Діаманти Ківі-Ківі
Шрифт:
Маукі, ніяк не наважувався вирушити в дорогу, хоч овамбо, з'являючись щодня з точністю сонця, розхвалювали подорож залізницею по великому Дамараленду і горах Еронго. Прощаючись, коли наставали сутінки, жебраки настирливо допитувалися про час від'їзду бушменів. Вони були надміру люб'язні і запобігливі.
Нарешті, Маукі прийняв рішення.
— У нас досить шилінгів, — сказав він. — Спершу поїду я сам і почую, що скаже баас рехобот. За два повних місяці я повернуся на берег річки, під це дерево. А ви сьогодні ж уночі йдіть туди, де вас ніхто не знає. Шилінгів
Бушмени кивнули головами на знак згоди і одразу ж почали збиратися в дорогу. Маукі підв'язав під плащ шкіряну торбинку з золотом і на світанку попрямував у Гротфонтейн. Овамбо, що рушили за юнаком, запевняли, що він дуже схожий на білого бааса. Враження псують тільки босі ноги. Жебраки добились-таки, що Маукі пригостив їх перед великою мандрівкою щедрим сніданком. Згодом один з них десь хутко зник, а другий провів Маукі до станції.
Тільки-но Маукі підійшов до каси, щоб купити квиток, як до нього наблизився високий поліцай у сірому кітелі і поклав на плече руку.
— Маукі з «Епукіро-ост»? — спитав він. — Іменем закону Південно-Африканського Союзу ти арештований. За порушення контракту і втечу з місця роботи. Ах ти, клятий бушмене! Тікати? Я тобі ребра переламаю, тільки спробуй! — І поліцай щосили оперіщив Маукі по потилиці важким шамбоком.
У хлопця потемніло в очах, і він упав на коліна, а. коли отямився, то побачив стальні наручники, що скували його праву руку з лівою ногою. Він міг іти, тільки пригнувшись майже до землі. Так і повели його на станцію.
Там на нього чекав білий пан з банку, який тоді про все розпитував його. В руках у пана була довга синя книжка, яку Маукі дуже добре знав.
— Немає сумніву, — звернувся він до поліцая, — що оцей бушмен і є той робітник, про якого сказано в контракті. Але для певності слід звірити відбитки великих пальців з відбитками в розрахунковій книзі.
Звіривши відбитки, поліцай і службовець, пересвідчились, що вони цілком однакові. Так бушмен Маукі з ферми «Епукіро-ост», який втік, не відробивши боргу, перейшов за законом Південно-Африканського Союзу і відповідних постанов протекторату до нового власника контракту — Едварда Товнтона.
Новий хазяїн звелів зняти стальний наручник з ноги Маукі, взяв у руки ланцюг і повів робітника додому. На східцях веранди хазяйського бунгало Маукі побачив знайомих овамбо. Ті зустріли закутого хлопця голосним реготом. Вони кинулися до нього і забрали всі його нові речі. Це була їм плата за зраду.
Товнтон вивернув кишені Маукі і, показуючи чималу купу шилінгів, з сміхом вигукнув:
— Буде чим сплатити твій борг, Маукі. А ось і шкіряна торбинка… — він заглянув у неї і свиснув, побачивши золото. — За законом, хазяїнові належить усе, що придбає його наймит. Зрозуміло?
Маукі мовчав і тільки похмуро дивився поперед себе. Один овамбо жбурнув йому драну хутряну накидку, другий — шкіряний фартух. Але хлопець нічого не взяв. Здригаючись усім тілом, він голий присів навпочіпки на веранді бунгало.
— Замкніть бушмена в гараж! — наказав Товнтон. — Я знаю, як його приручити. Слухай, Маукі, якщо ти проведеш мене туди, де є золото, у Нгам-Нгам, то будеш вільний. Зрозумів? Добре подумай над цим до вечора…
А ввечері новий хазяїн Маукі і скупник золота в банку відзначали в барі вдалу операцію.
— Я заплатив за контракт сто фунтів, а за саме золото одержав триста! — задоволено сказав Товнтон. — Якщо цей темношкірий покаже, де знайшов золото, то йому нема ціни. Піт Крішансен дуба дасть, коли дізнається, яку дорогоцінну пташку випустив!
— Треба бути тільки привітнішим з Маукі, — застеріг скупник. — Ці діти природи бувають вперті.
— Ну, з-звич-чайно! — в Товнтона вже заплітався язик. — Не-не т-турбуйся! Візьмемо з собою пляшку негеруму. Цей напій розв'яже йому язик. На старому джипі ми за тиждень доберемося до Харрі чи Тзау…
— А звідти, певно, недалеко і до мети. Запевняю тебе, Товнтон, там, де є стільки крупних самородків, у піску теж багато золота, а десь недалеко і жила. Тільки тримай язик за зубами. А то завтра всі злидарі Гротфонтейна і Тсумеба подадуться туди шукати своє щастя!
Тим часом овамбо розважалися, всіляко залякуючи замкненого в гаражі бушмена. Вони не дали йому навіть ковтка води. Маукі був у такому відчаї, що коли Товнтон з'явився з ромом і кількома перепічками, погодився на все. Так, звичайно, від Тзау, останнього селища перед горами Нгам-Нгам, найкоротший шлях до ущелин з золотим піском. Так, справді треба їхати через Харрі. Машиною можна легко дістатися колючими заростями аж до самих гір. Але далі треба ще йти пішки цілий день. Але це не страшно. В гірських долинах є вода і дичина, можна стріляти вільдебестів, гартебестів чи цапів, а ніжні сарни там зустрічаються на кожному кроці.
Не минуло й місяця, як білі золотошукачі вже стояли навколішках біля маленького струмочка, що витікав з печери, і промивали пісок. з сухого русла струмка. Обливаючись потом і лаючись, вони гребли в коритця для промивки лопату за лопатою піску, щоб дізнатися про вміст в ньому золота. Маукі сів осторонь і здивовано спостерігав незрозумілі дії білих.
— Золота мало, — нарешті вирішили обидва. — Сам пил, крупинки попадаються зовсім рідко. Ми можемо сидіти тут роками і не покрити своїх витрат. Ей, Маукі, навчився, ледарю, як мити золото? Завтра вранці за роботу! Зрозумів?
— Тут нема золота. Золото в горах. Там можна збирати руками.
Золотошукачі поглянули на зубчасті стрімкі скелі. Ні, з старим джипом туди не вибратися. А пішки йти в гори дуже важко, особливо в період засухи, коли так нестерпно палить сонце.
— А там є вода? — спитали білі.
— Води багато, — гаряче запевнив їх Маукі. — Я знаю джерело, з якого вода тече сюди в струмок.
Увечері біля багаття вирішили: вранці вирушити в дорогу. Як тільки Маукі згриз три сухарі, його примкнули стальним ланцюгом до заднього колеса машини. Він вирив собі в піску яму і ліг спати. Проте хлопець довго не міг заснути, обмірковуючи кожен свій майбутній крок там, у горах.