Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
Грімр зашипів іще раз, потім відвернувся від знахарки й пішов собі далі, а останній з котів-перевертнів, проходячи повз Анжелу, звів лапу й непомітно, ніби домашнє грайливе кошеня, хвицьнув кінчик нитки, що звисав з її спиць.
Сапфіра була розгублена так само, як і Ерагон.
«Ціп, ціп?» — перепитала вона.
«Уявлення не маю, що це вона виробляє...» — знизав плечима юнак, забувши, що дракон його не бачить.
Грімр тим часом зупинився перед Насуадою. Надміру повільний кивок голови свідчив про самовпевненість і навіть якусь зверхність, що, зрештою, було притаманно всім
— Леді Насуадо,— мовив він. Його голос був напрочуд глибокий і більше нагадував хрипке нявчання дикого кота, ніж звуки людської мови.
Насуада вклонилася йому у відповідь.
— Ваша величносте Півлапо, дозвольте висловити пошану вам і вашій расі від імені всіх варденів. Крім того, прошу вибачення за відсутність нашого союзника, короля Орина, правителя Сурди. Він дуже хотів привітати вас особисто, але не може цього зробити, бо зараз разом зі своїми вершниками захищає наші західні кордони від нападу військ Галбаторікса.
— Авжеж, леді Насуадо,— відповів Грімр, зблиснувши гострими зубами.— Ви не повинні повертатися спиною до ворога.
— Навіть якщо...— хотіла продовжити Насуада, та несподівано змінила тему розмови.— То що стало причиною такого приємного візиту, ваша величносте? Адже коти-перевертні завжди були загадковими одинаками й майже ніколи не втручалися в конфлікти, особливо з часу занепаду Вершників. Більше того, за останню сотню років ви стали майже міфічною расою. Що ж спонукало вас вийти на люди?
— Він,— прогарчав кіт-перевертень, кивнувши вбік Ерагона.— Мисливець не стане атакувати іншого мисливця, аж доки той не викаже свою слабкість. А Галбаторікс її вже виказав — йому не під силу здолати Ерагона Шейдслеєра й Сапфіру Б’яртскулар. Ми дуже довго чекали цієї нагоди і ми її не змарнуємо. Галбаторікс боятиметься й ненавидітиме нас, аж врешті-решт зрозуміє, що потрапив у глухий кут. Там йому й смерть, і смерть ця почасти буде й нашою заслугою. Коти-перевертні прагнуть помсти, солодкої, як ніжне м’ясо молодого кабанця. Час настав! Тепер усім расам слід об’єднатися, і тоді ніхто не завадить нашій перемозі. Ми хочемо стати частиною вашої армії, леді Насуадо. Ми будемо вільними союзниками й допоможемо вам.
Важко було сказати, що думає Насуада, а от Ерагон та Сапфіра були неабияк вражені промовою кота-перевертня.
— Мені дуже приємно чути такі слова, ваша величносте,— відповіла дівчина за якусь мить,— але перш ніж прийняти цю пропозицію, я хотіла б дещо у вас запитати.
— Слухаю,— з байдужим виразом махнув лапою Грімр.
— Ваша раса завжди була непомітною і невловимою. Тому я нічого не чула про вас, ваша величносте, я навіть не знала, що раса котів-перевертнів має свого короля.
— Я зовсім не такий, як ваші королі,— відповів Грімр.— Коти-перевертні завжди самі по собі, та на час війни навіть ми зобов’язані мати ватажка.
— Зрозуміло. То ви зараз говорите від імені цілої раси чи тільки від імені тих, хто з вами прийшов?
Грімр випнув груди вперед, його вигляд став іще більш самовпевнений.
— Я говорю від імені цілої раси, леді Насуадо,— замуркотів він.— Усі боєздатні коти-перевертні в Алагезії, крім тих, хто годує наших дітей, невдовзі будуть
—. Тими, хто має одну подобу? — перепитала Насуада.
— Я кажу про тих, кого ви називаєте котами. Вони не здатні, як ми, змінювати свою шкуру...
— І ви можете поручитися за їхню вірність?
— Авжеж. Вони обожнюють нас... Що, зрештою, не так уже й дивно.
«Якщо все справді так, як він каже,— озвався Ерагон до Сапфіри,— то коти-перевертні стануть нам у пригоді».
Насуада трохи подумала.
— Чого ж ви хочете в нагороду за вашу підтримку» ваша величносте? — спитала вона, потім зиркнула на Ерагона, посміхнулась і додала: — Ми могли б запропонувати вам стільки сметани, скільки ви забажаєте, але наші запаси не такі вже й великі. Тож якщо ваші воїни чекають на винагороду, боюсь, вони будуть розчаровані.
— Сметана — то для кошенят, а золото нас не цікавить,— відповів Грімр, звівши праву руку й пильно розглядаючи свої кігті.— Наші вимоги такі: кожен із нас, у кого немає кинджала, отримає його, щоб битися. Кожен із нас повинен мати два комплекти одягу: один на той випадок, коли ми на двох ногах, другий — коли на чотирьох. Інше спорядження нам не потрібне — жодних наметів, ковдр, тарілок чи ложок. З їжі просимо тільки качку, куріпку й курча, а через день свіжої підсмаженої печінки. І навіть якщо нам не схочеться їсти, їжа все одно має бути поруч із нами. А коли ви виграєте війну, пообіцяйте, що хто б не став вашим королем, хто б не претендував на цей титул, він завжди триматиме біля трону м’яку подушку — на той випадок, якщо хтось із нас захоче сісти.
— Ви торгуєтеся, як посланець гномів,— досить сухо сказала Насуада. Потім вона схилилася до Джормандера й прошепотіла: — Чи вистачить у нас печінки, щоб усіх їх нагодувати?
— Сподіваюсь,— відповів Джормандер так само пошепки.— Та все залежить від глибини їхніх шлунків.
— А два комплекти одягу — це вже занадто, ваша величносте,— випрямилась у своєму кріслі Насуада.— Ваші воїни повинні вирішити, як саме вони будуть битися, й отримати один. Дати кожному по два — ми не можемо.
Якби в Грімра був хвіст, то він би ним напевно завиляв. Принаймні так видалось Ерагонові. Але в кота-перевертня хвоста не було, тож він завиляв тим, що мав замість нього.
— Гаразд, леді Насуадо.
— І ще одне... У Галбаторікса скрізь шпигуни, тож коли ви пристанете до варденів, один з наших магів повинен буде перевірити вашу свідомість.
Грімр пирхнув.
— Треба бути бовдуром, щоб цього не зробити. Гаразд. Якщо ви маєте магів, які зважаться порпатись у нашій свідомості, я не проти. Але їй,— він показав на Анжелу,— ми цього не дозволимо.
Насуада вагалася. Ерагон зрозумів, що вона хотіла спитати ще щось, але передумала.
— Добре,— кивнула дівчина.— Я зараз же покличу своїх магів, щоб якомога швидше все розв’язати. І якщо вони не знайдуть нічого лихого, я матиму за велику честь об’єднати ваше військо З військом варденів, королю Півлапо.