Еліксир життя
Шрифт:
— За допомогою магнітного компаса, розміщеного в носовій частині. Стрілка його завжди однаково віддалена від двох отворів, через які подають стиснуте повітря. Досить літакові відхилитись від потрібного курсу, як стрілка компаса повертається, порушує рівновагу мембрани і замикає контакт. Так виключається постачання соленоїда, що діє на головний гіроскоп автопілота. А той повертає літак на потрібний курс, — пояснив я.
— Отже, досить повернути вбік магнітну стрілку, щоб літак пролетів мимо цілі? — мовив Микитенко.
Я ствердно кивнув. Знову запала тиша.
— А чому вас зацікавили
— Сталось? — Микитенко пройшов по каюті. — Повинно статися… Радист Штерн повідомив ще деякі дуже важливі речі. Стан його здоров’я загрозливий, тривало перебування у крижаній воді дається взнаки. Отож він і вирішив висповідатись до кінця. Завтра о третій ночі зі стартових майданчиків у Північній Франції та Бельгії мають знятися в повітря п’ять тисяч літаків-снарядів “Фау-один”. Через двадцять п’ять хвилин вони перетворять Лондон на купу руїн… Підводний їх човен мав прийняти радіосигнали літаків-снарядів… Ми доповіли про все командуванню, яке, до речі, наказало нам повертатись до Мурманська. У Норвезькому морі пас чекатимуть сторожові кораблі…
— А як же Лондон? — спитав я.
— Англійський уряд буде попереджено про наліт. На жаль, більше ми нічим їм допомогти не можемо.
— Хай і за це дякують, — озвався хтось із офіцерів. — Союзники, по суті, повинні, товаришу командно, вас за це орденом нагородити.
— Якщо вже нагороджувати когось, то нашого професора! — раптом заявив Коровкін.
— Чому?
— Бо саме сьогодні вночі ми провадили свою ширококанальну передачу енергії! Я певен, що човен Штерна якраз і потрапив у зону спрямованого електромагнітного поля. Про це свідчать дивні явища, які спостерігались на ворожому човні перед його загибеллю. Гітлерівський рейдер був потоплений генератором професора Палія!
Микитенко схопився:
— Ай справді! Жоден корабель, особливо підводний, не діятиме без електроенергії! Поздоровляю з першим бойовим успіхом, товаришу Палій!
— А де ж Георгій Семенович?
Професора в кают-компанії не було. Ніхто не помітив, коли він вийшов.
Як виявилось, Палій замкнувся в своїй каюті і навіть виключив телефон.
— Якась ідея з’явилась, — авторитетно запевнив Митько.
Спати тієї ночі не довелось. Опівночі мене підняв телефонний дзвінок. Говорив Палій.
— Зайдіть до мене з даними вчорашньої ширококанальної передачі, — наказав він.
Скоро я вже стояв перед професором. Микитенко теж був тут.
Ми мовчали, поки Палій щось підраховував, раз по раз звертаючись до лічильної лінійки. Та ось він повернувся до нас:
— Усе гаразд. Це буде грандіозне, вирішальне випробування нашого генератора!
Я глянув на Микитенка.
— Невже не зрозуміли? — професор посміхнувся. — Коли ви розповіли про літаки-снаряди, у мене з’явилась думка: що як на шляху їхнього польоту створити потужне магнітне поле? Стрілка компаса неодмінно відхилиться від заданого курсу. Англія — острів. Куди б не звернули зі свого шляху снаряди, вони обов’язково впадуть у море…
— Це справді можливо? — схвильовано спитав Микитенко.
— Принаймні розрахунки підтверджують мою думку. Ми можемо запобігти нечуваному злочинові гітлерівців
Часу було справді мало… Микитенко спрямував човен повним ходом на південний захід, розраховуючи вже в дорозі одержати дозвіл на проведення цієї операції. Нам потрібно було підійти якнайближче до англійського берега, щоб генератор міг послати потужний пучок проміння назустріч літакам-снарядам.
Діставши дозвіл на проведення операції, Микитенко засів разом зі штурманом за карти. Врешті вони вирішили спуститися на південь і покласти човен на маловідому на той час банку Королівський Стіл — плаский, майже прямокутної форми гранітний майданчик, що круто обривався по краях. Боки “стола” мали завдовжки метрів сорок-сорок п’ять, а площина знаходилась під водою, на глибині двадцяти шести метрів.
Але як знайти цей “стіл” у нічному розбурханому морі?
Одверто кажучи, я дуже хвилювався: чи витримає генератор таке величезне навантаження? Адже всю енергію наших надакумуляторів ми мали пропустити через генератор протягом десяти хвилин. Тут можливий вибух величезної сили…
Палій тільки спокійно сказав:
— Риск, звичайно, є і чималий. Навантаження перевищить запроектоване. Але я вважаю цю операцію найкращим випробуванням для генератора. До речі, товаришу командир, — звернувся він до Микитенка, — попередьте команду про можливу небезпеку.
— Ми на війні, — коротко відповів той.
* * *
Рахунок часу на човні ішов на хвилини… О другій десять Палій встановив напрям і кут нахилу променя на координати Королівського Стола. За кілька хвилин Микитенко повідомив по телефону, що ми йдемо до банки і готуємось до занурення під воду. І раптом пролунав страшенний вибух. Невідома сила шпурнула наш човен у морську глибінь. Задзеленчали прилади, замигтіло світло, нас кілька разів трусонуло, а потім усе затихло.
До каюти зайшов Микитенко.
— Справи кепські, — сказав він. — Ми наскочили на плавучу міну. Тепер лежимо половиною корпусу на краю Королівського Стола. Кілька відсіків затоплено, зламано гвинти. Є жертви…
Запанувала гнітюча тиша, яку порушували приглушені удари: підводники поспішно ліквідовували наслідки вибуху. До кают-компанії зазирнув матрос у подертому тільнику:
— Товаришу командир, до акумуляторної проривається вода!
Палій кинувся до Микитенка:
— За всяку ціпу затримайте воду. Там надакумулятори — вони можуть вибухнути! Протримайтесь хоч півгодини… Хоч двадцять хвилин… Через десять хвилин я включу генератор, і тоді…
— Як? Хіба генератор цілий?
— Незначні пошкодження. Ми все вже виправили. На місця, товариші!
Микитенко метнувся з каюти. Я подивився на годинник: 2 години 55 хвилин. Через п’ять хвилин, через якихось триста секунд, зграя смертоносних птахів зніметься зі старту і полетить на місто за Ла-Маншем…
— Пора, друзі, — сказав Палій. — Нам потрібен ще деякий час, щоб розігріти генератор. Одягайте шоломи.
Наче стародавні воїни, в шоломах з високими блискучими гребенями й козирками зі спеціального скла, попрямували ми до проходу в носову гарматну башту, де стояв генератор. Сталевий люк щільно закрився за нами…