Діти капітана Гранта (др. перевод)
![](https://style.bubooker.vip/templ/izobr/18_pl.png)
Шрифт:
ЧАСТИНА ПЕРША
Розділ І
РИБИНА-МОЛОТ
26 липня 1864 року під дужим північно-східним вітром по хвилях Північного каналу стрілою летіла чудова яхта. На її гафелі [1] майорів англійський прапор, а на вершечку грот-щогли голубий вимпел сяяв вигаптуваними золотом, з герцогською короною над ними, літерами “Е. Г.” Яхта мала назву “Дункан”. Вона належала лордові Гленарвану, одному серед шістнадцяти шотландських перів, що засідали в
1
Гафель– похила рейка, прикріплена одним кінцем до щогли.
На борту яхти разом із лордом Гленарваном була його молода дружина леді Гелена й двоюрідний брат - майор Мак-Наббс.
Нещодавно збудована яхта вийшла на випробування в море за кілька миль від Клайдської затоки й тепер поверталась до Глазго. На видноколі вже забовванів острів Аррен, коли раптом вахтовий матрос сповістив, що в кільватері пливе величезна рибина. Капітан Джон Манглс наказав негайно повідомити про це лорда Гленарвана, і той не забарився зійти на ют [2] із майором Мак-Наббсом.
2
Ют– кормова частина горішньої палуби на судні.
– Що це за рибина?
– спитав він капітана.
– Я гадаю, сер, це велика акула, - відповів той.
– Акулам в цих водах!
– вигукнув Гленарван.
– Хай це вас не дивує, - мовив капітан, - вона належить до того поріддя акул, що зустрічаються в усіх моряк і під усіма широтами. Коли я не помиляюсь, ця тварюка - риба-молот. Якщо ваша згода, сер, і коли леді Гленарван матиме втіху від таких дуже цікавих ловів, то ми швидко дізнаємось, що то воно за рибина.
– Як на вашу думку, Мак-Наббсе?
– звернувся Гленарван до майора.
– Варто почати полювання?
– Наперед приєднуюсь до вашої ухвали, - спокійно відповів майор.
– До речі, - зауважив Джон Манглс, - таких жахливих хижаків конче треба винищувати. Використаймо нагоду, з вашого дозволу, і це буде й захватне видовище й добре діло заразом.
– Гаразд, Джоне, починайте, - мовив Гленарван.
Він послав попередити леді Гелену, й вона невдовзі піднялась на ют, вельми зацікавлена дивовижним полюванням.
Море було спокійне, і це дозволяло без жодних перешкод спостерігати рвучкі рухи акули: вона то пірнала, то знову шалено кидалась навздогін яхті. Джон Манглс зробив потрібні розпорядження. Матроси перекинули через правий борт міцну линву з гачком на кінці, насадивши на нього наживку - шмат сала. Ненажерлива рибина, дарма що була ярдів за п’ятдесят од яхти, одразу відчула принаду і щосили погнала до “Дункана”. Тепер було добре видно, як її плавці, чорні знизу й сірі на кінцях, розтинали хвилю, а хвіст правив за стернове весло. Що ближче підпливала акула, то сильніше в її здоровенних вирячених баньках спалахувала жадоба, а коли вона переверталася, в роззявленій пащі виднілось чотири ряди білих зубів. Широчезна голова скидалася на подвійний молоток, наштрикнутий на держак. Джон Манглс не помилився: то була справді риба-молот, найзажерливіша поміж акул.
Пасажири й команда “Дункана” пильно стежили за акулою. Ось вона підпливла до гачка, перевернулась догоричерева, щоб вигідніше схопити наживку, й величезний
Почувши, що її витягають з рідної стихії, акула шалено затіпалась. Але її швидко вгамували, накинувши на хвіст зашморг. За кілька хвилин рибину підняли над бортовими сітками й скинули на палубу. Матрос обережно наблизився й сильним ударом сокири відтяв її страхітливий хвіст.
Полювання завершилося. Хижак уже нікого не лякав. Ненависть матросів до акули була вдоволена, але їхня цікавість - ні. На суднах завжди дотримуються звичаю ретельно досліджувати акулячий шлунок. Моряки добре знають, яка це невибаглива ненажера, і щоразу чекають на цікаву несподіванку. Часто-густо їхні надії бувають не марні.
Леді Гелена не схотіла дивитися на таку відразливу сцену й перейшла в рубку. Акула ще дихала. Вона була футів із десять завдовжки і важила понад шістсот фунтів. Такий розмір і вага не якісь виняткові, та риба-молот хоч і не найбільша, однак найнебезпечніша серед поріддя акул.
Незабаром рибину, не панькаючись із нею, розітнули сокирою навпіл. У шлунок запустили гака, та виявилось, що він зовсім порожній. Мабуть, акула вже давно постила. Розчаровані матроси хотіли були викинути порубані рештки в море, коли раптом боцман помітив: у акулячих нутрощах ніби щось застрягло.
– Диви! Що воно таке?
– вигукнув він.
– Мабуть, шматок скелі, що його акула проковтнула, аби напхати собі черево, - сказав один матрос.
– Та ні, - заперечив інший.
– То гарматне ядро, яке влучило їй просто в шлунок, але не встигло перетравитися, тільки й того!
– Годі базікати!
– озвався Том Остін, помічник капітана.
– Чи ви не бачите, що ця драпіжниця - п’яниця непро-сипенна: аби не втратити ані краплини, вона лигнула вино разом із пляшкою.
– Як!
– вигукнув Гленарван.
– Невже то пляшка?
– Авжеж, - ствердив і боцман.
– Та, видно, потрапила вона туди не з винного льоху.
– Ану лишень, Томе, - мовив Гленарван, - витягніть її звідти, тільки обережніше. В таких знайдених у морі пляшках часто бувають важливі документи.
– І ви в це вірите?
– спитав Мак-Наббс.
– А чого ж, це вряди-годи трапляється.
– Я не збираюсь сперечатися, - відказав майор.
– Цілком можливо, що тут є якась таємниця.
– Зараз дізнаємось, - відповів Гленарван.
– Ну, Томе?
– Дорогий майоре, - мовила Гелена, - нам байдужісінько, що це за пляшка, раз ми не знаємо, звідки вона припливла.
– Ми це взнаємо, люба Гелено, - заперечив Гленарван.
– Уже й зараз можна сказати з певністю: пляшка прибула здалеку. Гляньте на вапнисті речовини, які вкривають її: вода перетворила їх на справжній камінь. Наша пляшка довго блукала в океані, перш ніж потрапила до акулячого черева.
– Ось, - відповів той, показуючи якусь неоковирну річ, що її видобув з акулячого шлунка.
– Гаразд. Накажіть гарненько обмити цю бридку штуку, і хай принесуть її мені.
Том виконав наказа, і пляшка, знайдена за таких незвичайних обставин, невдовзі опинилась на столі в кают-компанії. Біля столу посідали Гленарван, майор Мак-Наббс, капітан Джон Манглс, а також леді Гелена, бо жінки, як кажуть, геть усі дуже цікаві.
На морі що не трапиться - завжди подія. Хвилинку всі с.иділи мовчки, звернувши запитливі погляди на цей крихкий дарунок моря. Що ховає він - таємницю страшного лиха чи лиш дрібну звісточку, з нудьги звірену на примху хвиль якимсь мореплавцем?