Ерагон. Найстарший
Шрифт:
«І що б же було з варденами, якби я загинула? — думала Насуада, спостерігаючи за діями охоронців. — Хто б став на моє місце? Я ж не зробила нічого, аби вберегти їх у разі своєї смерті! Ні, я не дозволю запанувати хаосу, якщо вже таке станеться!» Покинувши сумні думки, вона помітила в кімнаті блаженну.
— Я в тебе в боргу, Елво, — посміхнулась вона до неї.
— Зараз і завжди, — незворушно мовила та.
— Вибач, що я не попередила варту, щоб вона пускала тебе до мене, — знічено мовила Насуада.
— А мала б, — дорікнула дівчинка.
— Як
— Задля цього я розповіла своїй опікунці Греті все, що вона хотіла почути.
— Тільки й того? — посміхнулась Насуада.
— Вона й так була на сьомому небі від щастя.
— Ну, а як там Анжела?
— Вона поїхала ще вранці.
— Нехай там як, — зітхнула Насуада, — знай, я дуже вдячна тобі за порятунок. Проси за це, що хочеш.
— У тебе є щось попоїсти? — роззирнулась по кімнаті Елва. — Я дуже зголодніла.
ПЕРЕДЧУТТЯ ВІЙНИ
За дві години повернулась Тріанна з воїнами, що тягли тіло незнайомця. Убитого кинули на підлогу перед Насуадою.
— Ми знайшли вбивцю там, де сказала Елва, — пояснила чаклунка. — Його звали Дрейл.
Насуада зиркнула на незнайомця, відзначивши, що той майже не відрізнявся від звичайних мешканців міста. Але між ними існував якийсь зв'язок, адже це вона замовила вбивство, знаючи, що перед цим був замах на її життя.
— Як його вбили? — спитала дівчина. — Я не бачу жодних слідів на тілі.
— Самогубство за допомогою магії, — пояснила чаклунка. — Ми керували його діями, тож не хвилюйтесь.
— Ви встигли про щось дізнатися?
— Авжеж. Дрейл належав до шпигунської мережі, підпорядкованій Галбаторіксу й розкиданій по всій Сурді. Її називають Чорна Рука. Ці люди скрізь нишпорять, винюхують, саботують і мають на своїй совісті багато вбивств. Схоже, вони чекали вашого приїзду з Фартхен Дура.
— А чому ця Чорна Рука не вбила короля Орина?
— Не знаю, — знизала плечима Тріанна. — Мабуть тому, що для Галбаторікса ви важливіші за Орина. Чорна Рука, напевно, почне полювати на нього тоді, коли зрозуміє, що ви надійно захищені. Утім, Галбаторікс може й передумати. Можливо, йому буде невигідно, щоб Чорна Рука залишалась у затінку. Адже до його забаганок завжди дослухалася вся Сурда. Отже, тепер, коли вона загрожує його планам…
— Ти зможеш захистити Орина? — спитала Насуада в Елви.
— Мабуть… Якщо він попросить.
— Ти впевнена, що всі шпигуни Галбаторікса використовують магію? — кивнувши, провадила вона далі.
— Від Дрейла ми цього не почули, — пояснила Тріанна, — але я думаю, що більшість використовує.
«Клята магія!» — подумки вигукнула Насуада. Та найгіршим було не те, що за допомогою магії можна було вбивати й шпигувати, а те, що Чорна Рука могла контролювати свідомість варденів. Тому всіх наближених слід було негайно навчити захищатись від такого втручання. Певно, Орин з Ротгаром завжди про це дбали.
Та оскільки швидко провести таке навчання було майже неможливо, то головним обов'язком служби Ду Врангр Гата було полювання на збирачів інформації в Сурді. Ясна річ, що самі чаклуни, яких винаймала служба, теж мали доступ до безлічі важливих знань, проте іншого виходу Насуада не бачила.
— Але чому ви дізналися про це лише зараз? — спитала вона. — Ви могли проґавити одного вбивцю, але цілу шпигунську мережу! Поясніть мені, Тріанно!
— На відміну від Фартхен Дура, — зблиснула очима та, — ми не можемо перевірити всіх мешканців Сурди. Чаклунам це просто не під силу. Ось чому ми не знали про Чорну Руку.
— Зрозуміло, — кивнула Насуада. — А ви щось дізнались про інших членів Чорної Руки?
— Тільки про деяких.
— Гаразд, скористайтесь цим, щоб вистежити решту. Я хочу, аби ви знищили цю організацію, Тріанно. Знищіть їх, як знищили б якихось шкідників. Я дам вам стільки людей, скільки буде потрібно.
— Як скажете, леді Насуадо, — вклонилася чаклунка.
У двері хтось постукав, і охоронці повихоплювали мечі. Молодий паж застиг на порозі, витріщившись на мерця перед Насуадою.
— Щось не так, юначе? — спитав начальник варти.
— У мене повідомлення для леді Насуади від короля Орина.
— Швидше кажи, що там, — озвалась Насуада.
— Король Орин негайно запрошує вас до себе, бо має важливі новини з Імперії.
— Це все?
— Так, леді.
— Я мушу йти, — зітхнула дівчина. — Тріанно, ви отримали наказ. А вам, капітане, слід подбати про тіло Дрейла.
— Слухаюсь, — кивнув начальник варти.
— Знайдіть також Фарику, мою служницю. Вона має прибрати в моєму кабінеті.
— А як же я? — нагадала Елва, схиливши голову.
— Ти супроводжуватимеш мене. Звісно, якщо в тебе ще залишилися сили.
— Я сильна, Насуадо, — хитро посміхнулось дівча. — А ти?
Не звернувши уваги на її запитання, Насуада поспішила на зустріч. Охоронці кинулись слідом, а за ними пошкутильгало мале блаженне дівчисько. Невдовзі вони стояли перед залою засідань.
Зала була напівпорожня й віддзеркалювала суворе єство мешканців Сурди, змушених постійно боротися за своє життя. Правителі краю переймалися не розкішшю своїх палаців, як, наприклад, гноми в Тронжхеймі, а захистом свого народу й війною з Галбаторіксом.
У головній залі стояв грубо витесаний стіл дванадцять футів завдовжки, до якого чотирма кинджалами було пришпилено величезну географічну карту Алагезії. За столом сидів Орин, а з обох боків від нього радники, більшість з яких ненавиділи Насуаду. Тут була й рада старійшин. Дівчина помітила стривоженого Джормандера, вмить збагнувши, що Тріанна вже розповіла йому про шпигуна Дрейла.
— Ви кликали мене, пане? — спитала Насуада.
— Так, кликав, — почав був король і раптом помітив Елву. — А, це ти… Даруй, я не мав часу відвідати тебе, хоч добре знаю про твою майстерність. Ти добре влаштувалась?