Долина Єдиної Дороги
Шрифт:
Разом ці люди виглядали наче справжня армія.
На зборах біля фортеці Морфід говорив мало. Спочатку представив кожного зі своїх людей. Такого ж високого як він сам, але значно худішого чоловіка з рубцем на лівій щоці звали Шрамов’ятом. Він був знахарем у їхньому загоні. Вирізнявся Шрамов’ят надзвичайно холодним поглядом. Будь-яка хвороба мала б утікати від такого погляду якнайдалі. Чоловік із алебардою на брудно-білому держаку звався Репинга, чоловік із заплетеним у дві коси волоссям — Чанко, чоловік із малюнком сонця на лобі — Ро, а два схожі один на одного коротуни з розкосими очима — Тайто й Тайбе. Жінку, яку всі доріжани відразу ж охрестили неймовірною красунею, звали Шіта. Найбільше
— Через два дні я і троє моїх людей вирушаємо в похід у гори. Ми хочемо знайти Правду й запитати її поради. Для цього нам потрібно двадцять молодих і міцних доріжан. Бажано, щоб вони уміли готувати їсти й мало говорили. На завтра прошу добровольців бути тут до початку робіт. Все! — Морфід зістрибнув з кам’яного блоку й пішов зі своїм загоном в напрямку Доріжнього, де їм уже готували обід.
— От і починається твоє дослідження окраїнних земель! — буркнув Праводверник братові. — Може підеш на старості літ?
— Куди мені… Хоча початок досліджень я уявляв собі зовсім інакше.
Розділ 3. Снігова Права
24
Похід призначено на ранок. Заземельці на чолі з Морфідом готувалися до нього, мов до якоїсь вирішальної події в історії всього свого народу. Навіть будівництво фортеці, військова муштра і полювання за Розписом відійшли в тінь перед пошуками гірської Правди. Може, все буде так, як говорить Морфід, — вища сила, що є відбитком небесного Бога на землі, дасть їм знання, необхідні для миру і благоденства у всіх краях. Тоді від цього виграють не тільки кόти і каракόти, але й самі доріжани. У такому випадку нехай Бог благословить пошуки Правди!
Чисторос Болітник уявляв ці пошуки як кількаденну мандрівку, під час якої йому відкриється безліч нових земель та їхніх таємниць. За своє життя він не раз бував у горах, але ніколи не заходив у лабіринти долин і відлогів хребтів далі за кількагодинний перехід від Верхнього Доріжнього. І ось попереду найвеличніша, а може і найзнаменніша його подорож. Подорож, звісно, буде небезпечною, адже все нове таїть у собі небезпеку, а завтра новим стане все!
Морфід радо узяв хлопця в експедицію. Можливо, пам’ятав, кому має завдячувати своїм порятунком, а може просто симпатизував скромному й розумному юнакові. Так чи ні, але Морфід ставився до молодого Болітника як до приятеля, а той у міру своїх сил відповідав заземельцю взаємністю. Велич, знання, розум і неординарність Морфіда вабили хлопця, але надто часто в його думках поставала Рута в обіймах цього чужоземного красеня…
Сонце лишень перевалило на захід, а Болітники вже спакували й перевірили все, що Чисторос мав узяти з собою в гори, — одяг, зброю (короткий меч і лук, з якого хлопець уже вмів непогано стріляти), сушене м’ясо і фрукти, сухарі, пшеничну крупу, деякі лікарські трави на випадок хвороби чи поранення, флягу з водою, міцний мотуз і теплу ковдру, обшиту тонкою, добре вичиненою коров’ячою шкірою. Батьки не відраджували сина йти з Морфідом, але благали і навіть наказували бути обережним і дбати про себе. Найбільше остерігалися нападу зміїв на експедиційний загін, але заземельці запевнили всіх, що дадуть собі раду з цими потворами у випадку їх появи.
До хати зайшов Ліводверник і приніс щось у згортку. Даючи згорток Чисторосові, він пояснив:
— Це пояс із усіма найсильнішими засобами, які я знаю. На кожній його кишеньці вишита назва засобу. У крайній лівій
Ото й усі мої премудрості. Решту корисних рослин знайдеш сам. Радити нічого не буду, бо маєш свою голову на плечах. Тому слухайся найперше себе і своїх почуттів, не підпадай під вплив чужих пустих мудрувань. Все, прощай. Чекатиму на тебе! — Ліводверник поклав пояс на стіл, плеснув Чистороса по плечу і вийшов із хати.
З Морфідом у гори йшло 25 доріжан, які мали нести поклажу. Крім них, в експедицію вирушало ще четверо заземельців — Шрамов’ят, Тайто, Тайбе і Шіта. В дорогу брали чотирьох низькорослих доріжанських конячок. Така кількість учасників, провіанту і зброї вражала уяву мешканців долини й підкреслювала серйозність і масштабність Морфідового походу.
Серед речей Болітника лежав сувій кремово-жовтого паперу, перо і чорнило з наростів на дубових листках. У дорозі хлопець збирався записувати все найцінніше, щоб жодна важлива дрібниця не пропала для історії й могла в майбутньому послужити іншим.
— Чисторосе, до тебе прийшла дівчина. Стоїть он у воротах, — мама Зілена лукаво зблиснула очима й кивнула головою до дверей. Хлопець статечно, повільно вийшов на подвір’я, хоча серце у нього тріпотіло як шматка на вітрі. Йому відразу спало на думку, що то прийшла Рута. А від такої думки на душі зробилося щемко, страшно і взагалі якось двояко — і добре, і зле.
Спершись спиною на ворітний стовп, за огорожею стояла Рута Травник. Сонце пробивалося крізь крону селищного дуба й висвічувало під тканиною сукні молоде жіноче тіло. Вона! Сонячне проміння боляче тенькнуло у серці по заповітних струнах.
Рута обернулася на кроки і глянула на Болітника. Її очі дивували сірою бездонністю, в якій засів такий же бездонний сум разом із якоюсь затятістю чи впертістю.
— Привіт. Ходи в степ, бо маю тобі щось сказати, — і Чисторос мовчки рушив слідом за нею через селищну площу, через Єдину Дорогу, через смугу придорожніх чагарників. Зупинилися біля старої дикої сливи — розтрісканої, посохлої, але вперто живої молодими пагонами.
— От ми й самі, — Рута сіла на траву, мружачись на сонце.
— Про що ти хотіла поговорити? — запитав затерплими вустами Чисторос.
— Про нас. Я знаю, що ти любиш мене, — вона зірвала кілька ромашок і почала плести з них віночок, чекаючи відповіді. Але хлопець мовчав, ковзаючи поглядом по хмарах, що білими подушками стелили небесне ложе.
— Я колись мріяв про тебе як про найбільше благо в житті. Колись, але не тепер, — нарешті озвався Болітник.