Чудеса в Гарбузянах
Шрифт:
Тут і ти, Цигане, підключився.
Теж став пригадувати різні гарні хвилини, разом з Марусиком пережиті. Такий дует у нас вийшов, як в опері.
Слухав ти, Марусику, слухав... Бачимо, пригасає в тебе в роті вогонь.
А цар і цариця раптом почали зменшуватися, зменшуватися,— раз!— і зникли.
І як зникли вони, то й вогонь у тебе в роті згас.
Ще раз упевнивсь я, що доброта, справжня щира доброта найбільше на людину діє.
Безсилий, наче після важкої хвороби, похилився ти, Марусику, на землю. Ми — до тебе.
А час же йде. Скільки вже ми згаяли через усе те!
Вірно казав Мить Митьович: ніколи не вгадаєш, що трапиться попереду.
"А знаєш що,— кажеш ти, Цигане.— А давай його загінку прорвемо, хай полежить трохи, одійде".
"Давай",— кажу.
І взялися ми в чотири руки тобою не зроблене доробляти.
І, дивна річ, здалася нам робота не такою важкою, як перше. З таким ми її завзяттям упорали. Не зоглянулися, як і до своїх рубежів дотяглися.
Тільки спини розігнули, щоб дух перевести,— глядь!— біжиш до нас ти, Марусику.
"Спасибі,— кажеш,— друзі!"
І в очах — сльози.
Зрадів я — страх! Та як затягну на повний голос:
Піть-піть-піть!..
Тьох-тьох-тьох!
Ай-я-я! Ох-ох-ох!
Там соловейко щебетав!..
А ви як підхопите!
І всі втрьох — до роботи. І вже втоми наче й не відчуваємо.
Що й казать, не всяка робота приємна й легка. Але й найважчу можна робити без муки, як настроїтися. Як переконати себе, що її треба зробити, що ти мусиш її зробити.
Отак, співаючи і один одного підбадьорюючи, дружно працювали ми і не помічали, як минає час.
"Досить, хлопці! Відпочиньте! Молодці!—почувся раптом голос тітоньки Незабудь.— Усе гаразд. Рівно доба. Через десять хвилин повертається з відрядження Мить Митьович. Відпочивайте ".
Тільки тепер відчули ми, як потомилися. Мов снопи повалились на землю. Ми лежали, і то було блаженство. Яке ж то щастя відпочивати після важкої роботи! Ледар, який вилежується на всі боки, ніколи того щастя відчути не зможе.
І от, немов з-під землі, виріс перед нами Мить Митьович.
Хить-хить!— весело хитався галстук-маятник. І в такт йому весело підморгували нам по черзі очі Володаря Часу — то ліве, то праве.
"Порядок!—сказав Мить Митьович.—Ну, а тепер на дачу "Три погибелі". Вчорашнього дня лишилося чотири години п'ятнадцять хвилин дев'ятнадцять секунд. Не будемо чекати, перескочимо їх".
Він із скреготом перекрутив стрілки хронометра майбутнього, що, як ви пам'ятаєте, був у нього на лівій руці, і... Ми вже стояли на галявині перед трьома хатками, де жили Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Безсмертний.
Було темно. В небі мерехтіли зірки. І лише місяць упівповні осявав сріблястим світлом галявину.
"Тсс!— прошепотів Мить Митьович.— Зараз нуль годин одна хвилина. Всі сплять. Я навмисне привів вас опівночі, щоб можна було непомітно переставити стрілки Кощієвого годинника".
Над дверима кожної хатки, як я вам уже колись казав, висів годинник, що показував час, а також число, день тижня, місяць і рік.
Мить Митьович навшпиньки підійшов до будиночка Кощія Безсмертного, підняв руку з часометром, на якому були зафіксовані оті двадцять чотири години нашого світлого часу, приставив до годинника, і стрілки його враз швидко закрутились у зворотний бік. Зробили два повних оберти і завмерли. Одночасно замість цифри 14 вискочила цифра 13, а замість слова "п'ятниця"— слово "четвер".
"Порядок!—усміхнувся Мить Митьович.— Ну, а тепер сховаймося в кущі і переведемо хронометр майбутнього на ранок".
Ми причаїлись у кущах край галявини, і Володар Часу із скреготом перевів стрілки годинника на правій руці.
І одразу засяяло в небі сонце, і ліс наповнився пташиним гомоном і співом.
Двері будиночка із заґратованими вікнами розчинилися, і на ґанок вибіг у спортивному костюмі Кощій Безсмертний, бадьоро наспівуючи:
Фізкульт-ура! Фізкульт-ура!
На зарядку нам пора.
На зарядку нам по... по... по...
То він раптом глянув на годинник і, мов зіпсована пластинка, повторював одне й те саме...
Потім протер очі й часто-часто закліпав ними:
"Що таке? Сьогодні ж чотирнадцяте, п'ятниця. Сьогодні ж моє весілля. А на годиннику тринадцяте, четвер... Може, я ще не прокинувся, ще сплю?"
Він ущипнув себе за носа.
"Ой! Не сплю".
І раптом злякано заверещав і заплакав, як дитина:
"І-а-а-а! І-а-а-а!.."
У хатинці на курячих лапках і в хатинці з протипожежним Щитом розчинилися вікна, і з них вистромились заспані скуйовджені Баба Яга і Змій Горинич:
"Що таке?"
"Де горить?"
Але Кощій Безсмертний тільки верещав і розмазував сльози по неголених щоках.
"Та що таке?"
"Що трапилося?"
Кощій Безсмертний мовчки показав пальцем на свій годинник.
Змій Горинич і Баба Яга подивилися, потім, витягнувши шиї, глянули на свої годинники.
"А-а, ясно",—мовив Горинич.
"Зіпсувався,— сказала Яга.— Відстає на цілу добу".
Очі Кощія спалахнули:
"Та ви що? Це ж вічний годинник! Хронометр безсмертя! На транзисторах. Він не може зіпсуватися. Це ж не те, що ваші будильники-чортопхайки".
"Ану вас! Усе у вас, Кощій Кощійович, завжди вічне, безсмертне, все не може зіпсуватися. Аж бридко. А бач, і зіпсувався. І я дуже рада, ото щоб ви знали і не нахвалялися! Хи-хи!"— Баба Яга захихикала, трясучи головою і дзьобаючи себе носом у підборіддя.
"Ах, рада?— скипів Кощій.— Може, це ти й підстроїла, кривобока?!"
"Брате!— обернулася Баба Яга до Змія Горинича.— Він мене ображає! Захисти!"
Змій Горинич випнув уперед підборіддя й підступив до Кощія:
"Ображаєш? Сестру? Дівчину! Ху!"