Ерагон. Найстарший
Шрифт:
— Цікаво, де це вони? — занепокоївся юнак. — І що тут робить Джоуд?
Зосередившись, він подумки глянув на рідне селище й скрикнув від жаху. Його не було!
Скрізь, де тільки сягав його зір, залишились руїни. Карвахол було геть зруйновано, а на згарищі блукали голодні вовки. Не в змозі стримати сліз, Ерагон притулився до Сапфіри, й дзеркало з брязкотом випало з його рук.
«Заспокойся, малий, — озвався дракон. — Адже всі лишилися живі».
«Чого ми так довго тут сидимо? — витерши сльози, з несподіваною
Зрозуміло, Роран дасть собі раду, але ж вардени… Їх треба рятувати».
«То що, до бою, Ерагоне?» — нервово спитав дракон, і юнак зрозумів його занепокоєння. Виступити зараз — означало кинути виклик Імперії й битися до останнього. Доти, доки Галбаторікс не загине.
ДАРИ
Ерагон рішуче зібрав речі й осідлав Сапфіру. «Я чекатиму тебе на тренувальному полі!» — у захваті вигукнула та й полетіла собі геть над верхівками дерев.
З ельфійською спритністю юнак гайнув до Орика й застав того за грою в руни.
— Ерагоне! — радісно здивувався гном. — Що привело тебе сюди так рано? Я гадав, ти тренуєшся з Ваніром!
— Ми із Сапфірою летимо, — сказав Ерагон. Від подиву Орик аж рота роззявив, але швидко схаменувся й спитав:
— Є якісь новини?
— Розкажу пізніше. То що, ти з нами?
— Куди? До Сурди?
— Авжеж, — ствердно кивнув юнак.
— Тобі довелося б закувати мене в кайдани, намагаючись зупинити, — посміхнувся гном. — У цій Елесмері я тільки погладшав і став багато пити. Тож мені не завадило б повоювати. Коли вирушаємо?
— Якомога швидше. Збери речі й мерщій на тренувальне поле. І візьми харчів на тиждень.
— Як це, на тиждень? — сторопів Орик. — Адже шлях триватиме значно довше!
— Ми полетимо туди на Сапфірі, — пояснив Ерагон.
— На Сапфірі? — відсахнувся Орик. — Ми, гноми, не любимо висоти. Давай краще на конях.
— Це забере надто багато часу. До того ж, тобі нічого боятися! Навіть якщо ти впадеш, дракон усе одно встигне тебе підхопити.
Орик розгублено кивнув і подався геть, а Ерагон побіг на тренувальне поле до Сапфіри, звідки вони рушили до Оромисової оселі.
Коли Ерагон зіскочив із Сапфіри, ельф та Глаедр уже чекали на галявині перед хатиною.
— Отже, ви вирішили повертатись до варденів? — зупинив його голос Оромисового дракона.
— Так, вирішили, — озвалася Сапфіра.
— Чого ви приховували правду? — крикнув юнак. — Невже наш вишкіл такий важливий, що мусите дурити нас? На варденів скоро нападуть, а ви мовчите!
— Хочеш знати, чому? — незворушно мовив Оромис.
— Так, Майстре! — відповіла Сапфіра, з докором глянувши на розгніваного Ерагона.
— Ми мовчали з кількох причин. По-перше, через те, що донедавна й самі не знали, що відбувається в Імперії, бо хтось дурив наших шпигунів.
— Це вас не виправдовує, — не вгавав юнак. — Чому ваша Ісланзаді не послала ельфів на допомогу варденам? Хіба ми не союзники?
— А хто тобі сказав, що вона не послала? — здивувався вчитель. — Прислухайся, увесь наш край збирається на війну. Ми вперше за багато століть вийдемо з Ду Вельденвардена на бій з Галбаторіксом. Схоже, в тебе кепсько зі слухом?
— Пробачте, Майстре, я був сліпий, немов кажан, — зніяковів Ерагон, згадавши свого ранкового гостя Благдена.
— Ні, Ерагоне. Ти добре попрацював, і в посланні від Насуади, яке отримала наша королева, згадується насамперед про тебе. Але я не став тобі про це казати, аби ти встиг навчитися найважливішого. Інакше б ти відразу поспішив їм на допомогу. Чи не так?
— Але чи буде варта бодай чогось ваша наука, вчителю, якщо варденів знищать? — зітхнув юнак.
— Не знищать, — запевнив Оромис. — Цьому завадиш ти. Учити варденів уже запізно, ми б не встигли цього зробити, тож єдина надія на тебе. Якщо там буде Галбаторікс, тобі доведеться битися з ним самотужки.
— Я розумію, — обміркувавши почуте, сказав Ерагон. Він уже не гнівався на вчителя. — Присяга на вірність Насуаді вимагає, аби я був із варденами. Але зараз я не готовий протистояти самому Галбаторіксу.
— Нам варто зробити так, — пожвавився ельф. — Якщо там буде Галбаторікс, ти просто відволікатимеш його увагу, але не більше. Прямого бою з ним тобі слід уникати, розумієш? І ще, Ерагоне, пообіцяйте, що коли у вас буде можливість, ви із Сапфірою повернетесь на навчання.
— Ми повернемось, — озвалася Сапфіра.
— Так, звісно ж, повернемось, — ствердно кивнув юнак.
З недовірою похитавши головою, Оромис зняв зі спини свою торбу, звідки дістав срібну пляшку.
— Чекаючи на тебе, я дещо приготував, — сказав він. — Це напій, який підтримає тебе в скрутні хвилини. Коли тобі буде зовсім кепсько, розумієш? Не витрачай його намарно, тут лише кілька ковтків.
Ельф передав пляшку Ерагонові, а потім витягнув з торби ошатно сплетений ремінь. Він був цупкий і прохолодний на дотик. Смикнувши за китичку, ельф показав ошелешеному юнакові дванадцять барвистих діамантів, що виблискували всередині ременя, наче коштовна веселка.
— Вчителю! — вражено відсахнувся Ерагон. — Ви справді збираєтесь віддати це мені?
— Бережи його, щоб не вкрали, — тільки й мовив Оромис. — Це пояс Белотха Мудрого, про якого ти читав у наших літописах, це найбільший скарб вершників, гаптований найкращим коштовним камінням, що в них було. Деякі з них ми купили в гномів. Інші ж завоювали в битвах або видобули самотужки. Звісно, ці діаманти не мають магічної сили, але можуть ‘її зберігати. Вони поєднаються з рубіновим руків'ям твого Зарока й віддадуть тобі накопичену енергію, коли ти будеш зовсім виснажений.