Дзвони зеленої Галактики
Шрифт:
— Змінився кут екліптики! — скрикнув Ів. — Який жах!
— Здається, ми проходимо крізь шварцгільдівську сферу. Заспокойся. Якщо це наша Земля, то ми побачили те, що станеться в далекому майбутньому. Власне, нас і посилають, щоб розвідали, куди зможе переселитися людство. В разі потреби…
Крізь скло скафандра було видно, як їв заплющив очі і його чоло густо вкрилося краплинками поту. Микола й сам почувався так, ніби його зненацька провели крізь усі кола Дантового пекла: вольовим
— Друге народження світу, — таємниче прошепотів Микола. — Чи, може, третє, п’яте? Це наше минуле, майбутнє? Геть заплутався…
— Без супроводу тут не обійтися. — Тінь смутку промайнула на обличчі Іва. — Ввімкну “Загибель богів” Вагнера!
Грізні й величні звуки різко вдарили по нервах, і Микола наказав:
— Перестань! Втратиш над собою контроль.
— Гаразд. Та дозволь мені хоч вірша прочитати, якщо обтяжує музика. Емоціям потрібен вихід.
Миколі стало шкода товариша.
— Читай. Вірш — спокійніше.
Ів стиха почав:
Від подій тих минуло, може, з тисячу літ. З прибережного міста країни варягів На легкому вітрильнику вікінг рушив у світ Відкривати незнайдені архіпелаги. Чи відкрив щось, чи ні — повернувсь через рік Надвечір’ям багряним до свого причалу. Як змінилося все! Те, що бачити звик, Зникло з цього фіорду. Не стало. Розтало. А на дикому березі натовп стоїть. Вікінг крикнув з вітрильника слово вітання: “Рік мандрівки моєї промайнув, наче мить!” Та на суші — мовчання. Похитав головою: “Та хіба ж це отак На причалі своїх земляків зустрічають? Я ж з містечка Брунхоульда, Сігмунд-моряк…” “В нас ні міста, ні роду такого немає! — Відповів найстаріший з мовчазної юрби. — Місто з схожою назвою в грізну годину Сотні років як знищено і — назавжди. Щось ти плутаєш, хлопче! Ти мара чи людина?” Здивувався варяг. І ступив на причал. І… розсипався в порох від першого кроку: Доки він в океані дні і ночі стрічав, На Землі промайнуло чотириста років.— Все одно я хочу повернутися на Землю, — несподівано перейшов на прозу Ів. — Навіть за умови, якщо мій перший крок на ній буде останнім.
— Ми неодмінно повернемося на Землю… Читай далі.
— Час минає по-різному, в кожного свій. Час по-різному лине у різних площинах. На вітрильнику Долі в Океані Надій Найвідважніші плавають мрії людини. Та, ступивши на пристань реальних подій, Повернувшись до дійсності берега буднів, Розсипаються в порох наші вікінги мрій… Бачу берег — причалюєм. Та чи варто? Чи будем? [1]Ів замовк, вдивляючись в екран. Невимовно прекрасне жіноче обличчя майнуло на ньому, гнучкі руки, простягнуті вдалечінь; стрімко вихопилось щось схоже на вавілонський зік-курат і одразу взялося туманом.
І в ту ж мить корабель трусонуло так, що обидва космонавти знепритомніли.
1
Вірш Данила Кулиняка.
“Один, два, три… Включаюсь!” Микола поволі долав млість. Ів отямився раніш і старанно робив рекомендовані вправи, повертаючи форму.
“Приземлення… Приземлення… — повторював звуковий інформатор. — Всі прилади працюють нормально, пошкоджень не виявлено. Приземлення… Приземлення…”
— Фу-у… — Перед Миколиними очима котилася світляна доріжка. — Коли б ще хтось повідомив, де ми сіли. Невже повернулися на матінку-Землю? Ото ганьба! Теж мені — міжсвітові мандрівники!
“Приземлення… Приземлення… Всі прилади працюють нормально”.
Ів уже почувався добре і, перегнувшись через бильце крісла, гукнув:
Та хіба ж це отак На причалі своїх земляків зустрічають?А інформатор повідомляв температуру за бортом — цілком комфортну, щоправда, вологість зависока. Інертних газів у повітрі виявилося так багато, що Микола засумнівався, чи справді нормально працюють їхні прилади. “Бракує вихідних даних… бракує вихідних даних… — прозвучало далі. — Таких елементів на Землі немає”.
— Що? — підхопився Ів. — Ця бісова біла дірка спрацювала, і ми на третій планеті системи зірки Бернарда. Як скоро все звершилося! Ми перескочили через гору часу, мій оптимістичний песимісте? Пора сказати: “Гоп!”
Миколу не брали ні переляк, ні радість — він застережно звів руку.
— Моя мудра й лагідна матуся радила: коли й перескочиш, не квапся казати “гоп!”. Спершу подивися, куди вскочив. Аналізатор неспроможний визначити елементи, що входять до складу атмосфери й грунту цієї планети. Оце сюрприз!
— Нічого. Ми й прилетіли для того, щоб на місці в усьому розібратися. Буде що розповісти, якщо повернемось. Теоретики стверджують: на Землі мине кілька століть і теперішня наука стане анахронізмом. Та все одно ми не почуватимемо серед землян майбутнього, як почувався б король Артур на вченій раді Академії наук. Якщо, звісно, нас пам’ятають.
— Ретельно перевір скафандр і не забудь про запас харчів, — Миколин голос побронзовів. — Нас обов’язково чекатимуть, радо зустрічатимуть. У добрий час!