Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)
Шрифт:
А стрибали тубiльцi з неперевершеною майстернiстю. Для них не було бiльшоу втiхи, як летiти, щоб захоплювало дух. У нас, на Землi, це тривожно-солодке вiдчуття можна зазнати хiба що увi снi, та й то замолоду.
Але настав на планетi такий час, коли навiть найбiльшi вершини були вздовж i впоперек обстрибанi. Поступ на планетi сповiльнено. Занепала колись висока культура стрибкiв i вiльних польотiв. Та хiба iнакше могло бути? У стрибунцiв згас спортивний iнтерес, бо у них уже не залишилося шляхiв до нових
Тодi й виникла зухвала думка продовбати наскрiзь багатостраждальну планету i влаштувати у транспланетнiй дiрцi аеродинамiчнi перегони.
– Але це ще не все!
– захлинався мiй тренований супутник.
– Сонце щастя зiйшло над планетою! Сталося те, про що ми не насмiлювалися й мрiяти! У день вiдкриття транспланетноу дiрки прилiтасте ви i щиро дарусте нам свiй генiальний винахiд! Цей iсторичний день започаткував нову добу i буде золотими лiтерами записаний на скрижалях iсторiу!
– Який ще винахiд?
– нiяк не мiг второпати я.
– О, ваша скромнiсть тiльки пiдкреслюс щедрiсть вашоу думки!
– з притаманною йому справедливiстю вiдзначив мiй супутник.
– Ваш прилад, який ви з проникливiстю чудотворця змайстрували з колоди i дошки, вiдкривас перед вдячними стрибунцями новi, ще нiколи не баченi обрiу i дас безмежнi можливостi вдосконалювати спортивну майстернiсть! Ось чому ми, стрибунцi, одностайно довiрили вашому молодому супутниковi, який наочно продемонстрував, як користуватися чудовим приладом, високу честь першому вiдкрити тиждень безперервного аерообкачування нашоу дiри...
Тиждень!
Я вiдчув, що у мене замакiтрилось у головi. Та якщо ми з Азимутом обкачуватимемо цю дiру тиждень, то в iсторiу планети станеться перший нещасний випадок!
А стрибунцi летять, заплющивши очi, i муркочуть вiд задоволення. Нiчого не бачать, нiчого не чують, гойдаються в шаленому темпi з одного континенту на другий. Ну, я й пiшов по них, як по шпалах, шукати Азимута. А що менi було робити?
Коли бачу, гуркоче вiн назустрiч. Обличчя перелякане, очi наполоханi, на чолi блищать краплi поту.
Я помiняв курс на сто вiсiмдесят градусiв, спритно взяв свого штурмана на абордаж i заспокоюю його як можу:
– Ти, хлопче, не журись, не впадай у розпач, якщо вже впав у цю дiру. Все якось уладнасться. Головне, вилiзти нам на поверхню i дiстатися до коробки...
– Виберешся тут, коли зачепитися нема за що, - мало не плаче вiн.
I тут мене наче осяяло.
– Слухай, - шепочу йому я, - а ми ж з тобою зчепилися! То давай чiплятися один за одного i далi! Зробимо так. Коли вилетимо в отвiр, де стоуть наша коробка, ти мене пiдсадиш угору, а я тебе витягну з цiсу дiри за комiр.
– Капiтане, - радiсно визнав мiй вiдданий штурман, - з вами не пропадеш!
Що йому на це заперечиш? I яке я маю моральне
Воно справдi, в яких тiльки тарапатах ми не бували, я з будь-якоу халепи завжди витягав його живого i здорового.
Та, якщо добре подумати, i промовецьстрибунець прийшов цiлком тотожного висновку. Вiн одразу ж побачив, що мiй саморобний трамплiн тамус у собi величезнi можливостi i врятус населення планети вiд спортивноу деградацiу i духовного занепаду. Адже отi транспланетнi гойдалки не вирiшували проблеми i за пiвроку всiм би набридли...
...З усього було видно, що капiтан Небреха вже щасливо вибрався з дiри i не хоче туди повертатися. Але я вже звик повертати його розповiдь у потрiбному менi напрямку.
От i зараз я не посоромився запитати:
– Одного не розумiю, звiдки ж узявся значок заслуженого тренера? Кого ви там тренували?
Мить якусь капiтан Небреха не мiг збагнути мого запитання. Видно, досi в його думках панувала транспланетна наскрiзна дiрка.
Та коли вiн розпалив свою люльку, то пригадав, з чого почав розповiдь.
– Коли ми стартували, - мiж двома затяжками недбало пояснив вiн, - до багажника коробки встиг причепитися один юний молодець-стрибунець. I що б ви думали? Вiн стрибнув на свою планету з висоти свiтловоу пiвсекунди i таким робом перегорнув ще одну славну сторiнку в iсторiу стрибунцiв. Завдяки менi на планетi з'явився перший у Всесвiтi свiтловий чемпiон! Потiм з якоюсь оказiсю мiй друг капiтан Козир привiз менi оцей значок. А хiба ви вважасте, що стрибунцi переоцiнили моу заслуги перед ухньою iсторiсю?
6. У ЧАСИ КОМЕТИ
– Ви бачили у мене на столi чорний камiнь?
– якось запитав мене капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха, коли ми фарбували в ошатний бiлий колiр його мiнiатюрну яхту.
– Маленький такий камiнець, але дуже важкий. Вранцi я з ним займаюся гiмнастикою по радiо, а вдень вiн менi править за надiйний прес.
Зрозумiло, я одразу пригадав, що й справдi капiтан завжди притискав своу папери чорною, як нiч, каменюкою. Я й гадки не мав, що ця звичайна для жителя Чорноморського узбережжя рiч с нiмим свiдком якоусь незвичайноу подiу.
– Це все, що залишилося вiд другого природного супутника Землi, задумливо мовив капiтан.
– Другого природного супутника?
– здивовано перепитав я, впевнений, що не дочув.
– Атож. Другого природного супутника Землi!
– ще раз пiдкреслив Небреха i багатозначно додав: - Якби свого часу я вагався хоч секунду, людство й досi не з'ясувало б тасмницi походження пiвнiчного сяйва, а я зараз не чепурив би свою яхту, а ловив дрижаки на якомусь незайманому астероудi...
Капiтан Небреха замовк, кинув у вiдерце з фарбою квачики i витяг з кишенi свою прокурену люльку.