Долина Гнівного потоку
Шрифт:
— Ти кажеш, що то була п’яна бійка. Це правда. Але порізати людину — завжди злочин. А крім того… у пораненого ще й украдено золото.
По юрбі наче буря пройшла, вона захвилювалась, і раптом навколо шістьох чоловік, серед яких був горлань, зробилося вільне місце. Мур коротко розповів, що дізнався від француза. Тоді один чоловік із того самого гурту гукнув:
— Неправда, це мій капшук!
Серед людей запала тиша. Вони позирали то на Семюела Мура, то на горланя.
— Я вимагаю, щоб Кед виступив перед зборами! — сказав Мур.
У гурті ніхто й не ворухнувся.
— А їх було двоє! — озвався якийсь білявий молодик. — Я сам бачив.
Гол Слейтер швидко ззирнувся з Джімом. Одним порухом він підігнав коня вперед, і люди розскочилися. Джім і Жаба зразу опинилися поруч Гола, за ними подалися й решта ковбоїв. Усе сталося в одну мить: зненацька шістьох чоловіків оточили. Жаба всміхнувся: вершники діяли, ніби добре зіграні актори. Коли оточені глянули Слейтерові у зеленаві очі, то зразу збагнули, з ким мають діло.
— Хто з вас Кед? — холодно запитав Гол Слейтер майже крізь зуби.
За таких обставин він не витрачав багато слів. До того ж у нього завжди свербіла рука схопитися за револьвера, коли він стояв перед такою сволотою. Він хотів бути фермером, але тепер обставини знову вимагали від нього іншої дії…
— Я Кед, — відповів один із гурту.
Відповів начебто байдуже, але його обпалене вітрами обличчя ще дужче потемніло, а колючі очі ні на мить не відривалися від Гола.
— А де другий?
Кедів сусід зухвало стріпнув головою.
— Ану, гайда! — просичав Гол Слейтер.
Вершники наїхали на них, і їм довелось скоритись. Четверо їхніх приятелів не зважилися сказати ні слова і навіть не ворухнулись. Один із них, вайлуватий, справжнє страшило, тільки зубами заскреготів.
Двоє бандитів ішли крізь юрбу непевною ходою, і хтось спереду гукнув:
— Та вони й досі п’яні!
Бандити недбало, із зухвалою міною стали перед Семюелом Муром. Гол Слейтер і Джім опинилися по боках у них. Гол ледь помітно моргнув Джімові, спрямував коня між злочинців і роз’єднав їх. Тоді вони з Джімом блискавично нахилилися й повитягали в них із кобур револьвери.
Ті спершу були такі вражені, що не спромоглися на слово, тільки приголомшено роззиралися довкола, але скрізь натикалися на неприязні обличчя. Револьвери лежали вже біля Семюелових ніг.
— Це вже занадто, ми… — почав Кед.
Семюел Мур підніс руку й не дав йому докінчити.
— Вас роззброєно за моєю згодою. — Старий говорив дуже спокійно. — Тепер починаємо суд, і ви мусите захищатися. Я вас звинувачую в тому, що ви вкрали золото і тяжко поранили людину. Де французів капшук?
— Хто доведе, що це французів капшук? — крикнув Кед. — Чи ба! Йому щось привиділося, а я вже віддавна маю цей капшук. — Він витяг з кишені до половини наповненого шкіряного капшука й потримав його над головою, показуючи людям. — Він у мене вже не один рік, досі я держав у ньому тютюн. — Кед знову повернувся до Мура, вишкірив зуби, потрусив капшуком і глузливо мовив: — Отак, виборний! Його мені вишила бабуся, ще як я був хлопцем і сидів потойбіч Блакитних Гір.
Гол Слейтер зліз з коня, взяв капшука й зайшов до намету.
— Це мій капшук, — сказав поранений і простяг руку.
— Я не можу тобі його віддати, — похмуро мовив Гол, — і, мабуть, ти його ніколи й не дістанеш назад.
Надворі він переказав французові слова. Але Кедові спільники вже підійшли ближче й почали ревно запевняти, що він завжди мав цього капшука. Один із них навіть підніс пальці як до присяги й сказав:
— Ви кидаєте тінь на чесну людину! Ми з Кедом хіба раз крутили цигарки з того тютюну, що він там тримав!
Мур побачив, що може програти. їх було шестеро проти одного. Бо ж француз не мав свідків. Не вернути йому свого золота!
— Тоді перейдемо до другої справи, — сказав Мур. — Навіщо ти різонув француза ножем, Кеде? Чи ти й це заперечуватимеш?
Кед не вагався ні миті: він уже був знову певний себе.
— Кожен має право боронитися. Чи ти вважаєш, що я мав чекати, поки мені вистрілять у живіт? — Він утер губи, трохи повернувся до юрби, знову прибравши зухвалу міну, і, видно, намірився звернутись до народу з невеличкою промовою. — Тут хтось кричав зі скрині, що з нашого табору треба повиганяти койотів. Я та мої приятелі хочемо ближче побачити того крикуна й запитати, кого він мав на думці. Ми…
— Кеде, — гостро перебив Мур, — ти повинен говорити тільки про свою справу!
— Це теж стосується справи. Ми не дозволимо, щоб нас ображали. Ми….
— Тут я вирішую, що стосується справи! Ми теж не дозволимо, щоб нас водили за носа! Ми дуже добре розуміємо тебе: ти хочеш залякати людей, аби вони не казали того, що думають. Я попереджаю тебе, Кеде, і таких, як ти! Ти знаєш закон пустелі! А тепер розповідай, як сталося, що ти поранив людину. Говори тільки про це.
Люди схвально загомоніли: всі були згодні з Муром. Кед зневажливо стенув плечима.
— Нема чого розповідати, — почав він зухвало. — Ми собі випили, а тоді француз запропонував погуляти в карти. Не хочу його ображати, але… він не дуже чистий на руку! Та хай, ми все одно вигравали. Слово честі! Мій партнер може потвердити. І як француз почав програвати дедалі більше, він з п’яної голови просто знавіснів. Вони там на півдні всі такі. Ми зібралися йти, бо не хотіли заводити сварки. А він побіг за нами, вихопив раптом кольта й намірився стрельнути. От я його й штрикнув ножем. Я згоден, то була п’яна бійка… Ну, а тепер вирішуйте, люди.
Він відкопилив спідню губу й прибрав визивну позу.
Гол кипів. Він, як і багато присутніх, бачив, що бандити вислизають з пастки і от-от зовсім викрутяться. А це була б небезпека для всієї долини. Вони тоді зразу знахабніють.
— Тут був хтось крикнув, що бачив їх тієї хвилини! — сказав Семюел Мур.
Люди почали оглядатися, і тоді наперед вийшов, радше випханий, аніж самохіть, один молодик. Він не дивився на Кеда та його приятелів і нерішуче підступив до Мура.
— Кажи сміливо, всі чесні люди в цій долині на твоєму боці.