Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)
Шрифт:
От i масш! А я тiшився...
– Я не вбачаю у ваших розвiдках системи! Не вiдчуваю в них свiдомого наукового пошукуi Побачили грудку землi - пишете про грудку землi, побачили вiник з хлорели - то й шкварите про цю утильсировину... А слiд було б почати з головного! З найдивнiшого!
– Цебто з чого?
– спантеличено пробелькотiв я.
Отут уславлений капiтан Козир нахилився до мене i, мов змовник, мало не прошепотiв (чим мене, власне, й найбiльше вразив):
– Про секрет довголiття нестарiючого капiтана Небрехи... Оце i с тасмниця номер один!
– Чому?
– тупо запитав я, не годний хоч щось второпати.
– А тому! Я знайомий з капiтаном не одне столiття умовного
Отак капiтан Козир окреслив величезну i, треба визнати, ганебну прогалину в моух творчих розробках. Але з якою товариською делiкатнiстю розкрив вiн менi очi, скерував на магiстральний науковий пошук!
Я схвилювався, мов гончак, що зачув дичину, i рiшуче потягнувся до свого капелюха.
– Куди це ви?
– пiдвiвся й хазяун.
– До каси попереднього продажу квиткiв, - вiдрапортував я з металевими iнтонацiями робота Малюка.
– Завтра ж вилiтаю на пiвдень.
– Оце так одразу! Та ще з порожнiми руками? Гей, Малюче! Ану приготуй у путь нашому юному друговi бутерброди з хлорели i пасти! Та не забудь натоптати космiчним харчем торбину для славного капiтана Небрехи! Ад вальорем! [ad valorem (лат.) - вiдповiдно до цiни, тобто, гiдно особи]
Щиро кажучи, коли я прибув до садиби капiтана далекого мiжзоряного плавання Небрехи, у мене в головi вже надiйно запанувала якась суцiльна мiшанина з диких i суперечливих думок. Жах! Де тут за таких несприятливих умов, коли в головi сумбур замiсть злагоди, мрiяти про плiдну наукову роботу? Адже загальновiдомо, що добре праця йде тодi, коли думка - одна за всi, а всi за одну!
А розбурхала мене так загадкова, але слушна пiдказка капiтана Козира.
Коли i як мiг помолодшати капiтан Небреха? Яким чином вiн спромiгся повернути уже прожитi роки, що виглядас на ровесника капiтана Козира? Може, вiн теж втрапив у згубнi обiйми протилежного часу, як ото сталося з його вiрним штурманом? Та нi. Бо нинi капiтан Небреха не палив би оце передi мною свою традицiйну люльку, а разом з Азимутом навчався б уму-розуму у школi для обдарованих дiтей. Чи, можливо, мiжзоряний вовк свого часу таки спокусився та й продегустував елiксир молодостi з кошмарного келиха магiстра Кiмiхли? Але й це припущення видасться безпiдставним. Якби Небреха спокусився на оте пекельне вариво, вiн би нинi не вiдав про добрий шмат з власноу бiографiу. Хiба ж за таких обставин щось важить метрична довiдка з бюро записiв актiв громадянського стану? Адже Небреха вiдвiдав Землю, коли ще й людства на нiй не булоу Отакоу!
А вiн сидить собi у командорському крiслi, розважливо посмоктус люлечку, нiби це не вiн шугав у просторi, а хтось iнший, старiший навiть за найпрадавнiшу сгипетську мумiю...
Сонце, мов яскраво-червоний мiдний гонг, зависло над шовковою гладiнню розiмлiлого моря. Денна спека поволi розчинялася у дзвiнкому, як бурульки, гiрському повiтрi, що спускалося зеленими схилами з одвiчно бiлих кряжiв.. Природа нiби тамувала подих, готуючись до одвiчно вражаючого видовиська, коли сонячнi променi звiльнять небо по всьому виднокраю i вiдчиниться велетенський iлюмiнатор в чорну красу зоряного безмежжя. Чи знали б ми щось про Всесвiт, про незбагненне далекi свiти, якби Земля оберталася в системi двох або й трьох Сонць i нiч нiколи б не огортала планету, чаруючи i хвилюючи своуми небесними принадами i тасмницями? Чи породила б Земля-матiнка за умов нескiнченного, невмирущого дня Птолемея, Джордано Бруно, Галiлео Галiлея, Iсаака Ньютона та Альберта Ейнштейна? Ми любимо свiтлий, сонячний день - час працi й творiння, але ми любимо i тасмничi чари ночi - час мрiй, кохання i роздумiв. Що ж бiльше важить - день чи нiч? Не знаю. Але без зоряних ночей не було б зоряних буднiв. Сонце дало землi Життя, нiч - Думку... Ось уже над обрiсм блакитною перлиною засвiтилася Венера. Ще трохи, i в допитливi очi людей знову бентежно втупляться срiбнi, незворушнi очi галактик...
