Чтение онлайн

на главную

Жанры

Шрифт:

— А послухайте, пане директор, — ніби між іншим спитав Клубічко, — чи був Салач у вас коли-небудь із Гейтманеком?

— Разів зо два, — одказав Мюллер, — та пана Гейтманека більше цікавила моя дружина. Бачте, вона знає багато тутешніх пісень, от і співала йому на Грубій Скалі.

— Щось я не розумію. То вона до нього їздила?

— Ні, вона там куховарить — так би мовити, годує пана Гейтманека. Не тому, що я сам її не годен прогодувати, їй потрібні гроші для сина. То вона там підробляє.

— Ви знали, — перебив Клубічко, — що Салач був одружений?

Мюллер кивнув головою:

— Дізнався про це зовсім випадково. Якось до мене прийшла вродлива пані й захотіла купити гарний аметист. Салач був у мене. Коли вона пішла, він сказав: «Знаєте, чому я не міг розтулити рота? Бо ця пані надзвичайно схожа на мою колишню дружину. Тільки та була вродливіша й набагато інтелігентніша». І знов замовк. Але тут до

нього причепилася моя жінка. Ви ж розумієте, що то значить сказати при жінці про іншу — вродливу й інтелігентну. Чим скінчився цей турнір, ви здогадуєтесь — вона витягла з нього найголовніше: що він розлучений.

— Я дещо про це знаю, — перебив його знову Клубічко. — Зі своєю дружиною він познайомився в Загребі, її там якраз прийняли до театру, а Салач був касиром філії тамтешнього продовольчого банку.

— Так. Обоє скучали за батьківщиною, і це їх зблизило. Потім вони побрались і, як принаймні запевняє Салач, жили мирно, навіть щасливо. Та їх усе-таки не минула лиха година. Хорватією саме подорожував відомий празький критик Шимачек, зайшов у Загребі до театру й написав до празької газети, що талановита чеська артистка виступає в Загребі. Відтак до Загреба приїхав Ярослав Квапіл і — щоб не забирати у вас часу — їй запропонували ангажемент у Національному театрі. Що було далі, знаю лиш приблизно, бо Салач описував нам те, мабуть, тричі, проте щоразу інакше. Найімовірніше було ось що: Салач доклав усіх зусиль, щоб його перевели з філії до празького банку, але марно. Деякий час вони зустрічалися під час відпустки у Бідні, та одного чудового дня ця панійка заявила, що їхній шлюб, на жаль, був помилкою, і попросила дати згоду на розлучення. Салач якийсь час опирався, тоді вона сказала, що любить іншого. Він, мовляв, не хотів стояти на заваді їхньому щастю й погодився. Коли вибухнула друга світова війна, банк мусив ліквідувати загребську філію, Салач повернувся додому і влаштувався в Жегушицях. Запевняв мене, що відтоді, як вони розлучилися, навіть не писали одне одному, і він взагалі викинув її з голови. Але мені здається, що це неправда.

Клубічко слухав мовчки.

— І знаєте чому? — вів далі Мюллер. — Бо якось обмовився, що зустрічається з нею, коли буває в Празі. Він їздив туди замість мене, — я вже подорожувати не здатний, — раз на два місяці, відвозив товар. Ми постачаємо також і Фрічеві. Ви його, можливо, знаєте.

— Знаю, — кивнув Клубічко, відчуваючи, що незабаром дійде до суті.— Чом ні! Це ті чудові блискучі камінці?

— Здебільшого. Звісно, ви б їх у мене придбали за півціни. Тож під час тих мандрівок Салач завжди зупинявся в готелі «Беранек» і по телефону домовлявся з нею про побачення.

— Чого? Може, щоб шантажувати? — спитав Клубічко.

— Скоріше тому, що нудьгує. Інколи бачу в газетах її портрети — о, то вродлива жінка. Я б за нею теж нудьгував. Сказати вам, як я це собі пояснював? Пані Салачова не хоче мати з ним нічого спільного, але, з другого боку, вона така добра, що іноді з ним розмовляє. Якісь стосунки між ними, напевно, були, — замислено мовив Мюллер, — і, відверто кажучи… ви тільки уявіть собі… Тут — підстаркуватий невідомий чоловік, котрий, як, мабуть, кожен із нас, володіє скарбом — спогадом про красуню, що колись любила його. Там — жінка, яка знає, що зіпсувала йому життя.

— Кохання, — зітхнув Клубічко.

— Еге. Щось таке. Він її не може забути, і вони час від часу зустрічаються. Салач, певне, ніколи не відмовлявся від думки знов зійтися з нею, але розумів, що для цього має її чимось засліпити.

