Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)
Шрифт:
А я сидiв, до краю вражений його неймовiрною розповiддю, i нiяк не мiг зiбратися з думками. Вони тiкали вiд мене навсебiч, немов галактики у Всесвiтi. Та все ж пiдсвiдомо я вiдчув, що Небреха обминув якусь дуже важливу подробицю, без якоу вся його сповiдь виглядала незавершеною.
Я задумливо пiдвiв очi i раптом побачив на стiнi лопату, про яку геть-чисто забув.
Ось вона - нез'ясована подробиця!
– Капiтане, - нагадав я господаревi, бо наука не терпить бiлих плям, а що спiльного з тасмницями космогонiу мас оця садова лопата?
– Справдi!
– схаменувся капiтан, але замiсть вiдповiдати заходився зосереджено заряджати люльку тютюном.
Наш вчений друг запопадливо пiднiс йому палаючого сiрника.
А коли
– А ви що? Невже серйозно вважасте, що штурман Азимут патрав планету Небреху голими руками?
9. ПО ТОЙ БIК СВIТЛА
Початок цьому дивовижному (з якого боку Всесвiту не поглянь) вiдкриттю в галузi небрехознавства поклала випадкова зустрiч з людиною, про яку навiть капiтан Небреха завжди згадус з нечуваною прихильнiстю i дозволяс собi люб'язно величати уу своум найдорожчим другом. Пiсля цiсу куценькоу характеристики вам вже й самим буде втямки, що мовиться про колись вiдомого на всiх космiчних трасах мандрiвника, а нинi викладача школи космонавтiв капiтана Козира. Згадуючи тепер цю зустрiч, я мимоволi замислююся над дiалектичною причиннiстю всесвiтньо-iсторичних явищ - як ото наслiдки буденного дрiб'язку раптом набувають воiстину галактичних масштабiв...
Але - до дiла!
Одного дня я пiшов на консультацiю до Iнституту галактологiу з деякими нотатками iз життя i дiянь капiтана далекого мiжзоряного плавання Небрехи. Коли це з павiльйону "Соки-води" долинув оглушливий голос:
– Грiм i блискавка! Знаменитий бiограф Небрехи власною персоною! Та ще з новим рукописом на борту! Ану, гальмуй!
I що ви думасте? Весь вуличний рух завмер: приголомшенi водiу автотранспорту вирiшили, що запрацював гучномовець ОРУДа.
Скло у павiльйонi задеренчало i розсипалося, а в новоутвореному виломi виникла кремезна постать капiтана Козира з пляшкою "Киувськоу" мiнеральноу в однiй руцi i склянкою в iншiй. Його сяюче, мов весняне сонечко, обличчя щедро випромiнювало теплi, зичливi усмiшки. Але за спиною капiтана я вмить спостерiг ще й iншi постатi, якi з похмурою рiшучiстю наближалися до нього. Явно, з метою вiдшкодувати матерiальнi збитки. Хiба ж ух цiкавить, у який спосiб капiтан Козир розтрощив вiтрину - необережним рухом чи необережним пiдвищенням голосу?
I поки капiтан Козир вiдраховував заактованi грошi, я прикро думав про те, якоу непоправноу шкоди завдають науцi люди, далекi од сучасних знань. Таж капiтана слiд розцiлувати i гаряче потиснути руку за дорогоцiнний внесок у шкiльний курс фiзики! Адже невимушений вчинок вельми гучномовного зорепрохiдця значно збагатив би той роздiл пiдручника, де йдеться про ефект резонансу. Уже котрий десяток лiт дiтям розповiдають про давнiй-прадавнiй випадок, коли солдати йшли в ногу по мосту, вiд чого бiдолашний мiсток i розвалився. I, як це не дивно, хоч вже добрих два столiття солдати по мостах не ходять взагалi, бо геть усi моторизованi, цей застарiлий факт досi тримасться у пiдручниках. А якби написали про капiтана Козира?
Аж ось капiтан Козир одержав квитанцiю i щасливо видерся iз "Сокiв-вод" з незамоченою репутацiсю.
– Мiй юний друже!
– радiсно заволав вiн, знову анiтрохи не шкодуючи своух голосових комунiкацiй.
– Куди це ви прокладасте курс? На консультацiю? Ага!.. В Iнститут галактологiу? Ого!.. Але про який iнститут може йти мова, коли мiж нами вiдбулася така присмна стиковка?.. Хоч скiльки у мене клопотiв, але я знайду час, щоб особисто проконсультувати ваш курiкулюм вiте! [curricilum vitae (лат.) - життсопис або певнi вiдомостi з життя якоусь видатноу особи] Вам просто пощастило! Адже науковцi iнституту нiколи не пiднiмалися до моух зоряних висот!
