Ерагон. Найстарший
Шрифт:
— Та невже? — аж шкопиртнув Ерагон. — Адже це той, кого вбив Галбаторікс і клятвопорушники!
Вони зупинилися на верхівці пагорба, де ельфи накривали довгий стіл і розставляли стільці. Довколишній ліс аж гудів від бурхливої діяльності його мешканців. Коли на землю спустилися густі сутінки, по всій Елесмері запалали веселі багаття.
Ерагонові передали кубок, зроблений з того самого дивного дерева, на яке він звернув увагу ще в Церисі. Він випив якийсь прозорий напій, і від незвички йому аж перехопило подих. За смаком трунок нагадував змішаний з медом сидр. Усе єство юнака сповнилося блаженства.
— Що
— Фаельнивр! — розреготався той. — Ми виготовляємо його з ягід бузини й місячного сяйва. Якщо є потреба, то можна мандрувати цілих три дні, живлячись тільки цим напоєм.
— Сапфіро, ти маєш його скуштувати, — гукнув Ерагон.
Та обнюхала кубок і вилила трунок собі в пащеку.
— Яка смакота! — вигукнув дракон, завилявши хвостом. — А ще є?
Ерагон не встиг відповісти, бо до нього підбіг Орик.
— Донька королеви… — буркнув він, похитавши головою. — Як тобі? Хотів би я розповісти про це Ротгару й Насуаді.
Ісланзаді, сівши на стілець із високою спинкою, знову плеснула в долоні. Тієї ж миті з'явився квартет ельфів, два з них мали арфи, зроблені з вишневого дерева, третій грав на флейті, а четверта ельфійка виводила свою веселу партію прекрасним голосом.
Ерагон майже не розумів, про що вони співають, але деякі слова змусили його посміхнутись. Це була історія про оленя, який не міг напитися зі ставка, бо йому заважала сорока.
Слухаючи, Ерагон розглядав присутніх, аж раптом помітив маленьку дівчинку, котра бавилася за спиною королеви. Її густе волосся не було сріблястим, як у більшості ельфів, а здавалося геть сивим. Дівчинка мала висохле й зморшкувате, немов печене яблуко, обличчя: вона не була ані ельфом, ані гномом, ані людиною. Несподівано істотка посміхнулася йому, показавши свої гострі зубки.
Коли ж співачка закінчила пісню, а музики припинили грати, до Ерагона посунули ельфи, які бажали познайомитись з ним і з Сапфірою.
Вони називали себе, кланялися й торкалися пальцями своїх губів, на що Ерагон відповідав так само, додаючи привітання прадавньою мовою. Ельфи розпитували Ерагона про його подвиги, не обминаючи увагою й дракона.
Спочатку Ерагон тішився з того, що Сапфіра говорила сама, оскільки раніше він завжди виступав посередником. Та незабаром юнакові це обридло, бо він звик, що люди завжди слухали саме його. Збагнувши те, що він надто вже звик до людської уваги, Ерагон сумно посміхнувся й став просто насолоджуватися святом.
За якийсь час до галявини долинули пахощі страв, і безліч слуг понесли підноси з наїдками гостям. Окрім теплого хліба й круглих медових тістечок, були страви з овочів та фруктів. Тут переважали ягоди, що були майже скрізь — від супу до соусу й желе. Миски з порізаними яблуками, залитими сиропом і посипаними лісовими суницями, стояли поруч із прикрашеними шпинатом, чебрецем і смородиною пирогами.
А от м'ясних страв узагалі не було, навіть риби чи якої іншої дичини, що неймовірно дивувало Ерагона. У Карвахолі та в інших частинах Імперії м'ясо вважали за символ добробуту. Чим більше в тебе грошей, тим частіше ти дозволяєш собі шматок яловичини або телятини. Навіть пересічні городяни щодня їли м'ясо, інакше б їх уважали бідняками. Утім, народ ельфів не поділяв цієї філософії, незважаючи навіть на те, що в них було безліч дичини, яку б вони легко могли вполювати за допомогою магії.
Ельфи, які спочатку оточили їх із Сапфірою, тепер поспішили до столу, що неабияк здивувало Ерагона. Незабаром усі зручно влаштувались: Ісланзаді зі своїм вороном сіла на чолі столу, Датедр — ліворуч від неї, Арія та Ерагон — праворуч, а Орик — навпроти. Наприкінці столу стільця не було, проте стояла величезна миска для Сапфіри.
Коли вечеря була саме в розпалі, ельфи стали весело гомоніти поміж собою. Ерагон так захопився святом, що зовсім утратив відчуття часу, чуючи довкола себе лише сміх та малозрозумілу мову, котра дзвеніла в голові, задурманеній усілякими трунками. Ледь чутно грали арфи, викликаючи приємний трепет у всьому тілі. Час від часу він помічав на собі пильний погляд тієї дивакуватої дівчинки, яка так і продовжувала витріщатись на гостя.
Коли розмови за столом трохи вщухли, Ерагон повернувся до Арії, котра за весь цей час вимовила всього кілька слів, і поцікавився, хто ж вона така насправді.
— Навіть Аджихад не знав, що я донька Ісланзаді, — пояснила ельфійка. — За межами Ду Вельденвардена я нікому про це не розповідала. Хіба тільки Бромові, але він тримав це в таємниці, бо я його попрохала.
Ерагон спитав, чи вона пояснює йому це, бо так треба, чи просто з почуття провини перед ним та Сапфірою.
— Бром казав, — мовив парубок, — що ельфи часто мовчать про найважливіше, говорячи натомість про якісь дрібниці.
— Він добре нас розумів, — знизала плечима Арія.
— І все ж таки, — не вгавав Ерагон, — якби хтось знав про твою таємницю, від цього б щось змінилося?
— Коли я покинула Елесмеру, мені не хотілося дотримуватись статусу принцеси, — пояснила ельфійка. — Це не грало жодної ролі в моєму спілкуванні ані з варденами, ані з гномами. Відтоді все було так, як було.
— Але ж ти могла розповісти бодай нам із Сапфірою, — з докором мовив юнак.
— Я не збиралася миритись з Ісланзаді, тож розповідати не було про що! — обурилась Арія. — Моє життя, Ерагоне, належить тільки мені!
Юнак почервонів, зрозумівши, куди вона хилить. Справді, чому це Арія — дипломат, принцеса, ельфійка, значно старша за його батька з дідом на додачу — мусить звітувати перед ним, шістнадцятирічним шмаркачем?
— Принаймні, — гірко посміхнувся Ерагон, — ти помирилася з матір'ю.
— А хіба в мене був вибір? — тут-таки пролунало у відповідь.
Несподівано Благден зістрибнув із плеча Ісланзаді й пурхнув прямо на середину столу. Він повагом пройшовся між гостями, покрутив на всі боки головою й, глузливо кланяючись, зупинився перед Сапфірою. Потім, прокашлявшись, він сказав:
Дракони, як фургони, Мають язики! Дракони, як графини, Мають шиї! Але тоді як двоє хлебчуть пиво, Третій пожирає оленя!Ельфи нажахано вклякли, прикипівши поглядами до Сапфіри. Після тривалої мовчанки та відірвалася від пирога з айвою й дмухнула на зухвальця димом.
— І маленьких пташок теж, — проказав дракон так, аби його всі почули.
Присутні з полегшенням розсміялися, а ображений ворон, вимахуючи крилами, подріботів собі назад до хазяйки.