Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Що ти несеш? — Чандален теж був розлючений.
— Річард, заспокойся. — Келен взяла його за руку. — Краще поясни мені, що сталося.
— Вони не могли мене зрозуміти. Ні один. А я не міг їм нічого втовкмачити. — Він розгублено подивився на неї. — Я вбив людину…
— Що?! Це був мисливець?
— Ні! Убитий тут взагалі ні при чому. Навпаки, вони щасливі, що я його вбив. Я врятував Чандалену життя. Але вони думають…
— Заспокойся! — Повторила вона. — Поясни їм, а я переведу.
Річард потер очі тильним боком долоні і на мить опустив очі.
Потім він підняв голову:
— Я буду говорити тільки один раз,
— Пояснюй, — кинув Чандален, схрестивши на грудях м'язисті руки.
Річард зробив глибокий вдих.
— Ти стояв далеко. Не знаю чому, я раптом відчув, що він там, у тебе за спиною. Я повернувся відразу, але все, що я побачив, це… Ось. — Він схопив Келен за плечі і розгорнув особою до Чандалену, а сам пригнувся за її спиною. — Приблизно так. Я бачив тільки верх його голови. І ще спис, яким він збирався тебе проткнути. У мене був тільки один спосіб зупинити його. Тільки один. Я не бачив, як він стоїть, бачив тільки частину його голови. Туди я і змушений був стріляти. Трохи вище — і він відбувся би легкою подряпиною, а ти б помер. Щоб убити його напевно, я повинен був пустити стрілу зачепивши твоє плече.
Він знову показав пальцями відстань у півдюйма.
— Дивися, в яку щілину треба було потрапити. Трохи нижче, і стріла увійде тобі в кістку. Трохи вище, і він буде жити, а ти помреш. По-моєму, десяток швів невелика ціна за життя.
— Звідки мені знати, що ти говориш правду? — В голосі Чандалов вже було менше упевненості, але обличчя його залишалося як і раніше злим.
Річард пробурчав щось собі під ніс. І раптом його осінило. Він підскочив до одного з воїнів і вихопив у нього з рук полотняний мішок. Засунувши туди руку, він витягнув з мішка людську голову і простягнув Чандалену. Стріла пробила голову наскрізь. Оперення стирчало з середини чола, а вістря визирало з іншого боку.
Келен відвернулася, затиснувши рот рукою, а Річард став за спиною Чандалена, тримаючи відрубану голову так, що древко стріли лягло прямо на рану.
— Дивись сам, — сказав Річард, — якби цей чоловік стояв на весь зріст, то стріла, що потрапила йому в лоб, не зачепила б твого плеча.
Мисливці почали кивати і жваво перешіптуватися. Чандален озирнувся і уважно вивчив положення стріли. Але міркував він недовго, а потім забрав у Річарда голову і кинув назад у мішок.
— Мене зашивали не раз, зашиють і тепер. Це дурниці. Але врахуй: я тобі вірю тільки на цей раз.
— Наступного разу тобі не пережити, — кинув Річард ідучим геть мисливцям, але Келен перекладати не стала.
— Навіщо йому відрізали голову? — Запитала вона.
— Звідки мені знати? Це була не моя ідея. І краще не питай, що вони зробили з тілом.
— Судячи з твоїх слів, ти дуже ризикував. Далеко від тебе стояв Чандален?
— Ніякого ризику, можеш мені повірити, — стомлено відповів Річард. — Не більше ніж за сотню кроків.
— Ти можеш послати стрілу на сто кроків з такою точністю?
— Можу, — зітхнув він. — Можу навіть на двісті. І на триста. — Річард подивився на свої вимазані в крові руки. — Мені треба вмитися, Келен.
По-моєму, моя голова зараз розлетиться на шматки. Я ледве стою на ногах.
Будь ласка, приведи Ніссель.
— Добре. Іди в хату, а я збігаю за нею.
— Савідлін, напевно, теж на мене сердиться. Передай йому мої вибачення. Я зіпсував всі його стріли.
Річард увійшов до хати і зачинив за собою двері. Келен проводила його стурбованим поглядом. Савідліну явно не терпілося з нею поговорити, і Келен взяла його під руку.
— Річарду потрібна цілителька. Ходімо зі мною, і по дорозі ти розкажеш мені, що сталося.
Савідлін з побоюванням оглянувся на двері і, коли вони відійшли на порядну відстань, сказав:
— Річард-з-характером дуже відповідне ім'я для твого друга.
— Він сильно засмутився через те що убив людину. Йому буде нелегко з цим жити.
— Те, що він тобі розповів, — це не все.
— Тоді розкажи ти.
Він виразно подивився на неї:
— Ми стріляли. Чандален був не в собі, тому що Річард ні разу не схибив. Він назвав Річарда демоном, а потім відійшов убік і зупинився в густій траві. Ми стояли з іншого боку поля і дивилися, як Річард стріляє. Ми ніколи не бачили, щоб людина стріляла з такою точністю. Він наклав чергову стрілу і раптово розвернувся до Чандалена. Ми й оком моргнути не встигли, як він вистрілив. А Чандален був беззбройний, розумієш? Спочатку ми навіть не повірили своїм очам. Але двоє воїнів Чандалена теж тримали луки напоготові. Один з них пустив в Річарда десятикрокову стрілу ще до того, як його власна долетіла до Чандалена.
— Він вистрілив в Річарда і промахнувся? — Недовірливо перебила його Келен.
— Воїн Чандалена промахнутися не може.
— Він і не повинен був промахнутися, — низьким тремтячим голосом сказав Савідлін. — Але Річард встиг повернутися, вихопити з сагайдака останню стрілу і теж вистрілити. В житті не бачив, щоб людина рухалася так швидко. — Він говорив квапливо, немов боявся, що йому не повірять. Стріла Річарда зіткнулася в повітрі з іншого стрілою і розщепила її надвоє. Половинки пролетіли по різні сторони від Річарда.
— Ти хочеш сказати, що Річард потрапив в стрілу, що летить? — Перепитала Келен. Савідлін кивнув.
— Але другий воїн вистрілив теж, а більше стріл у Річарда не було. Він стояв, опустивши лук, і чекав. Це теж була десятикрокова стріла. Я чув, як вона свиснула на льоту. — Він боязко озирнувся і продовжував:
— Річард вхопив її прямо в повітрі! Він поклав її на свій лук і направив на людей Чандалена. Він щось кричав їм. Ми не зрозуміли ні слова, але покидали луки і витягли перед собою порожні руки. Ми думали, що Річард-з-характером збожеволів і зараз переб'є нас всіх. Ми дуже злякалися. Але тут Пріндін закричав, що позаду Чандалена валяється мрець. Тоді ми зрозуміли, що Річард-з-характером вбив порушника наших кордонів, озброєного списом. Стало ясно, що Річард хотів убити його, а зовсім не Чандалена. Але Чандален не заспокоївся. Він думав, що Річард поранив його навмисне. А коли його люди продемонстрували Річарду свою повагу, він просто сказився від люті.
Келен не вірила своїм вухам. Те, про що розповів Савідлін, було вище людських можливостей.
— Річард хотів вибачитися перед тобою за зіпсовані стріли, — сказала вона. — Що він мав на увазі?
— Ти знаєш, що таке постріл в древко? Келен кивнула:
— Це коли стріла потрапляє в древко попередньої, яка вже в мішені. В Ейдіндрілі тому, хто може так зробити, дається спеціальна стрічка. Я бачила людей, у яких таких стрічок було не менше півдюжини. І знаю одного, у кого їх було десять.