В цю хвилину Клубічко вже хотів викреслити Мюллера із списку підозрілих, але мовчав і напружено слухав.

— Звісно, це лише здогад, бо Салач, як я уже вам казав, неохоче розповідав про себе. Проте якось, саме перед зеленими святами, він приїхав до Турнова, і — схоже було — тільки заради того, щоб похвалитися нам, тобто моїй дружині і мені, що зустрінеться з пані Салачовою на свято в пансіонаті в Жегушицях. Признався: влаштував це пан Гейтманек. Я сказав йому, що про Жегушиці тепер тут багато різних розмов. Салач посмутнів і мовив: «Так, хтось там щось шукає, і його не можуть зловити». Тут увійшла моя дружина, і він їй теж похвалився, що пані Салачова приїде до Жегушиць, аби зустрітися з ним. «Може, вона хоче до вас повернутися?» — спитала дружина. «Про це не може бути й мови, — відповів Салач, — нині вона відома чеська артистка, а я…» Він останнім часом дуже змарнів — ми гадали, що через хворобу нирок. Та, можливо, були й інші причини. За хвильку я спитав його, як він пояснює ті події в Жегушицях. Він стенув плечима й раптом прохопився, що це прокляте місце трохи не коштувало йоу життя. Я не маю звички прискіпуватись до людей, аби розказали те, що хочуть приховати, але, мабуть, саме тому, що я мовчав, Салач почав розповідати.

Клубічко відчував, що ось-ось торкнеться таємниці.

— Звучало це романтично, — вів далі Мюллер, — але було цілком можливе. Сталося це в самому кінці війни, здається, сьомого травня сорок п'ятого року. В Жегушицькому замку давно стояли німці. Туди з розбомблених міст звозили вагітних жінок. Салач там був тоді управителем. П'ятого травня, розказував він, приїхало кілька великих вантажних машин, забрали майбутніх матерів і кудись повезли. Відразу ж другого дня до замку прибула велика автоколона СС. Десь опівночі на мотоциклі примчав зв'язковий і звелів Салачу покликати офіцера. Про що вони говорили — невідомо, але того ж дня Салач почув, що повстали сусідні села, в лісах скрізь партизани, наші й радянські, влаштовують на шосе завали — хочуть ту автоколону перехопити. Коли зв'язковий поїхав, офіцер гукнув Салача й звелів йому показати підвали, а потім вигнав геть. Тільки-но розвиднілося — примчав ще один мотоцикліст, і невдовзі офіцер наказав сурмити тривогу. Здавалося, можна було вільно зітхнути, та Салача привели до офіцера, і той наказав: «Ви поїдете з нами». Салач злякався: чи не збираються німці дорогою вбити його, підозрюючи, ніби він знає, що офіцер робив у підвалах? Його справді посадили в машину й приставили до нього головоріза з СС. Салач потерпав. Німець кожної хвилини міг вистрелити йому в потилицю. Та в першому ж лісі нацисти наткнулися на завал; коли вони вискочили з машини, щоб його розчистити, наші почали стріляти. Есесівець, котрий сидів за Салачем, дістав кулю відразу. Офіцера теж вбили. Постріляли, мабуть, усіх з тієї колони. Салач заліз у машину й так урятувався. Коли стихло, вернувся до замку, але спокою не давала думка, чому нацисти хотіли його позбутися і чому офіцер звелів, щоб він показав їм підвали. Салач почав нишпорити в підвалах і в одному побачив свіжу землю. Вигріб шкатулку. Думав — у ній скарб, коштовності, яких нацисти нагарбали, але, на свій подив, знайшов лишень олов'яну скриньку з написом німецькою мовою: «Чорна зоря», а в скриньці зо двадцять аркушиків незрозумілого, видимо, закодованого тексту. Переважно складався він з низки формул, яких Салач не міг збагнути.

— Чи не здається вам, що він повинен був це віддати властям? — спитав Клубічко.

Мюллер здвигнув плечима:

— А де тоді були власті? Так він мені відповів, коли я йому сказав те саме. Адже вся державна машина розпалась, і тільки подекуди вигулькували люди, котрі мали добрі наміри, та знань і досвіду їм не вистачало. Це була основна причина, чому він не віддав скриньку властям. Вирішив чекати слушного часу, переписав собі все, а оригінал заховав.

— Не сказав куди?

