яка стояла над портом, ледве можна було побачити сині ліхтарі, що світилися на рубці, кидаючи слабкі відсвіти на чорний лискучий корпус субмарини та неспокійні хвилі, що набігали на пірс.
Біля пірса Крейду вже чекав капітан підводного човна Остап Овчаренко. Він служив колись на АПЧ «Москва» разом з контр–адміралом Феоктистовим, але за станом здоров'я змушений був повернутися в рідні місця — Полтаву де познайомився з Крейдою.
— Пане маршале, підводний човен повністю готовий до походу — доповів Овчаренко. — Вантаж на борту охорона і мексиканські… гості завершили посадку.
— З Богом, Остапе, — потиснув капітанову руку Крейда.
— Пане маршале, — вагаючись, мовив капітан, — чи варто робити це зараз? Може, почекати? Я слухаю українське радіо. Там страшно і небезпечно.
— Ні, ні, Остапе… навіть не починай, — старий прокуратор зробив рішучий крок до трапа. — Саме тепер. Саме я… Ти не уявляєш, як я скучив за Україною. За Полтавою. За справжніми галушками. За українським повітрям.
Він схлипнув від повноти почуттів і ступив на трап, перекинутий на човен. Вахтові матроси віддали кінці, й підводний човен швидко зник у темряві серед розбурханих хвиль Мексиканської затоки.
Опинившись у своїй каюті на човні, Іван Оврамович Крейда з полегшенням скинув з себе тісний американський костюм, залишившись у розстебнутій вишиванці, й вбрався у зручні шовкові червоно–полум'яні шаровари на гумці. Охоронець приніс гарячі галушки зі шкварками й пляшку рідної мінеральної миргородської води. З кубрика долинула пісня: «Вечір на небі, зіроньки сяють…» Крейда приєднався до пісні: «Тихо по морю човен пливе…» Відчувши момент блаженства, Іван Оврамович відкрив шафу: там висів темно–синій мундир маршала юриспруденції, на чорній краватці заклично, наче зоря в небі, сяяла маршальська зірка.
Підводний човен взяв курс на Карибське море. Ще побачивши субмарину на стапелях у Керчі, уздрівши її видовжений, наче в меч–риби гострий ніс, І. О. Крейда зрозумів, що човен повинен носити назву «Н.В. Гоголь» — на честь його земляка. Це була найсучасніша субмарина завдовжки тридцять метрів, водотоннажністю сімсот п'ятдесят тонн, вартістю два мільярди глобо. Хоч човен належав Крейді, та не він сплатив за його побудову а держава, тобто платники податків. Крейді вдалося переконати гетьмана Махуна, що для виконання оперативних завдань ГЕПРУ Україні потрібна саме така субмарина, корпус якої побудований з надміцного титану і вкритий спеціальною склянистою композитною оболонкою, що змінювала колір від світло–зеленкуватого до чорного. В субмарині було встановлено потужний ядерний двигун виробництва «Чорнобиль-30», й вона могла розвивати швидкість до ста вузлів та перебувати в автономному плаванні упродовж двох років. Команда складалася з п'яти досвідчених підводників. До Великого Спалаху «Н. В. Гоголь» стояв у закритому ангарі в Комиш–Бурунській бухті — якраз навпроти російської військово–морської бази «Острів Тузла». За кілька днів до Спалаху коли Клинкевич вирішив позбутися Крейди — свого благодійника і головного конкурента, — Іван Оврамович, прихопивши сім'ю та золотовалютні запаси ГЕПРУ, кинувся до Керчі й відплив до Мексики.
Тепер, наладувавши у човен сто п'ятдесят тонн кокаїну він повертався до рідних берегів Європи. Гострий ніс субмарини, схожий на ніс класика російської літератури, великого полтавця М. В. Гоголя, стрімко розсікав на стоп'ятдесятиметровій глибині підводні простори Атлантики. Курс субмарини знали тільки Крейда і капітан Овчаренко: Веракрус — Амстердам — Гібралтар — Дарданелли — Босфор — Стамбул — Чорне море — Керч.
Частина п’ята. ВОСКРЕСІННЯ
63
Гайдук прилетів до Стамбула вранці в понеділок 17 квітня. Велика десантна «черепаха», пілотована капітаном Круком, приземлилася на бетонну поверхню аеродрому що належав дирекції судноплавного каналу «Босфор-2» і був розташований у сорока кілометрах вглиб чорноморського узбережжя. Власне кажучи, місце, де приземлилася «черепаха» (бортовий номер 002), не можна було назвати ні Стамбулом, ні Туреччиною, оскільки «Босфор-2», ледве добудований турецьким урядом в 2045 році (остаточний кошт будівництва перевищив заплановану суму в шість разів і становив шістдесят мільярдів глобо), був негайно зданий Китаю в довгострокову оренду на сто п'ятдесят років; зона Босфорського каналу-2 (ЗБК-2) стала суверенною територією Китаю і не підлягала юрисдикції Туреччини; грошей, виплачених Китаєм за «Босфор-2», вистачило, аби врятувати турецьку фінансову систему від дефолту «Босфор-2», з великими труднощами пробитий крізь кам'янисті гори Фракії, перетворив західну європейську частину Стамбула на острів, затиснутий поміж «Босфором-1» та «Босфором-2». Bosphorus Strait-2 — гігантська споруда завдовжки сорок вісім кілометрів й завширшки сто п'ятдесят метрів — став важливим геополітичним надбанням Піднебесної народно–демократичної імперії; на цю зону не розповсюджувалася дія Конвенції Монтре з її абсурдними вимогами щодо обмеження кількості й тоннажу військово–морських сил у Чорному морі.
Завдяки ЗБК-2 Китай забезпечив безперебійне пересування гігантських танкерів з каспійською нафтою до африканських володінь імперії і в разі потреби міг вводити безперешкодно підводні човні й авіаносці до Чорного моря, загрожуючи південному флангу ОГБ, Україні, Росії, Грузії та чорноморському узбережжю Туреччини. Китай спокійно (якщо не сказати — прихильно) поставився до приєднання Туреччини до Чорної Орди — мудреці–мандарини в Бейджині знали: все, що випалить, наче степова пожежа. Орда, рано чи пізно стане володінням Піднебесної. Потрібні були тільки час і терпіння, а цих ресурсів нащадки Конфуція мали вдосталь.
З Гайдуком прибула невеличка китайська делегація: мер Chinatown у Києві Янь Дун'юе — статечний сімдесятип'ятилітній чоловік, власник мережі китайських ресторанів у місті, член сенату України–Руси, — а також молодий китайський перекладач. Гайдуків супровід складався з його порученця Микити Іваненка та десятьох охоронців, восьмеро з яких мали охороняти «черепаху» на аеродромі, двоє — генерала. На борт «черепахи» про всяк випадок завантажили бронеавтомобіль «Козак Мамай».
Оля відмовилася від поїздки, бо Шморгун викупив порожнє приміщення лікарні на Солом'янці для Центру реабілітації слизовиків — і Оля підшукувала персонал, займалася поточним ремонтом занехаяних корпусів, у яких — іронія долі — донедавна отаборювалося кілька групускул слизовиків. Оскільки в неділю, 23 квітня, відзначався Великдень, Оля попрохала Гайдука купити в Туреччині родзинки, курагу мигдалеві горішки та інші прикраси святкового столу.