Та годi фiлософствувати. Час братися i до дiла. Зрештою, я примандрував аж на Чорноморське узбережжя не для того, аби поДумки продиратися крiзь дiалектичнi хащi. Але, скажу наперед, я й гадки тодi не мав, що моу роздуми були тодi цiлком слушнi, бо ух продовжив свосю химерною оповiддю капiтан Небреха...
– Капiтане, - хитро закинув я гачок, рiшуче беручись до справи, заприсягаюся усiма знаками Зодiака, що ви - таки дивовижна людина.
Небреха пильно глипнув на мене крiзь випадкове вiконце у хмарах оточуючого його тютюнового диму, але нiчим не заперечив мого, слiд визнати, вельми зухвалого, хоч i цiлком справедливого, твердження.
– Коли дивишся на вас, - виспiвував я свосу, - мимоволi спадас на думку, що ви не старiсте, як i сам Всесвiт. Он капiтан Козир каже, що ви торували мiжзорянi путiвцi ще тодi, коли вiн безвусим юнаком про це тiльки мрiяв, а нинi виглядасте на його однолiтка. Бiльше того: дехто вважас, що капiтан Козир старiший за вас!
Я передихнув, щоб запитати про головне:
– Певно, ви, капiтане, на якихось свiтах заволодiли секретом довголiття?
– Точнiше було б сказати не "на свiтах", а "на чорнотах", - загадково зауважив капiтан Небреха, який понад усе полюбляв абсолютну точнiсть у визначеннях.
– Окрiм того, не я заволодiв отим секретом, а секрет довголiття запанував над мосю скромною особою... Але скажiть, молодий чоловiче, чи не мiй зоряний колега, про якого ви оце були ласкавi згадати, напоумив вас на такi хитрi пiдступи?
– запитав вiн i завершив свою думку в улюбленiй манерi капiтана Козира: - Хiк Родус, хiк сальта!
З мого боку було б безглуздо заперечувати. Ще вважатиме Небреха мене за безсоромного хвалька, який привласнюс чужi гiпотези! Адже галактичний вовк зовсiм недвозначно процитував завершувальний рядок з байки Езопа про одного хвалька, котрий запевняв, що на островi Родос вiн робив неймовiрно довжелезнi стрибки, та ще посилався на вигаданих свiдкiв. А йому сказали, що свiдки не потрiбнi i ядуче додали: "Тут Родос, тут i стрибай". Атож! Вiд зоряного бувальця несила приховати жодноу тасмницi!
– Ваша правда, - мусив визнати я.
– Але й сам капiтан Козир даремно сушить голову над вашою загадковою вiковою властивiстю. Воно й справдi, коли подивитися на вас...
– Якби свого часу, - зупинив мою недолугу балаканину капiтан Небреха, я не наважився на жаский i вельми небезпечний експеримент, ви б нинi не мали честi вивчати мене, хiба що на архiвнiй фотокартцi...
Вiн на хвильку замовк, аби ввiмкнути шнур електрокавника в розетку, розклав на журнальному столику люльку, тютюн, сiрники та попiльничку, аби щомитi були напохватi, i задумливо докинув:
– Авжеж, якби свого часу я не наразив власного життя на небезпеку, я б нiколи не побачив галактику Чорних Сонць, i нинi, напевно, не я, а капiтан Козир забирав би у вас дорогоцiнний час космiчними спогадами.
Як не с, а Небреха таки вмiс iнтригувати, Самi подумайте - галактика Чорних Сонць! Бр-р! Аж мурашки по спинi бiгають, нiби ти сидиш не на березi моря, а завис у космiчному просторi в скафандрi з пробоунами завбiльшки з найдрiбнiшого мiкроба.
А капiтан Небреха хлюпнув у фiлiжанки по кавi i неквапом почав свою дивовижну розповiдь.