— Мені сказав. Налаштувавшись покинути Жегушиці, викопав уночі в парку статую Артеміди і під нею сховав шкатулку. Але то була не остання її криївка. Дізнавшись, що в Жегушицях хтось чогось дуже дошукується, Салач таємно викопав і сховав її в іншому місці. А де — не сказав нікому, лишень своїй дружині, коли цього року зустрівся з нею на зелені свята. Принаймні мені сказав, що признається тільки їй.

Клубічко довго думав про ці загадки, а Мюллер тим часом вів переговори з замовником. Дещо було зрозуміло. Нацистський офіцер кудись віз важливий документ. Та, зрозумівши в Жегушицях, що може не провезти його розбурханою країною, сховав у підвалі замку, гадаючи або самому повернутися, коли все втихомириться, або когось послати. Документ сховав, а сам невдовзі наклав головою. Та, певне, когось у Німеччині дуже цікавили ті папери, він багато років дошукувався і нарешті дізнався, де вони. Довірені люди почали нишпорити. Впевнились у причетності Салача (це сталося в останні місяці), а він, одчувши це, довірив таємницю Ліді.

Мюллер скінчив переговори із замовником і повернувся до Клубічка.

— А ви знаєте чи бодай здогадуєтесь, що то за «Чорна зоря»?

Мюллер стенув плечима:

— Мені відомо тільки те, що Салач ту копію пильно вивчав. Бачте, у Загребі в них був дешифрувальний відділ, і Салач мав про це деяке уявлення. З його натяків я зрозумів, що шифри він все-таки розгадав, але користі від них не було ніякої — вони містили поняття, яких він не тямив. Пощастило зрозуміти лише деякі слова — приміром, ракета, пальне, а от формул осягнути не зміг!.. Проте знав, що в його руках — цінні документи… Що було далі — то це вже суцільна психологія. Як я вам уже казав, Салач вирішив довіритися своїй дружині. Я про неї не знаю нічого, та він кілька разів прохопився, що вона скупа, навіть скнара. Про це зрештою свідчить хоча б те, що він так бідував, коли їй напевне було до снаги йому допомогти. Бідолаха один час терпів таку скруту, що мусив продати свою бібліотеку. А бібліотека ця була неабияка, містила, либонь, усю античну літературу в чеських перекладах. Наскільки мені відомо, він залишив тільки одну-однісіньку книжку. Та й ту зрештою подарував колишній дружині, як востаннє зустрілися в Жегушицях.

Поделиться:
Популярные книги

Гарем вне закона 18+

Тесленок Кирилл Геннадьевич
1. Гарем вне закона
Фантастика:
фэнтези
юмористическая фантастика
6.73
рейтинг книги
Гарем вне закона 18+

Разведчик. Заброшенный в 43-й

Корчевский Юрий Григорьевич
Героическая фантастика
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
альтернативная история
5.93
рейтинг книги
Разведчик. Заброшенный в 43-й

Академия

Кондакова Анна
2. Клан Волка
Фантастика:
боевая фантастика
5.40
рейтинг книги
Академия

Проклятый Лекарь IV

Скабер Артемий
4. Каратель
Фантастика:
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Проклятый Лекарь IV

Третий. Том 3

INDIGO
Вселенная EVE Online
Фантастика:
боевая фантастика
космическая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Третий. Том 3

СД. Том 17

Клеванский Кирилл Сергеевич
17. Сердце дракона
Фантастика:
боевая фантастика
6.70
рейтинг книги
СД. Том 17

Чемпион

Демиров Леонид
3. Мания крафта
Фантастика:
фэнтези
рпг
5.38
рейтинг книги
Чемпион

Краш-тест для майора

Рам Янка
3. Серьёзные мальчики в форме
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
6.25
рейтинг книги
Краш-тест для майора

На границе империй. Том 7. Часть 3

INDIGO
9. Фортуна дама переменчивая
Фантастика:
космическая фантастика
попаданцы
5.40
рейтинг книги
На границе империй. Том 7. Часть 3

Случайная жена для лорда Дракона

Волконская Оксана
Фантастика:
юмористическая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Случайная жена для лорда Дракона

Не грози Дубровскому! Том II

Панарин Антон
2. РОС: Не грози Дубровскому!
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Не грози Дубровскому! Том II

Барон устанавливает правила

Ренгач Евгений
6. Закон сильного
Старинная литература:
прочая старинная литература
5.00
рейтинг книги
Барон устанавливает правила

Возвращение

Кораблев Родион
5. Другая сторона
Фантастика:
боевая фантастика
6.23
рейтинг книги
Возвращение

Кодекс Охотника. Книга XXV

Винокуров Юрий
25. Кодекс Охотника
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
6.25
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга XXV