Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)
Шрифт:
Новенький супер-кiбер з надзвичайно вишуканими манерами, не гаючи анi секунди, люб'язно запропонував менi докладний проспект з найпопулярнiшими туристськими маршрутами. А кiбер ще й коментував маршрути вiд себе.
Ледве я почав вивчати спокусливi принади пiдводного царства, як вiн захоплено повiдомив:
– Там цiлодобово виступас зведений ансамбль русалок у супроводi оркестру тритонiв. Матимете змогу побачити наймоднiший танок "хвiст"...
Печери кам'яного вiку...
– Ще необжитi!
– радiсно сказав кiбер.
Гiрський курорт на купчастих
– Щоденно змагання на повiтряних лижах!
Завод "Тяжмаш" - невагомий iндустрiальний гiгант по конденсуванню всесвiтнього тяжiння...
– Вiльна i необмежена зарядка тяжiнням сифонiв для хатнього вжитку!
Та для мене усе це не було дивиною. За час своух космiчних мандрiв я й не таке бачив. Ось чому я лагiдно усмiхнувся i з нелюдською ввiчливiстю запитав фахiвця:
– Мiй першосортний друже, а що у вас с таке, чого у проспектах нема?
– Таке, чого нема?!
– остовпiв робот.
Я побачив, що його слiд заспокоути.
– Зрозумiло, мене не цiкавлять державнi тасмницi...
– Але ж, добродiю, для того, щоб побачити таке, чого нема, треба йти туди, нiхто не знас куди, - фахiвець явно ухилявся вiд негайного вирiшення проблеми.
– I оце називасться зразковою обслугою!
– вигукнув я, хитро роз'ятрюючи його електронну пиху.
– При чому тут обслуга?
– скипiв вiн, точнiсiнько як у нас, у "Бюро добрих послуг".
– Рiч у тiм, що до ГУВОКОТУМСО ТТ ще нiхто не звертався з таким дивовижним замовленням! Зважте хоча б на те, що ми не масмо потрiбного досвiду!
– Вгамуйте своу блискавки!
– рiшуче гримнув я.
– Якби я завiтав на вашу планету ранiше, ви б давно цей досвiд мали. Будьте певнi!
Моя залiзна логiка його переконала, i вiн примирливо мовив:
– Подумасмо, що для вас можна зробити...
З його боку це було дуже розумне рiшення. Адже ГУВОКОТУМСО ТТ не мало жодних гарантiй, що я не вiдвiдаю планету вдруге. А тодi що, знову сушити електронну пам'ять?
Робот звiвся на триноги i почав задумливо човгати з кутка у куток по кiмнатi. З його очей iскрило, що наочно демонструвало напружену роботу усiх блокiв пам'ятi. По тих спалахах я з цiкавiстю спостерiгав еволюцiю кiбернетичноу думки.
– р!
– нарештi заволав вiн i полегшено загув.
– р таке, чого нема! Магiстр Кiмiхла! Вiн сам викреслив себе з iсторичного поступу!
– Ну, от бачите, а ви пручалися...
– Але врахуйте, - застерiг мене робот, - Кiмiхла - об'скт заборонений. Розумiсте, своум генiальним вiдкриттям вiн може загальмувати i навiть бiльше того - законсервувати!
– розвиток цiлоу цивiлiзацiу. Ми його пильно охоронясмо вiд необережних вiдвiдувачiв. Особливо у цей день, сдиний день на кожнi десять рокiв. Але якщо ви наполягасте...
– Так!
– позбавив його я останнiх сумнiвiв.
– Добре, для вас ми зробимо виняток, бо ви прийшли до нас iз винятковим замовленням. Ось вам перепустка. Ех, якби ви прилетiли до нас завтра, я б вже нiчим не мiг вас задовольнити. А за таку страхiтливу провину мене б точно списали на перетопку. Дякую вам, капiтане, за вчасне прибуття!
Отак мимохiть я врятував вiд неминучоу загибелi здiбного кiбера. Страх навiть подумати, що б сталося, якби я запiзнився хоч на день! Та не про це мова...
Вкрай заiнтригований, я сiв у повiтряну колiсницю з позначкою ТТ i показав вiзниковi перепустку. Вiн здивовано звiв на мене очi, але бiльше нiчим не виявив свого збентеження. А тодi стьобнув батогом крилатих коней, i ми шугонули в небо.
Невдовзi визначився маршрут.
Ми летiли до сдиноу на планетi чорноу хмари, наужаченоу надпотужними блискавками. Певно, уу залишили, щоб полохати надто допитливих мандрiвникiв.
Над хмарою на повiтряних хвилях гойдався невеликий клапоть землi, який знизу пiдпирали антигравiтацiйнi подушки. Посеред цього острiвця здiймалася старезна халабуда. З високого цегляного димаря в'юнився димок. Оцю будiвлю оточувало кiлька плодових дерев, якi наполегливо обдирала брудна i охляла коза. На шиу у неу телiпалася обiрвана мотузка...
Вiзник пришвартувався до хвiртки таксяк злiпленоу огорожi i понуро процiдив:
– Я тут почекаю...
Бiльш похмурого мiсця я в життi не бачив. Оцi хирлявi деревця зi старезною козою... Оця моторошна хурделиця блискавок у тьмяному черевi безмежноу хмари... I темна будiвля, вкрита плiснявою i мохом... Однак я смiливо пошкандибав до неу i хоробро постукав протезом у масивнi дубовi дверi. Не маю сумнiву, що коли б вони були на засувi, ух можна було б висадити хiба що добрим облоговим тараном.
– Заходьте!
– пролунав рипучий, як iржавi шпiнгалети, голос.
– Не зачинено!
Я штовхнув дверi, що бiльше пасували б до брами невеличкоу фортецi, i увiйшов до будинку.
I що ви думасте? Затишку i тут не було!
У просторому холодному примiщеннi було ще темнiше, нiж надворi. Тiльки мерехтливi кривавi вiдблиски з напiвзруйнованого камiна кидали химернi тiнi вiд музейних тиглiв, допотопних реторт i глекiв, якi мало не впритул були пiдсунутi разом зi столом до згасаючого вогнища. У цих посудинах щось явно не споживне шипiло i булькало.
Неподалiк валялися вкритi густим шаром пилу деталi повного рицарського спорядження. Панцир з обiрваними ремiнцями, важкi залiзнi рукавички, поточена iржею спiдниця, грубезний меч у волохатих од вiковiчноу корозiу пiхвах... От тiльки шолома серед цього iсторичного мотлоху не було. Мабуть, вiн правив господаревi за казанок, бо висiв на ланцюгу у камiнi.
Та найбiльше мене вразив сам хазяун.
Це був високий, мов жердина, i висушений, як мумiя, чолов'яга з довгою сивою бородою, що звисала до землi i, треба думати, пiдмiтала пiдлогу. На самi його брови було насунуто гостроверхий червоний ковпак, примхливо розшитий мiсцевими зiрками та сузiр'ями. А на вузькi плечi була накинута чорна мантiя, геть уся розписана кабалiстичними символами з бiлоу i чорноу магiу. На лiвому плечi у нього сидiла пiдтоптана сова, а в правiй руцi вiн тримав - жах згадати!
– келих з людського черепа. У цьому келиху канiбалiв парувала масна рiдина.