За якихось пiвгодини я вже прибув на надiйному буксирi у фарватерi за капiтаном Козирем до його затишноу хатини.
По стiнах невеличкого котеджу капiтана замiсть дикого винограду в'юнилися культурнi заростi гiбридизованоу висококалорiйноу
– Гей, Малюче!
– гримнув господар густим командорським басом.
– Ану, покажи нашому спiльному друговi, чим ми багатi i як йому радi! Всi припаси - з трюмiв на палубу! Аб овоускве ад маля! [ab ovousque ad mala (лат.) вiд яйця до фруктiв (у древнiх римлян обiд починався з ясць i кiнчався фруктами), тобто, все без винятку]
Того дня знаменитий робот Малюк перевершив самого себе. Вiн частував нас стравами, якi не снилися навiть найбiльш досвiдченому в усiх кухнях Сонячноу системи гурману. Ми ласували смаженими марсiянськими хрустяками, смакували нiжнi венерiанськi вервечки, що мешкають лише у надзвичайно рiдкiсних пiдгрунтових затоках з власного соку, не могли вiдiрватися од бiлоцеркiвського салату з тисячi i одного сорту гiбридизованоу хлорели, що вiдбруньковусться молдавськими помiдорами, нiжинськими огiрками i маркiвською цибулею. А наш на диво вмiлий кухар з насолодою заправлявся рiдким машинним мастилом, в якому плавали апетитнi рiзноколiрнi кружальця гуталiну. Додайте до цього розкiшного меню ще й вчену бесiду з таким ерудитом, як капiтан Козир, i ви матимете хоч вiддалене уявлення про це незабутнс бенкетування: мiжзоряний практик любив, за афористичним висловом Горацiя, утiле дульцi мiсцере [utile dulci miscere (лат.) - посднувати присмне з корисним].
А потiм ми з келихами прохолодних коктейлiв зручно розмiстилися у фотелях i поклали ноги на моторошнiй шкурi iклорукого одноокого звiробраза, хтозна-коли упольованого господарем. Ця хижа i жорстока звiрюка водиться на кiльцях Сатурна, вiд чого на нещасних кiльцях досi немас жодного туристського маршруту, а тiльки мисливськi стежки для природжених вiдчайдух.
– Мiй юний друже, - доброзичливо загув капiтан Козир, не забуваючи акуратно спорожняти келихи, якi йому з вправнiстю добре налагодженого автомата пiдносив робот Малюк, - вашi правдивi нотатки зайвий раз засвiдчили завбачливiсть мого друга капiтана Небрехи. Вони довели доцiльнiсть його чудернацькоу манiу, якiй я завжди дивувався, - звозити з космiчних путiвцiв рiзний мотлох.
Щиро кажучи, я аж зашарiвся вiд цiсу неочiкуваноу лiтературознавчоу похвали.
– Ще б пак!
– захлинався у дифiрамбах капiтан Козир на повних регiстрах свого неможливого голосу.
– Якби не отой непотрiб, що так страхiтливо захарастив домiвку Небрехи i який, без сумнiву, викликав би панiчний жах у будь-якоу хатньоу господарки, людство й понинi було б позбавлене найцiннiших сторiнок всесвiтньоу хронiки зоряних звитяг. Але й цього замало! Якби не ваша допитливiсть вiдданого науцi дослiдника, увесь цей небрехiвський смiтник й досi лежав би мертвим вантажем! Адже надприродна скромнiсть мого космiчного колеги не дозволила б йому прохопитися й словом про свою колекцiю. Але в той же час Небреха не лишить нерозв'язаним жодне запитання, якщо воно розумно поставлене. А ви, мiй вчений друже, у цiй галузi вiдзначилися виИятковими здiбностями!
Атож, капiтан Козир - то вам не конкуренти з iнституту галактологiу, якi над усе полюбляють вiдшуковувати в моух працях самi недолiки.
– Ви спромоглися яскраво змалювати романтичнi, але й сповненi несподiванок i небезпек шляхи до зiрок!
– ревiв мiй консультант, аж хатина здригалася, мов пiд час нiколи не бувалого у Кисвi землетрусу.
– Пер аспера ад астра! [per aspera ad astra (лат.) - крiзь терни до зiрок] Але, вибачте на словi, у ваших працях наявний елемент випадковостi.