Доктор Сон
Шрифт:
– Вважається, що народжені з il amnio мусять мати дар провидіння.
– Ви ж не вірите у це насправді, чи не так? – запитав Девід. – Та оболонка – то не що інше, як шматок плацентарної мембрани. Це…
Він просторікував іще щось, проте Кончетта не звертала уваги. Абра розплющила очі. У них містився цілий всесвіт поезії, рядки надто величні, щоби бодай колись бути написаними. Чи навіть збереженими в пам’яті.
– Не переймайся, – промовила Кончетта. Вона взяла на руки дитину і поцілувала її делікатну голівку, там, де пульсувало джерельце тім’ячка, де так близько під сподом жила магія розуму. – Що зроблено, те зроблено.
Однієї ночі, місяців за шість після того не-зовсім-скандалу через Абрин послід, Люсі приснилося, що її дочка плаче – ридма ридає. У цьому сновидінні Аббі перебувала не в головній спальні їхнього будинку на Ричард-корт, а десь вдалині довгого коридору. Люсі кинулась
(«О Господи, о Діво Маріє»)
вона поранилась і плакала від болю.
Люсі жахливо злякалася, що двері можуть виявитися замкненими і їй доведеться в них битися (хіба не так завжди відбувається у кошмарних сновидіннях?), але ручка обернулась і вона відчинила двері. У той же час її вхопив новий страх: «А що, як Абра в унітазі? Про такі випадки постійно читаєш. Немовлята в унітазах, немовлята в сміттєвих контейнерах. Що, як вона тоне в тому сталевому глеку, які зазвичай встановлюють у громадських вбиральнях, борсається, і тільки її рот і ніс стирчать над поверхнею блакитної дезінфікованої води?»
Але Абра лежала на підлозі. Лежала гола. Її затоплені слізьми очі дивилися на матір. На грудях у неї чимсь, схожим на кров, було написано 11.
Девіду Стоуну снилося, що він бігом жене на крик своєї дочки вгору по безкінечному ескалатору, який рухається – повільно, проте невблаганно – у протилежному напрямку. Гірше за те, це ескалатор у торговельному центрі, а сам цей торговельний центр охоплено вогнем. Він мусив би задихнутися і впасти задовго до того, як досягне верху, але в цій пожежі не було диму, тільки язики пекельного полум’я. І звуків не було жодних, окрім плачу Абри, хоча він і бачив людей, що палали, немов вимочені в гасі смолоскипи. Видобувшись нарешті нагору, він побачив Абру, вона лежала на підлозі, наче кимось покинутий пакуночок зі сміттям. Навкруг неї металися чоловіки і жінки, неуважні, і, попри полум’я, ніхто не намагався скористатися ескалатором, хоча той і їхав донизу. Вони просто шарпалися безцільно на всі боки, немов ті мурашки, чий дім-горбок щойно вивернуло фермерською бороною. Одна жінка на підборах «стилетто» мало не наступила на його доню, якби таке трапилося, це б її майже напевне убило.
Абра лежала гола. На грудях в неї було написано цифри 175.
Стоуни прокинулися одночасно, обоє спершу упевнені, що плач, який вони чують – це відлуння щойно ними бачених сновидінь. Проте ні, плач лунав в одній з ними кімнаті. Аббі лежала у своїй колисці під Шреком-тарахтавкою над нею, очі широко розплющені, крихітні кулачки стискаються, кричить, аж заходиться.
Переміна підгузків її не заспокоїла, мамина цицька теж, не допомогло ані безкінечне носіння на руках туди-сюди по коридору, ані тисяча куплетів «Коліс на автобусі» [88] . Нарешті, тепер уже дуже налякана – Аббі була її первісточкою, і Люсі відчула себе загнаною в глухий кут, – вона зателефонувала Кончетті в Бостон. Хоча йшла лише друга година ранку, Момо відповіла вже на другому гудку. Їй було вісімдесят п’ять, і сон в неї був такий же тонкий, як її шкіра. Вона уважніше дослухалася до плачу своєї правнучки, аніж до плутаної розповіді Люсі про всі ті звичайні засоби, які вони намагалися застосувати, а потім поставила доладні запитання:
88
«The Wheels on the Bus» – популярна в англомовних країнах з середини ХХ століття дитяча пісня невідомого авторства з безліччю варіантів слів.
– Чи є в немовляти температура? Чи не смикає вона себе за вушко? Чи не сукає вона ніжками, ніби ось-ось накладе купку merda [89] ?
– Ні, – відповіла Люсі, – нічого такого. Вона трішки угрілася від плачу, але я не думаю, щоби це гарячка. Момо, що мені робити?
