Діаманти Ківі-Ківі
Шрифт:
Наступного дня десь ополудні Маукі стояв перед віконцем скупника золота у Гротфонтейнському філіалі Південно-Африканського банку. За час довгих блукань по Калахарі і Омахеке бушмен забув майже всі англійські і бурські слова.
— Продати…. золото, — Маукі жестами доповнював свою бідну мову, — так-так! — І витяг з кишені комбінезона золоті крупинки.
Чоловік за віконцем узяв терези і пляшечку з кислотою, відсунув убік шматочки колчедану, а золото висипав на шальку терезів, потім полив кислотою, уважно спостерігаючи реакцію. Зливши кислоту, скупник висушив золото на полум'ї спиртівки і зважив його.
— П'ять унцій. Близько ста п'ятдесяти грамів, — сказав чоловік. — Якість — двадцять каратів… — Скупник щось підрахував на папірці і додав: — Одержиш двадцять чотири фунти. Згоден?
Маукі кивнув головою, хоча і не вмів лічити. Коли йому поклали кілька паперових банкнотів, він благально сказав:
— Не хочу паперу. Блискучі шилінги…
— Справа твоя, — буркнув скупник, задоволений вираз обличчя якого свідчив, що йому вдалося добре облагодити справу.
Службовець банку відлічив Маукі стільки шилінгів, що в того замиготіло в очах.
— Візьми чотириста вісімдесят шилінгів! — сказав він.
Маукі зсипав їх у кишені.
— У тебе ще є золото? — раптом спитав скупник. — Воно не дуже якісне, але я охоче візьму в тебе.
— Так-так, — відповів Маукі, тупцюючись на місці від хвилювання. — Так-так, багато-багато золота! Я ще принесу завтра.
— От і добре! А зараз іди купи собі пристойний одяг. Твоє лахміття смердить — аж дух забиває!
Тільки-но Маукі вийшов на вулицю, як його враз оточили гультяї — бушмени, готтентоти і овамбо, — що зачули срібло у віддутих кишенях юнака.
— Дай нам скільки-небудь, брате! — канючили вони. — Ти, мабуть, пограбував банк? Поділись з нами!
Та Маукі вдавав, що не чує їх. Він підійшов до критої гофрованою бляхою крамнички, на вивісці, якої було зображення солдата. Це означало, що тут продається Тютюн. Юнак купив ріг табаки і велику пачку пресованого тютюну. За це він без жалю заплатив чотири шилінги. Потім пішов далі, заглядаючи у крамнички і харчевні, примічаючи їх, щоб згодом не шукати, і, нарешті, повернувся до річки, де на нього чекали друзі. Гротфонтейнські злодії були надто ледачі, щоб плентатися за ним у нестерпну спеку. Лаючись, вони залишили хлопця.
Чачі та його батько, зручно вмостившись під акацією, нетерпляче ждали товариша. Вони недовірливо глянули на ріг табаки і пачку тютюну, які з поблажливою усмішкою кинув до їхніх ніг Маукі.
— Ми багаті, — задоволено засміявся юнак, підсівши до них, і витяг з кишені жменю шилінгів. — Це тобі, Чачі, а це тобі… — Хлопець, не лічачи, розділив своє багатство на три рівні частини. — А тепер понюхаємо порошку!
Маукі набив ніздрі свого тупого носа запашною табакою, а за ним те саме зробили й Чачі з батьком. Вони чхали, плювали на землю і знову повторювали процедуру.
Люльки рехоботера давно вже не було, і бушмени заходилися лаштувати свою «люльку». Вони вирили воронкоподібну ямку, насипали в неї потертої трави та пресованого тютюну, поклали поверх запалений трут, встромили три очеретини, і, лігши на черево, з насолодою закурили.
— У Гротфонтейні багато злодіїв, — повчав Маукі своїх товаришів між затяжками. — Вони кричали: «Дай нам скільки-небудь! Дай тютюну, їжі, горілки!» Я нічого не дав, ви теж не давайте, бо як побачать шилінги, все відберуть. Біла людина сказала мені: «Купи гарний одяг!» Ми придбаємо в Гротфонтейні барвисті сорочки. Чи купимо й штани? Ні! Краще купимо смачної їжі і наїмося. Я знаю, де стара пані смажить м'ясо і варить пшоно. За шилінги нам все дадуть. Чи дадуть горілки? Ні, горілки ми не питимемо у Гротфонтейні. Купимо тільки, а потім повернемося на берег річки, сховаємося і питимемо.
Досхочу накурившись і нанюхавшись табаки, бушмени вийшли на шлях, що вів до Гротфонтейна, і надвечір добралися до цього степового міста. Вони з подивом розглядали матові карбідні лампи, великі електричні лампіони, що ніби місяці висіли над вокзалом і мідне-плавильнею, різнобарвні реклами, але найбільше їх вразили вулиці, заповнені людьми всіх кольорів шкіри, від найчорнішої до зовсім білої. Бушмени ніколи не бачили стільки людей. З острахом поглядаючи навколо, троє друзів міцно тримали свої хутряні торбинки із золотом. Насмілившись, Маукі ввійшов у загорожу з колючого дроту, де похилого віку готтентотка готувала страви. Чачі з батьком довго не наважувалися піти за ним, а коли зайшли, то боязко посідали на свої торбинки під самою огорожею.
Маукі підійшов до жаровень і казанів, вибрав три добрих шматки смаженого м'яса, замовив повний тін запашної пшоняної каші, взяв три великі калебаси мутного пива і запитливо глянув на хазяйку. Вона підняла три пальці, і він, не торгуючись, поклав перед нею три шилінги. Задоволено всміхнувшись, готтентотка кинула на тацю Маукі кілька великих перепічок і привітно кивнула йому.
— Ти дуже багата людина, — сказала вона. — Завжди приходь до Анни Бетлехем. У неї смачна їжа!
Жінка провела його пильним поглядом, подивилася, де він сів, і штовхнула під бік хлопця-кельнера, щоб наглядав за тацею і калебасами.
Батько Чачі аж затремтів з радощів, побачивши стільки їжі. Він шанобливо схилився перед Маукі.
— Це ніби сон, — озвався він. — Ось візьми мої шилінги, їжа краще, ніж дурні гроші!
— За свої шилінги ти можеш цілий рік купувати собі таку їжу, — хвалькувато сказав Маукі. — Зараз ми їмо, як білі пани: трохи м'яса, трохи каші, трохи пива.
Наївшись досхочу, Маукі і його товариші великодушно запропонували все, що лишилося від бенкету, голодним жебракам, і за мить таця спорожніла.
— Хочеш тістечка з сиропом? — спитав у Маукі хлопець, прибираючи посуд.
Чачі, якому сподобалось частувати, кинув кельнерові два шилінги, і той за хвилину поклав перед друзями цілу гору побризканих сиропом коржів. Вони були черстві і гіркі від старого лою.
Маукі підізвав хлопця і, віддуваючись від ситості, нарешті наважився вимовити чарівне слово.
— Горілки! Багато-багато горілки!
Кельнер озирнувся, чи нема поблизу зайвих вух, і знизав плечима.
— Заборонено! Суворо заборонено! А скільки даси?