Долина Єдиної Дороги
Шрифт:
Рибохвостик пропхалася між варами й демонами і стала на підмурівок, що залишився від мосту. Її погляд ковзнув тихою течією порожньої ріки і зупинився на Руті й Чисторосу, що стояли на протилежному березі. Обличчя Моряної ще більше спохмурніло. В її серці останнім часом жили дві майже недосяжні мрії. Перша — виграти бій з чорнолатими, друга — виграти бій у чужому серці. Перша мрія майже збулася…
З води вибухом виринуло синє волосся, розлетілося по колу й обліпило плечі Прави. Вона стояла по груди у воді, звівши над головою сяючий меч.
— Гойя-я-я-я-я! — радісно закричали вари,
— Закінчилось, — Чисторос подивися на землю під ногами. — Бій закінчився, наша Права перемогла й земля вціліла. Він усміхнувся Руті й та відповіла йому такою ж щирою усмішкою.
Позаду синьоволосої Прави вода запалала золотими пасмами. Золотоволоска високо підстрибнула над водою, заносячи свого меча. Її супротивниця відбила випад, завівши за спину меч, і обернулась.
Вода навколо дів знову захвилювалася, і нова хвиля покотилися у всі сторони. Вона щомиті росла, забираючи за собою всю воду й оголюючи річкове дно. Водяний вал вдарив у береги й покотився степом, змітаючи все на своєму шляху.
— Може поговоримо все-таки? — спиталася діва з полум’яним волоссям.
— Що? — здивувалася синьоволоска. Обоє повільно опустили мечі і ввіткнули їх у дно. Вода повернулася в русло ріки й огорнула їхні ноги.
— Я просто хочу поговорити з тобою як сестра з сестрою. Поговорити, а не битися.
— Коли починалась ця війна, ми разом могли зупинити її, але ти тоді вирішила мовчати. А тепер у тобі прокинулось бажання поспілкуватися? Розмовами вже не зарадиш тому, що сталося! Не повернеш тисячі жертв!
— Але якщо ми продовжимо бій, то ця земля загине разом з нами!
Права Снігу й Льоду глянула за плече вогневолосої на північний берег ріки — чорнолаті йшли геть. Їм ніхто не заважав.
— Не загине, — відповіла синьоволоса, хапаючи меч. — Бо я вб’ю тебе швидко!
Крижане лезо замигтіло швидше за вітер. Вістря меча виривало краплинки з води й розсіювало їх туманом навколо. Ненависть і лють у серці синьоволосої Прави тепер вирвались назовні, затопивши її пекучим болем. І силу цього болю діва намагалась вкласти у свою зброю, забувши слабість і рани. Вогненний меч також замиготів над водою, але південна діва ледве встигала відбивати зливу ударів і почала відходити назад. Раптом вона оступилась і навзнак впала у воду. Течія накрила її з головою. Синьоволоса декілька разів ударила наосліп у мутну воду й відступила. На місці падіння Прави почала розпливатися червона пляма.
— Боже! — синьоволоса подивилась у темні небеса. — Що я зробила?
Вона прикусила губу, відчуваючи як ненависть розчиняється в її душі, пливе разом із червоними хвильками геть. Натомість очі наповнюються сльозами. А вона ще ні разу в житті не плакала. Навіть не знала, як це.
Воду прорізало вістря вогненного меча й увійшло між ребрами синьоволосої діви. Висмикнувши меча з тіла небесної сестри, Права Чистого Вогню, похитуючись, побрела до берега. Однією рукою вона стискала держак меча, іншою затуляла рану на грудях. Між її пальцями текли криваві потічки. На мить діва зупинилась. Її груди розірвав кашель. На вустах з’явилася кривава піна, але Права вперто рушила до берега. За нею з ріки вийшла
Стогнала земля, вкриваючись павутиною тріщин, вітер скручував туман у брудні кучері й гнав його за течією. За пагорбами велетенськими валами на землю накидалось розлючене море, й вода Пічкурика попливла у протилежному напрямку.
Болітник підвівся з трави, куди його занесло водою, й знову кинувся бігти до берега.
Прави краяли мечами вітер і знову зійшлися в двобої, розбурхуючи кожним ударом природні стихії. Дзвін криги й застиглого вогню розлітався по землі й громом відлунював у небесах.
Підбігши до Прав, Чисторос ураз скрикнув і зробив крок назад.
— А мене за що? — отетеріло запитав він, дивлячись як його живіт затоплює червона пляма. Синьоволоса Права обернулась до нього і меч випав з її рук.
— Я не хотіла! Я не бачила! — закричала вона, хапаючи хлопця за плечі.
— Все добре. Добре. Тільки зупиніться! — Чисторос обійняв Праву й поцілував її в щоку.
Вогняноволоса дивилась на них, повільно розтискаючи пальці на ефесі. Її меч також полетів додолу.
Чорна Армія повністю зникла з очей, простуючи на північ. Позаду залишилася маленька долина з маленьким народом земляних кроликів, які заледве не перегризли хребет великому й грізному заземельному звіру.
Єдина Дорога розсікала сутінки і врешті-решт сама губилась у них. Вона досі тремтіла кожним своїм камінчиком, відлунюючи тисячі кроків Чорної Армії.
Усі, хто захищав долину і хто вижив, зводились на ноги й знову брали зброю до рук. Не вірилось, що ворог покинув їхню землю, що він не повернеться зараз, щоб добити залишки об’єднаного війська маленьких народів.
Права Синього Льоду Й Блакитного Снігу стояла на колінах, обійнявши пораненого доріжанського хлопця. Права Чистого Вогню лежала на бруківці, затуливши долонями свої рани. З її очей текли сльози і плакала вона не від болю.
Далеко на Півночі небо вибухнуло червоним полиском, з якого народилася вогняна смуга й полетіла на Південь. Ось смуга розділилась на декілька окремих куль, які за мить опинилися над загонами долинян. Хто ще мав сили, кинувся тікати від цього вогню, інші мовчки дивились на смертельне світло.
Діва з вогненним волоссям різко звелась на ноги й розкинула руки. Її вуста розімкнулись і дивна пісня без слів полилась над завмерлою землею. Вогняні кулі раптом змінили свій напрямок і, замість врізатись у ряди простих смертних, полетіли до неї. Над головою Прави Чистого Вогню вони злились воєдино, і їхня барва з червоно-жовтої переплавилась у блакитно-білий колір осінньої блискавки. Двома потоками з палаючої хмари вдарив вогонь, входячи в долоні Прави. Її пісня переросла в крик. Очі, розкриті вуста, рани діви загорілись яскравим світлом, а тіло почало жевріти, наче вугілля згаслої ватри. По траві від неї химерними язиками поповзло полум’я, ховаючи її за своєю стіною, і враз усе зникло. Залишилось лише димне чорне коло навколо нерухомого тіла Прави Чистого Вогню.