Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)
Шрифт:
Я пробирався до ракети, мов злодiй, бо якби хтось побачив моу пiдозрiлi маневри, неодмiнно вирiшив би, що стався тяжкий рецидив. I мене знову б сповили у гамiвну сорочку. Та все минулося щасливо...
– Ось вам, молодий чоловiче, й уся iсторiя, - мовив капiтан Небреха. Буду щиро радий, коли задовольнив вашу юначу допитливiсть.
Я мовчки збирався з думками. Розповiдь капiтана Небрехи, як i завше, була вражаючою, приголомшливою i несподiваною. Щоб як слiд усвiдомити уу, конче потрiбен певний час. Та в моуй головi вовтузилася невиразна пiдозра, що оповiдь мiжзоряного вовка мiстить
Свiтло!
Ось вона - невiдповiднiсть!
Адже якщо мiнусовi галактики концентрують навколо себе i консервують у своух мiнусових зiрках променеву енергiю, то хiба ж ух можливо побачити? Ми бачимо лише тi зiрки, якi випромiнюють енергiю, а не вбирають уу. Капiтан Небреха сам казав про це. Якби було iнакше, зiрки називалися б не "свiтила", а "чорнила". Ну, а швидкiсть свiтла лишасться незмiнною у всiх формулах, з плюсами вони чи з мiнусами. Як же опинився на "чорнотах" капiтан Небреха? Це запитання набуде ще бiльшоу загадковостi, варто згадати хрестоматiйний випадок з капiтаном Козиром, котрий намагався дослiдити зiрку, що стискалася разом зi своуми протуберанцями iз швидкiстю свiтла. Хоч капiтан Козир розiгнав свою "гантелю" до майже свiтловоу швидкостi, вiн за рiк цих унiкальних перегонiв не наблизився до поверхнi зiрки i на мiлiметр. Навпаки, через рiзницю, хоч i мiзерну, у швидкостi вiн вiддалився од зiрки на кiлька метрiв!
– Капiтане, - нарештi наважився запитати я, - а як ви опинилися там, коли свiтло...
Та капiтан зупинив мене одним рiшучим помахом руки.
– А я мав надiю, що ви й самi здогадастеся... Звичайно, першим бути куди важче, нiж останнiм. Не знасш, яка небезпека на тебе чекас. А чи хтось наважувався досi обiгнати свiтло? Нi, бо теоретично давно було доведено, що ракета такого смiливця зникне без слiду. Миттсвий спалах i край... Але чому? Та щоб вiдповiсти на це запитання, необхiдно було б заризикувати i перетнути свiтловий бар'ср! Тодi менi й вiдкрилися нiким до того не баченi галактичнi системи з чорними зiрками...
Я приголомшено позирав н" зоряного вiдчайдуху, а капiтан неквапом вiв далi обраним курсом:
– А хiба ранiш не було героув, що важили власним життям в iм'я нових знань, в iм'я науки? Хiба не було вчених, якi уражали себе епiдемiчними мiкробами i вiрусами, щоб експериментальне навчитися звитяжити над ними? Були, с i будуть! Смiлива думка не знас непоборних перепон! I от я iнодi думаю, що якби свого часу я не наважився на ризикованi експериментальнi змагання з самим свiтлом i не випередив його, людство й понинi не вiдало б, що коуться по той бiк свiтла...
10. ТАрМНИЦЯ БIЛЬЯРДНОт КУЛI
Хiба ви не здивувалися б, якби побачили запеклого ентомолога, що пiшов ловити метеликiв, а замiсть сачка озброувся китобiйним гарпуном? р в природi речi, якi нiяк не сполучаються.
Вiзьмемо, наприклад, велемовного фахiвця з Музею космiчних мандрiв. Що сталося б з ним, якби його посднали хоча б з одним ковтком антиречовини? Та, хоч слова з нього ллються справжнiм водоспадом, пiсля ковтка антиречовини вiн не змiг би зв'язати й двох слiв!
Отож уявiть собi, як здивувавсь я, побачивши у шухлядi письмового стола, за яким капiтан Небреха любив порпатися у "свосму архiвi, звичайну бiльярдну кулю.
Звiдки ця жовта куля потрапила до капiтана? Я зроду не бачив, щоб каштан принизив свiй iнтелект до гульнi у пiдкидного дурня або гонитви бiльярдних куль.
– Бiльярдна куля!
– вражено гукнув я.
– Капiтане, звiдки вона у вас?
Небреха спокiйно вийняв з шухляди кулю i замрiяно пiдкинув уу на долонi.
– Завдяки лише цiй кулi, - урочисто мовив вiн, - п'ятдесят небрехознавцiв, весь квiт науковоу думки, привселюдно оборонили кандидатськi та докторськi дисертацiу. Але якби свого часу я забарився ще на секунду, тасмницю кулi й досi не було б розгадано...
Скажу не криючись, одвертi слова капiтана Небрехи були менi, як нiж у серце. Цiсу митi я вперше у свосму життi вiдчув, що таке ревнощi.
П'ятдесят небрехознавцiв!
Тасмниця бiльярдноу кулi!
Подумати лишень, люди пишуть про цю кляту кулю дисертацiу та привселюдно обороняють ух, а я вперше про це чую i вперше бачу саму кулю! Це я, котрий вважав себе за сдиного, а отже, i найобiзнанiшого бiографа капiтана Небрехи! Ганьба менi, ганьба!..
Капiтан Небреха зауважив, як я журюся, i з властивою йому чуйнiстю намагався мене заспокоути:
– А ви, юначе, даремно хвилюстеся. Запевняю, що вашi цiлком правдивi та безстороннi нотатки стали настiльною книгою для кожного небрехознавця. I ще одна присмна для вас новина: Мiнiстерство вищоу освiти рекомендувало вашi правдивi оповiдi як пiдручник з небрехознавства для iсторичних факультетiв гуманiтарних вузiв.
Я люто заскреготав зубами.
Як? Капiтан Небреха ще знущасться з мене!
Самi подумайте, ну, яким побитом мiй твiр устиг стати настiльною книгою i рекомендованим пiдручником, коли я його ще тiльки написав? I про мою роботу нiхто, крiм самого капiтана, ще нiчого не чув!
– Атож, - знову повернувся до свого незграбного дотепу Небреха, - ваш твiр став настiльною книгою для кожного небрехознавця i рекомендованим пiдручником для гуманiтарних вузiв... Але домовимося: спочатку я розповiм вам усю цю зворушливу iсторiю, а тодi вже ви ображатиметеся на старого капiтана, якщо матимете на це пiдстави...
Я погодився.
Капiтан Небреха не хапаючись запалив свою прокурену люльку.
– Повiрте менi, якби я тодi вагався хоч секунду, ви оце тепер не побачили б кулi, отже, i не було б нашоу такоу щироу роз-мови.
Ця пригода сталася вже тодi, коли я сам себе списав за вислугою рокiв з борту коробки, а свою стару коробку поставив на вiчний якiр у мосму садочку. Тiльки й мандрувати менi залишилося, що на яхтi по рибу он за тi скелi...
Чи ж гадав я, що найдивовижнiша у мосму життi подорож ще попереду!
Отож якось чарiвного вечора я сидiв отут, коло столу, i впорядковував свiй архiв. Знасте, за роки всесвiтнiх блукань до бiса назбиралося всiляких папiрцiв.
Коли раптом повiтря перед моуми очима заструменiло, наче гарячого сонячного дня, а всi речi, що були у кiмнатi, стали розпливчастими i химерними, як марево у пустелi.