Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
Здавалося, ельфи були збентежені готовністю Ерагона говорити про Елдунарі при всіх, але ніхто з них не став заперечувати. Це порадувало Вершника, бо означало, що він заслужив велику довіру з їхнього боку. Натомість Орик, Роран і Джормандер сприйняли його розповідь із подивом і недовірою. Тим часом Орин був похмурий і взагалі не хотів вірити в існування Елдунарі. Щоправда, усі ці сумніви розвіяло серце сердець Глаедра, яке Ерагон дістав з підсідельної горби й показав присутнім.
Трепет, з яким учасники наради спілкувалися з драконом, вселяв у серце Ерагона надію. Судячи з усього, навіть Орин був вражений, хоч, перекинувшись парою фраз із Глаедром, обернувся до Ерагона й спитав:
— А Насуада знала про це?
— Так,— чесно відповів Ерагон, хоч неважко було здогадатися, що ця відповідь навряд чи сподобається Оринові.— Я розповів їй у Фейнстері.
— Отже,— роздратовано сказав король,— оце вже вдруге ви з Насуадою мене ігноруєте... Без підтримки моїх людей у варденів не було б жодної надії перемогти Імперію. Я монарх однієї з чотирьох держав Алагезії. Моя армія становить значну частину наших сил. А ти все ще вважаєш, що не зобов’язаний повідомляти мене про якісь важливі речі!
Ерагон не встиг відповісти, бо вперед вийшов Орик:
— Мені вони про це так само не сказали, Орине,— прогримів король гномів.— А мій народ допомагає варденам довше, ніж твій. Не варто сприймати це як образу. Ерагон і Насуада вчинили так, як було краще для нашої спільної справи. Вони зовсім не мали на меті виявляти до нас неповагу.
Орин ще більше насупився й хотів продовжити суперечку, але його випередив Глаедр.
«Королю Сурди,— сказав старий дракон,— вони зробили так, як просив зробити я. Елдунарі — це найбільший секрет нашої раси, і ми неохоче ділимося ним з іншими, навіть із королями».
— А чому ти вирішив поділитися ним тепер? — спитав Орин.— Ти міг би вступити в бій, навіть не розкриваючи себе.
Тоді слово знов узяв Ерагон. Він докладно переказав історію їхньої подорожі на Вройнгард, не пропустивши ані боротьби зі штормом, ані того, що вони думали й відчували, коли дивилися з піднебесся на безконечні простори океану. Здається, Арії та Блодхгарму найбільше сподобався саме цей епізод, тимчасом як Орику він не надто імпонував.
— Барзул,— сказав він.— Це схоже на страшний сон. Від однієї думки про небо я починаю тремтіти. Ні-ні... Земля — ось справжня домівка для гнома.
«Я згодна»,— відповіла йому Сапфіра.
Орик якось із підозрою глянув на неї й почав крутити заплетені кінці своєї бороди. Тим часом Ерагон уже розповідав про те, як він, Сапфіра й Глаедр увійшли до Склепу Душ. Одне-єдине, про що він змовчав, було те, що для цього їм знадобилися їхні справжні імена. А коли Вершник нарешті почав говорити про те, що вони знайшли в Склепі Душ, присутні затамували подих.
— Відкрийте свій розум! — вигукнув Вершник.
Мить — і шепотіння голосів, здавалося, сповнило повітря. Ерагон усім єством відчув присутність Умарота й інших схованих драконів.
Ельфи були явно збентежені. Арія стала на одне коліно й схопилася руками за голову, так, ніби їй завдали удару. Орик скрикнув і божевільним поглядом обвів усе навколо. Роран, Джормандер і Орин теж стояли, мов ошелешені. Королева Ісланзаді вслід за своєю донькою схилила коліно. У глибинах власного розуму Ерагон чув, що вона розмовляє з драконами, називаючи багатьох за іменами, вітає їх як своїх давніх друзів. Те саме робив і Блодхгарм.
Ерагон зробив пару кроків назад і сів на передню лапу Сапфіри, чекаючи, коли вщухне цей жвавий гомін. Тим часом ельфи не вгавали. Блодхгарм дивився в нікуди з виразом захвату на обличчі. Арія так і стояла, схиливши коліно, а на її щоках Ерагон помітив смужки сліз. Ісланзаді вся аж світилася. Уперше від часу їхнього знайомства Вершник бачив її по-справжньому щасливою.
— Клянуся молотом Морготала,— нарешті стрепенувся Орик, глянувши на Ерагона,— це повністю міняє стан справ! З їхньою допомогою ми дійсно можемо вбити Галбаторікса!
— А досі ти думав, що в нас нічого не вийде? — спокійно спитав Ерагон.
— Та ні, я був упевнений, що вийде. Але не так сильно, як зараз.
Роран похитав головою, ніби струшуючи із себе сон:
— А от я не був упевнений... Звісно, я знав, що і ти, і ельфи будете боротися до останнього подиху, та я не вірив у те, що ви можете здобути перемогу,— він примружився під пильним поглядом Ерагона: — Галбаторікс убив багатьох Вершників, а ти один та й не такий досвідчений, як вони. Навряд чи в тебе був хоч один шанс...
— Я знаю.
— Але зараз...— очі Рорана по-вовчому зблиснули— Зараз у нас є шанс.
— Звісно,— сказав Джормандер.— Тим паче, що нам уже більше не доведеться так хвилюватися з приводу Мертага... Він — ніщо порівняно з тобою й драконами...
Ерагон нічого на те не відповів. У нього були інші думки з цього приводу. Зрештою, йому взагалі не хотілося думати про смерть Мертага.
— Умарот казав,— голосно озвався Орин,— що ти придумав план битви... Чи не був. би ти ласкавий розповісти про нього й нам, Убивце Тіні?
— Так-так. Я б теж хотіла послухати,— привітно мовила Ісланзаді.
— І я,— сказав Орик.
Якусь мить Ерагон мовчки дивився на них, а потім кивнув на знак згоди.
— Ваша армія готова до бою? — спитав він, звертаючись до Ісланзаді.
— Готова. Ми довго чекали нагоди, щоб помститися, тепер вона настала.
— А наші люди? — Ерагон глянув на Орина, Джормандера й Орика.
— Мої кнурлани жадають битви,— поважно сказав Орик.
Джормандер кинув погляд на короля Орина.
— Наші люди виснажені й голодні, але їх не зламати,— відповів той.
— Ургали теж?
— Так.
— Тоді будемо нападати.
— Коли? — спитав Орин.
— На світанку.
Ніхто не зронив і слова. Першим порушив мовчанку Роран:
— Легко сказати, та важко зробити. Як ми будемо нападати?
Ерагон пояснив. Та коли він закінчив, знову запанувала тиша.
Роран сів навпочіпки й почав щось малювати пальцем по землі.
— Це надто ризиковано,— сказав він нарешті.