Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
Як же зупинити того, хто має намір іти до кінця, незважаючи на жодні перешкоди? Ерагон вирішив це питання домежно просто: єдиний спосіб перемогти Мертага — дати йому те, чого він так гаряче прагне. Треба визнати свою поразку. Ні-ні, у жодному разі не повну. Він не може дозволити Мертагові виконати наказ Галбаторікса. Треба віддати йому перемогу, щоб потім узяти своє з лишком.
Сапфіра мовчки слухала думки свого Вершника. І що довше вона їх слухала, то все владніше біль і тривога огортали її душу.
«Ні, Ерагоне,—
«Скажи мені, який,— попросив Вершник.— Я не бачу його».
Сапфіра рикнула, і Торнак, мов луна, рикнув їй у відповідь.
«Роби все мудро»,— тільки й сказала Арія. Ерагон зрозумів, що вона мала на думці. Тим часом Мертаг пішов в атаку. їхні мечі схрестилися, дзенькнувши. А потім суперники зробили крок назад і завмерли на мить, набираючись сили. Коли ж вони знов рушили один на одного, Ерагон немовби через втому чи неуважність відвів убік руку з мечем. Цей рух був ледь-ледь помітний, та Вершник добре знав, що Мертаг не втратить свій шанс.
Ерагон нічого не відчував. Біль від ран кудись зник. Його свідомість була схожа на глибокий ставок у безвітряний день — рівне, непорушне дзеркало, в якому завмерли тіні речей. Те, що він бачив, не викликало в нього жодних думок. Та в них і не було потреби. Вершник знав усе, що мав знати, і зайві думки тільки заважали б йому. Як він і передбачав, Мертаг кинувсь до нього, цілячи мечем у живіт.
Ось вона — жадана мить. Ерагон повернувся. Він зробив це не швидко й не повільно, а саме так, як вимагала ситуація. Цей рух був такий природний, наче Ерагон і не міг діяти інакше.
Зарок уп’явся йому в м’язи з правого боку, прямісінько під грудною кліткою. Це було, мов удар молота. Гостра сталь ковзнула крізь зламані ланки кольчуги й пронизала тіло. Ерагонові перехопило подих: чи то від холоду металу, чи то від самого болю — він не знав.
Мертаг вражено завмер.
Та перш ніж він прийшов до тями, Ерагон розмахнувся й щосили ввігнав йому меч у живіт. Ця рана була смертельна.
Обличчя Мертага витягнулось. Він відкрив рот, наче хотів щось сказати, але мовчки впав на коліна, усе ще стискаючи Зарок.
Десь збоку рикнув Торнак.
Ерагон вийняв Брізінгр і відступив на крок назад. Гримаса болю спотворила йому обличчя, коли Зарок так само ковзнув з його тіла.
Якусь мить Мертаг іще стояв. Потім він випустив з рук Зарок — меч зі стуком упав на підлогу. А вслід за цим його власник ухопився за живіт руками, став на коліна, зігнувся й притисся головою до кам’яної підлоги.
Ерагон мовчки дивився. Очі йому заливала гаряча кров...
— Наіна! — спокійно мовив зі свого трону Галбаторікс. Десятки ліхтарів по всій залі ожили, знов освітивши колони й різьблені орнаменти на стінах, а також кам’яну брилу, біля якої стояла прикута Насуада.
Хитаючись, Ерагон підійшов до Мертага й став навколішки.
—
Мертаг глянув угору на брата. Його вкрите потом чоло зморщилось від болю.
— Ти просто не міг дозволити мені перемогти, чи не так? — прошепотів він.— Ти не можеш перемогти Галбаторікса, та тобі треба було довести, що ти кращий за мене...
Мертаг здригнувся. Ерагон поклав йому руку на плече:
— Чому? — тільки й спитав він, знаючи, що Мертаг розуміє його без зайвих слів.
У відповідь почувся ледь чутний шепіт:
— Тому що... я хотів... здобути його прихильність, щоб врятувати її...
На очі Мертага набігли сльози, і він відвів погляд.
Тепер Ерагон починав розуміти, що його припущення справджується. У душу йому закралась тривога.
Минуло ще трохи часу. Ерагон помітив, що Галбаторікс дивиться на них з великою цікавістю.
— Ти обдурив мене,— сказав Мертаг після мовчанки.
— Це був єдиний спосіб. Мертаг глянув на Ерагона:
— Ось... Цим я завжди відрізнявся від тебе. Ти був готовий пожертвувати собою. Я — ні...
— Але тепер ти теж готовий.
— Я вже не той, ким був раніше. Тепер у мене є Торнак і...— Мертаг замовк на півслові. Його плечі піднялися й опустились, ледь здригнувшись.— Я більше не б’юсь за самого себе... Це багато чого змінює,— він вдихнув і знову здригнувся.— Раніше я думав, що ти дурень, коли так ризикуєш життям... Тепер я розумію. Я розумію... чому. Я розумію...— його очі стали великівеликі, а з обличчя зникла гримаса болю. Здавалося, що він забув про біль, що його осяває чисте внутрішнє світло.— Я розумію... ми розуміємо,— прошепотів Мертаг.
Торнак якось дивно рикнув — жалібно й загрозливо водночас. Тим часом Галбаторікс засовався на своєму троні, так, наче йому було незручно сидіти.
— Досить цих розмов,— різким голосом сказав він.— Двобій закінчено. Ерагон переміг. Тепер нашим гостям саме час схилити переді мною коліна й присягнути на вірність... Підійдіть ближче... ви обидва... Я зцілю ваші рани, а потім продовжимо.
Ерагон почав підводитись, та Мертаг схопив його за руку.
— Хутко! — мало не крикнув Галбаторікс, і його важкі брови зійшлися на переніссі.— Інакше будете страждати від ран, аж доки ми не закінчимо.
— Приготуйся,— одними губами мовив Мертаг до Ерагона.
Вершник не знав, що йому робити. Але він кивнув і попередив Арію, Сапфіру та Елдунарі.
Мертаг відштовхнув Ерагона вбік і звівся на коліна, усе ще затискаючи руками рану на животі. Він глянув на Галбаторікса. І раптом викрикнув слово.
Галбаторікс підскочив, підняв руку, ніби хотів прикритися. А Мертаг продовжував вигукувати слова прадавньою мовою. Він робив це так швидко, що Ерагон навіть не міг зрозуміти мету закляття.