Діти капітана Гранта
Шрифт:
3 вересня Паганель заходився пакувати свої речі, готуючись до висадки на берег. «Дункан» лавірував між островами Зеленого Мису. Яхта минула острів Сель, безплідний і похмурий, немов піщана могила, пройшла вздовж величезних коралових рифів, залишила осторонь острів Сен-Жак, із півночі на південь оперезаний ланцюгом базальтових гір, увійшла до бухти Вілья-Прайя і стала на якір. Погода була жахлива, бушував прибій, попри те, що бухта була захищена від морських вітрів. Дощ лив як із відра, і крізь потоки ледве проглядалося місто,
Леді Гленарван не вдалося побувати в місті. Вугілля вантажили з неабиякими труднощами. Тож пасажири «Дункана» почувались наче під домашнім арештом. У той час як море і небо в неозорому хаосі змішували свої води, їм не залишалося нічого іншого, як сидіти в кают-компанії. Звісно, переважно говорили про погоду. Кожен висловлював свою думку, окрім майора, який із такою ж байдужістю споглядав би і всесвітній потоп.
Паганель ходив, похитуючи головою.
– Наче навмисне така погода, – повторював він.
– Так, стихія повстала проти нас, – погоджувався з ним Гленарван.
– Все одно моє буде зверху!
– Не можете ж ви знехтувати такою зливою, – зауважила леді Гелена.
– Особисто я, добродійко, не боюся жодної зливи, ось тільки за багаж та інструменти лячно: все пропаде.
– Небезпечна лише висадка, – зауважив Гленарван, – але щойно ви потрапите до Вілья-Прайя, одразу ж непогано влаштуєтеся. Щоправда, там трохи брудно – розумієте, сусідство з мавпами та свинями… Одначе мандрівник не повинен бути вибагливий. До того ж можна сподіватися, що за сім-вісім місяців вам таки вдасться відплисти до Європи.
– Сім-вісім місяців! – скрикнув Паганель.
– Так, не раніше, адже в період дощів судна рідко заходять на острови Зеленого Мису. Та ви можете з користю провести час. Цей архіпелаг ще мало вивчений у галузі топографії місцевості, кліматології, етнографії та гіпсометрії [22] . Тут є над чим попрацювати.
– Ви зможете зайнятися обстеженням великих рік, – додала леді Гелена.
– Тут немає ріки, добродійко, – відповів Паганель.
– То займіться невеличкими річками.
22
Гіпсометрія – вимірювання рельєфу місцевості.
– Їх також немає.
– Тоді якимись потоками, стрімчаками…
– Їх також не існує.
– У такому разі вам доведеться звернути увагу на ліси, – промовив майор.
– Для того щоб був ліс, потрібні дерева, а тут дерев немає.
– Приємний край, що й казати! – відгукнувся майор.
– Тіштеся, шановний Паганелю, – мовив Гленарван, – вам залишаються гори.
– О, сер! Гори тут невисокі й нецікаві. До того ж їх давно досліджено.
– Досліджено? – здивувався Гленарван.
– Так. Мені, як завжди, не щастить. Якщо на Канарських островах мене випередив Гумбольдт, то тут мене випередив геолог Шарль Сен-Клер Девіль.
– Невже?
– На жаль, це так! – тужливо відповів Паганель. – Цей учений перебував на борту французького корвета «Рішучий», коли той стояв поблизу островів Зеленого Мису. Він піднявся на найцікавішу вершину архіпелагу – на вулкан острова Фого. То що мені залишається робити?
– Справді, це сумно, – промовила Гелена. – І що ви, пане Паганелю, думаєте робити?
Паганель якийсь час мовчав.
– Їй Богу, вам слід було висадитися на Мадейрі, хоч там уже й не виробляють вино, – зауважив Гленарван.
Учений секретар Паризького Географічного товариства і далі мовчав.
– Я б не квапився з висадкою, – заявив майор таким тоном, яким сказав би: «Я б негайно зійшов на берег».
– Вельмишановний Гленарван, – нарешті урвав мовчанку Паганель, – де ви маєте намір зробити наступну зупинку?
– О, не раніше ніж у Консепсьйоні.
– Хай йому чорт! Це дуже далеко від Індії!
– Аніскільки: щойно обігнувши мис Горн, «Дункан» почне наближатися до Індії.
– Сумніваюся.
– До того ж, – продовжив серйозно Гленарван, – яка різниця – потрапите ви до Ост– або Вест-Індії?
– Тобто?
– Бо мешканці пампи в Патагонії такі ж самі індіанці, як тубільці Пенджабу.
– А знаєте, сер, – вигукнув Паганель, – ось це б мені ніколи не спало на думку!
– А золоту медаль, шановний Паганелю, – продовжував Гленарван, – можна заслужити в будь-якій країні. Всюди можна працювати, проводити дослідження та здійснювати відкриття: і в Кордильєрах, і в горах Тибету.
– А мої дослідження річки Яру-Дзангбо-Чу?
– Пусте, ви досліджуватимете Ріо-Колорадо. Ця велика ріка ще мало вивчена, і, судячи з мап, географи досить довільно позначили її.
– Знаю, мій шановний лорде. Трапляються всілякі помилки. Я не маю жодних сумнівів, що Географічне товариство мене так само охоче відряджало б до Патагонії, як і до Індії. Але ця ідея раніше не спадала мені на думку.
– Як наслідок вашої надзвичайної неуважності…
– А чому б вам не мандрувати разом з нами, пане Паганелю? – запропонувала ученому найлюб’язнішим тоном леді Гелена.
– Шановна! А моє відрядження?
– Попереджаю вас: ми пройдемо Магеллановою протокою, – зауважив Гленарван.
– Сер, ви спокусник!
– Додам, що ми побуваємо в порту Голоду.
– Порт Голоду! – вигукнув зусібіч атакований француз. – Відомий в усіх географічних літописах порт!
– Зауважте, пане Паганелю, – вела далі Гелена, – ваша участь в експедиції прославить Францію нарівні з Шотландією.
– Звичайно!
– Географ принесе користь нашій експедиції. Що може бути прекрасніше за науку, що служить людству!