Дияволи з "Веселого пекла"
Шрифт:
— Вилітаємо на тому тижні, — раптом повідомив Ангель.
Грейт аж схопився од несподіванки.
— У вас сім п'ятниць на тиждень.
— Ні, просто вранці я одержав листа… Слід було подумати, перш ніж вирішити.
— Вигідна пропозиція?
— Перспективна.
Грейт, не розпитуючи, потягнувся до пляшки. Так і є, не встигли витягти з холодильника, а вже нагрілася. Нетерпляче подзвонив срібним дзвіночком, задоволено рохкнув, побачивши в руках боя запотілу пляшку — добре-таки вимуштрували чорношкірого! — і за одним духом спорожнив склянку.
— Є замовлення для Танжера, — пояснив Ангель. — Там у мене старі зв'язки… Шикарний бордель під містом — контингент потребує систематичного оновлення. Платять, правда, менше, але й без мороки. За місяць обернемось.
Полковник лежав, втупивши очі в небо. Байдуже стежив за швидкісним винищувачем, що прорізав блакить. Побачивши вперше білу стрічку в цьому безхмарному просторі, здивувався: сотні кілометрів пустель, убогі хижини туземців, каравани верблюдів — і найсучасніші реактивні винищувачі? Невже шейхи і султани тримають військову авіацію? Хотів було запитати Ангеля, та вчасно згадав про військову базу своїх співвітчизників у Дархані.
Тепер знав, що американські й англійські літаки піднімаються також з аеродромів, розташованих біля Аш-Шарджа, Низви, на островах Бехрейн. Нафта вимагає охорони, і шейхи повинні пам'ятати, хто захищає їхню незалежність…
Полковник згадав першу зустріч із якимось шейхом з Оману. Тутешні князівства переплутались у його пам'яті: втім, чи не один біс — Аш-Шарджа, Фуджейра чи Рас ель Хайма? Тільки назви різні, а живуть, тьху, як дикуни: не всюди є електрика і телефон. Кажуть, що в деякі князівства завозять навіть питну воду…
Але цей шейх тримався як справжній володар. Глянув на Грейта зневажливо, і полковник з приємністю подумав, що в південних штатах лише за цей погляд його б повісили на першому дереві.
Шейх сів у кутку і сказав щось одному з закутаних по очі радників:
— Їх високість, — перетлумачив той, — нагадує, що його цікавлять справді красиві і молоді дівчата, бо його гарем — найбільший і найкращий на всьому узбережжі Персидської затоки.
Ангель, схилившись у поштивому поклоні, відповів:
— Я знаю смаки їхньої високості і привіз спеціально для нього найкращих дівчат Європи. Троянди Сіцілії — найвродливіші жінки чудового острова, який славиться жіночою вродою. Покажи йому Вероніку, — шепнув Грейтові.
Полковник збентежився. Вероніка була найпримітивнішою серед привезених, вона відзначалася безцеремонністю і нахабством повії. Коли Ангель пояснив, для чого їх привезли на Близький Схід, вона перша зрозуміла, що бідкання марні і її доля багато в чому залежить від неї самої.
Грейт відкликав Ангеля до сусідньої кімнати.
— Починати з Вероніки?.. — запитав здивовано. — Ти ж чув, що потрібно шейхові!
— Цей слизявий князьок тільки вдає з себе… — зареготав Франц. — Я знаю його смаки: навіть Вероніка стане окрасою його гарему.
Вероніка з'явилася в блискучій сукні, яка щільно облягала стегна. Стрельнула оком на шейха і сіла напроти нього, виставивши круглі, обтягнуті прозорими панчохами коліна. Шейх пошептався з радником, зробив знак Ангелеві.
— Йди! — наказав той дівчині.
Шейх запропонував за Вероніку вісім тисяч фунтів стерлінгів. Грейт не розраховував на такі гроші й підштовхнув Франца, аби погоджувався, але той у розпачі замахав руками.
— Вісім тисяч за таку гарну дівчину? — аж захлинувся од обурення. — Вона прикрасила б гарем самого Сауда! Варто лише показати її королю, як…
Радник шейха не дав договорити. Піймавши погляд свого володаря, мовив тихо, але твердо:
— Добре, ми пропонуємо вам десять тисяч. За гарну блондинку їх високість заплатили б і більше. Може, у вас є блондинки?
Ангель зітхнув. На жаль, у Сіцілії мало блондинок, але ж шейх, напевно, не знає, наскільки темпераментні сіціліанки?
Радник поважно похитав головою. Шейх має жінок з усіх країв світу і його не здивуєш темпераментом.
— Але ж я буду найостаннішим дурнем, з мене сміятиметься навіть компаньйон, якщо погоджуся на десять тисяч, — заперечив Ангель.
Грейт автоматично посміхнувся, згадавши неаполітанських шлюх, що юрмилися на набережній перед отелями — лише покажи трьохдоларовий папірець! — але його посмішку витлумачили зовсім по-іншому — шейх накинув ще тисячу. Ангель погодився.
Потім шейхові показали Джулію. І ця була, на думку Грейта, з другосортних: худенька, де тільки й душа тримається. Тоді в Сіцілії, коли вона вперше з'явилась у їхній конторі, він глянув на неї зневажливо і хотів одразу відіслати, та Ангель не погодився.
— Екземпляр для любителя, — пояснив потім. — За таке вовчисько можна взяти більше, ніж за кралю типу Брижіт Бардо.
Справді, Джулія чимось нагадувала вовченя. Їжакувате, очі блискучі, аж синюваті, дивиться серйозно, наче весь час гнівається на всіх, зуби дрібні, біленькі та гострі, заґавишся — вкусить. Інші дівчата, дізнавшись, куди їх везуть, плакали й голосили, а це забилось у куток і поблискувало гадючими очима, а потім (слава богу, полковник догадався замкнути люк і ключ заховав до кишені) хотіло викинутись із літака.
— Го-го!.. — сміявся тоді Ангель. — Ти в мене пройдеш першим сортом; я знаю двох-трьох султанів, яких хлібом не годуй, а дай об'їздити отаку кобиличку. Таких, як ти, в гаремі втихомирять за тиждень. Куштувала колись батогів?..
Лише тоді Джулія не витримала і заплакала. Вперше і востаннє. Кусала собі руки, билася головою об стінку так, що довелося зв'язати. Поки помічник Ангеля Гусгав — тупуватий, з бичачою потилицею ротенфюрер із колишньої табірної охорони — укоськував її, встигла до крові подряпати собі обличчя, хотіла скалічитись, аби ніхто не поласився на неї. Коли вже лежала зв'язана, Ангель підсів до неї і пояснив, що нічого їй не допоможе, просто продадуть у служниці — про повернення до Європи не може бути й мови.