Четта, тепер вже сидячи за своїм письмовим столом, не вагалася:
– Дай їй іще п’ятнадцять хвилин. Якщо вона не заспокоїться, не почне смоктати цицьку, вези її до шпиталю.
89
Лайно (італ.).
– Якого? До «Браяма й Жіночого» [90] ? – нічого іншого не прийшло до голови розгубленій, збентеженій Люсі. – Це ж сто п’ятдесят миль!
– Ні-ні. До Бриджтона [91] . Зразу
– Ти певна?
– А чи я не дивлюся зараз на монітор свого комп’ютера?
Абра не заспокоїлася. Плач так і тривав – монотонний, дражливий, лячний. Коли вони приїхали до Бриджтонського шпиталю, була за чверть четверта, і Абра голосила так само на повну потужність. Поїздки їхньою «Акурою» [93] зазвичай діяли краще за будь-які снодійні пігулки, але не цієї ночі. Девід думав про аневризму мозку, водночас наказуючи собі не втрачати розум. У немовлят не буває інсультів… чи бувають?
90
«Brigham and Women’s» – велика лікувально-навчальна клініка, базовий шпиталь медичної школи Гарвардського університету, яка утворилася через злиття 1980 р. кількох віддавна афілійованих з Гарвардом бостонських лікарень.
91
Bridgton – засноване 1770 р. місто біля західного кордону штату Мейн; описане Стівеном Кінгом у повісті «Туман» (1980), а також послужило прототипом для містечка Честер Мілл у його романі «Під Куполом» (2009).
92
Concord – засноване 1733 р. місто, столиця Нью-Гемпширу, де з 1884 р. діє найбільший штатний шпиталь.
93
«Acura» – бренд, під яким японська компанія «Хонда» з 1986 р. випускає автомобілі класу люкс для північноамериканських ринків.
– Дейві? – запитала Люсі, коли вони під’їхали до таблички з написом: НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА. АВТОМОБІЛЯМ НЕ ЗАТРИМУВАТИСЯ. – У немовлят не буває інсультів або інфарктів… чи бувають?
– Ні, я певен, що не буває.
Але тоді нова ідея зринула в його голові. А якщо дитина якимсь чином проковтнула англійську шпильку і та раптом розкрилася у неї в шлунку? «Дурниці, ми користуємося «Хаггісами» [94] , поряд з нею ніколи й зблизька не було жодних шпильок».
94
«Huggies» – бренд підгузників, які з 1978 р. випускає техаська корпорація «Kimberly-Clark».
Тоді щось інше. Шпилька-невидимка Люсі. Вона могла випасти в неї з волосся просто в колиску. А може, навіть, Господи вбережи, якийсь уламочок пластику від Шрека, Віслючка або Принцеси Фіони.
– Дейві? Про що ти думаєш?
– Ні про шо.
Тарахтавка над її колискою була тут ні до чого. Він був у цьому впевненим.
Майже впевненим.
Абра продовжувала кричати.
Девід сподівався, що черговий лікар дасть його дочці щось заспокійливе, але це суперечило протоколу для немовлят, яких неможливо було діагностувати, а Абра Рафаела Стоун на позір була в повнім порядку. У неї не було температури, не малося ніяких висипів, а ультразвук прибрав підозри на пілоростеноз. Рентгеноскопія не показала ні сторонніх предметів у її горлі чи шлунку, ні кишкової непрохідності. По суті, вона просто не замовкала. У той вранішній час четверга Стоуни були єдиними пацієнтами у відділенні невідкладної допомоги і всі три медсестри на чергуванні намагалися якось заспокоїти Абру. Нічого не діяло.
– Може, ви дасте їй щось ковтнути? – спитала Люсі в лікаря, коли той повернувся до оглядової. Їй у голові майнула фраза «розчин Рінгера з молочною кислотою», [95] щось таке вона чула в якомусь телесеріалі про медиків, шанувальницею яких вона була ще з часів своєї підліткової закоханості у Джорджа Клуні [96] . Але наскільки вона пам’ятала, рінгерівська молочна кислота була чи то лосьйоном для ніг, чи антикоагулянтом, чи чимось проти виразки шлунка. – Вона не хоче брати грудь і від пляшечки відмовляється.
95
Складний фізіологічний розчин, який застосовується як плазмозамінний і дезінтоксикаційний засіб при тяжких травмах і розладах організму.
96
Зірка Голлівуду Джордж Клуні (нар. 1961 р.) першу в своїй кар’єрі головну роль зіграв у «медичному» телесеріалі «Невідкладна допомога» (1984–1985), але Люсія напевне запам’ятала його в іншому серіалі з такою ж самою назвою «ER» (1994–2009), у якому Клуні грав ласого до жінок доктора Дага Росса.