Ерагон. Найстарший
Шрифт:
— У Насуади твердий характер, — підказала Сапфіра. — Цілком можливо, що вона така сама, як її батько.
— Можливо, — відповів Ерагон. — Якби ж то вони вибирали її за характер! Тут бува часом нема якогось підступу?
Щоб хоч якось виграти час, юнак задумано перепитав:
— А чому не ти, Джормандере? Аджихад називав тебе своїм найкращим помічником. Хіба ж це не підтверджує твого права на його місце тепер, коли він загинув?
Між членами ради пробігла хвиля роздратування: Сабрі випросталась у кріслі, склавши руки перед собою, Умерт і Фальберд сумно перезирнулись, а Елесарі
— Розумієш, — обережно мовив Джормандер, ретельно добираючи слова, — Аджихад мав на увазі лише військову справу, не більше… До того ж, мені краще залишатись членом цієї ради, яка діє тільки тоді, коли ми підтримуємо одне одного. Я б не хотів ставати вищим за решту своїх колег.
Після такої улесливої промови напруга в раді помітно спала, і Елесарі навіть підбадьорливо поплескала Джормандера по плечу.
«Авжеж! — подумки вигукнула Сапфіра. — Та він просто мріє загарбати владу, якщо решта його підтримає. Ти тільки поглянь на цю раду! Він же наче вовк у своїй зграї!»
«Скорше, як вовк у зграї шакалів», — подумав Ерагон, а вголос додав: — А чи має Насуада хоч якийсь досвід у цій справі?
— Я мешкала тут уже сім років, коли Аджихад приєднався до варденів, — несподівано мовила Елесарі. — І Насуада росла на моїх очах. Звісно, іноді вона буває легковажна, але зараз це найкраща кандидатура на посаду. Народ її полюбить. А в ці лихі часи я й мої друзі подбаємо про неї. Недосвідченість не повинна стати перешкодою на її шляху!
«Все зрозуміло, — сумно посміхнувся Ерагон до Сапфіри. — Їм просто вкрай потрібна маріонетка».
— Похорон Аджихада відбудеться за два дні, — озвався Умерт. — А відразу ж після цього ми хочемо оголосити Насуаду нашим новим ватажком. Зрозуміло, ми спитаємось її згоди, але вона, як на мене, має погодитись. Ми хочемо, щоб ти був присутнім на церемонії, аби ніхто — навіть Ротгар! — не зміг оскаржити нашого рішення. Заразом ти присягнеш на вірність варденам. Це поверне довіру людей, яку забрала смерть Аджихада, і попередить будь-які спроби розколоти нашу спільноту.
«Он воно що! — подумки вжахнувся Ерагон. — Присяга на вірність народу варденів!»
«Зверни увагу на те, що вони вимагають присягнути не Насуаді, а тільки варденам», — підказала Сапфіра.
«Так, і тоді ці товстуни будуть тими, хто офіційно призначив Насуаду, — міркував про себе хлопець. — А це означає, що рада матиме більшу владу, ніж донька Аджихада. Звісно, вони могли б усе підлаштувати так, аби Арія або ми із Сапфірою зробили це самі. Проте подібне визнання означало б беззаперечну владу того, хто призначив дівчину, а це не входить до планів цих добродіїв. Тому вони й хочуть оголосити вердикт самі, аби взяти ініціативу у свої руки. До того ж, вони скористаються підтримкою вершника. Адже ми привселюдно маємо підтримати їхнє рішення, чи не так?»
— А якщо я не пристану на вашу пропозицію? — нарешті спитав Ерагон.
— Пропозицію? — здивовано перепитав його Фальберд. — Ну, звісно, нічого страшного не станеться. Але якщо ти не з'явишся на вибори Насуади, це означатиме неповагу до нашого народу. Що подумає бідна дівчина, коли герой битви під Фартхен Дуром зігнорує її свято? Певно, те, що вершник її
Висловитись іще зрозуміліше було несила, тож Ерагон стис руків'я Зарока під столом, борючись із нестримним бажанням сказати цим задоволеним пикам те, що не потребує жодних пояснень. Хіба його хтось змушував підтримувати варденів? Хіба він не робив це за покликанням власного серця? Утім, годі. Він ні в якому разі не погодиться на їхні підступні вмовляння.
— Якщо ви такої високої думки про вершників, — опанувавши себе, несподівано твердо мовив Ерагон, — то чи не краще буде, коли я сам керуватиму варденами?
Ці слова неабияк стривожили радників — вони нервово зайорзали у своїх кріслах.
— Це було б украй нерозумно, — скривилася Сабрі.
Ерагон напружено думав, намагаючись знайти вихід із ситуації.
— Тепер, коли Аджихад загинув, — лагідно підказала Сапфіра, — ми вже не зможемо залишатись незалежними від будь-якого клану. Тож давай не будемо сваритися з варденами, гаразд? Якщо рада хоче контролювати їх, обравши Насуаду ватажком-маріонеткою, нехай собі контролює. Ми тут нічим не зарадимо. До речі, всіма ними й нами так само керує інстинкт самозбереження.
— Але чого вони вимагатимуть від нас, коли прийдуть до влади? Чи визнають вони варденський пакт із ельфами й чи відішлють нас на вишкіл до Елесмери? Джормандер схожий на порядну людину, а як щодо решти ради?
— Погоджуйся на участь у церемонії, — замість відповіді сказала Сапфіра. — Гадаю, з нашого боку це буде розумний крок. А щодо твоєї присяги на вірність варденам, то, можливо, тобі пощастить її уникнути. Може, з часом щось стане на заваді… А може, Арія щось підкаже…
— Гаразд, — несподівано для ради кивнув Ерагон. — Якщо ви так хочете, я буду на церемонії.
— От і добре, — з полегшенням зітхнув Джормандер. — Тоді в нас тільки одна справа, яку треба залагодити до твого від'їзду. Ідеться про призначення Насуади. Не бачу жодних причин її відкладати, якщо вже ми всі тут зібрались. Я негайно ж пошлю за нею, а також за Арією. Перш ніж публічно ухвалити рішення, нам треба мати згоду ельфів. Сподіваюся, це буде нескладно, чи не так? Адже Арія не стане заперечувати твого рішення? І їй, мабуть, теж доведеться з ним погодитись.
— Стривай-стривай, — несподівано урвала промовця Елесарі. — Вершнику, я все-таки не зрозуміла, чи присягнеш ти на вірність варденам?
— Так-так, ти мусиш це зробити, — пожвавився Фальберд. — Вардени почуватимуться незручно, якщо не зможуть забезпечити тобі захист як одному з підданих.
«Отакої!» — подумки обурився Ерагон.
«А чого ж ти хотів? — відгукнулась Сапфіра. — Боюся, що тепер ми вже не відкараскаємось!»
«Вони не посміють мені перечити, якщо я відмовлюсь!» — роздратовано відповів юнак.
«Звісно ж ні, — мудро зауважив дракон. — Але вони створять силу-силенну всіляких перепон на нашому шляху… Зрозумій, ти робиш це насамперед для себе, адже надалі буватимуть такі ситуації, коли я не зможу тобі допомогти. Хіба ти забув, що наш ворог сам Галбаторікс? І тобі потрібні спільники, а не вороги. Адже ми не зможемо одночасно боротись і з Імперією, і з варденами».