Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
«Вардени!» А потім, вимахуючи зброєю та оминаючи каміння, що котилось прямо на них, вони почали стрімко здиратися вгору.
Ерагон повернувся до воїнів спиною. На протилежному боці насипу лежав широкий внутрішній двір, де невеличкими загонами розташувалося близько двох сотень солдатів Імперії. За ними височіла темна фортеця з вузькими віконними прорізами й кількома баштами. На найвищій із них мерехтіло світло. Юнак знав, що десь там, у нетрях фортеці, переховується лорд Брадберн, правитель Белатони — міста, яке вардени намагалися захопити ось уже кілька пекельно довгих годин.
Юнак крикнув і зіскочив із брили в напрямку воїнів.
Приземляючись, Ерагон підвернув ногу. Він упав на коліна й сперся на свій меч. Кращої нагоди для ворогів годі було й уявити — вже за мить у незахищене Ерагонове горло полетів спис одного із солдатів. Та юнак відбив удар, змахнувши Брізінгром швидше, ніж те міг би зробити хтось із людей чи ельфів. Обличчя ворожого солдата спотворила гримаса жаху. Він кинувся тікати, та не встиг зрушити й на кілька дюймів, як Ерагон уже був поряд і блискавично завдав йому удару.
Видихаючи жовті й блакитні язики полум’я, Сапфіра й собі поспішила до внутрішнього двору. Коли дракон приземлився, Ерагон припав до землі, а весь двір аж струснуло від потужного удару. Величезна скляна кольорова мозаїка розлетілася на дрібнісінькі скалки, а віконні стулки спершу прочинились і тут-таки з брязкотом зачинилися знов.
Сапфіра була не сама — її супроводжувала ельфійка Арія. Коли вона вистрибнула з-за брили, її темне волосся розвівалося на вітрі, а довгасте обличчя було дуже серйозне. По смаглявій шиї та руках жебоніла кров, лезо ельфійчиного меча так само було закривавлене.
Її поява неабияк підбадьорила Ерагона. Крім неї та Сапфіри, у цілому світі не було нікого, з ким би юнак почувався безпечніше на полі бою. Ерагон вважав ельфійку своїм найкращим бойовим побратимом.
Він ледь помітно посміхнувся до неї, отримавши у відповідь сповнений радості й завзяття погляд. Під час бою від стриманої поведінки Арії не лишалося й сліду — вона ставала напрочуд відкритою.
За мить їх відокремила хвиля блакитного полум’я, та така сильна, що Ерагонові довелося сховатися за щитом. Визираючи з-за нього, юнак бачив, як Сапфіра пускала в солдатів стрімкі потоки полум’я, що долітали до них, хоч і не завдавали жодної шкоди.
Лучники, які розташувалися на стінах фортеці, спробували відлякати дракона залпом стріл, та повітря довкола Сапфіри було таке розпечене, що добра половина стріл обернулася на попіл, навіть не долетівши до неї, а решта була знешкоджена магічним захистом, яким оберігав її Ерагон. Щодо самого юнака, то його стріли не зачепили — тільки одна вдарилась об щит і відлетіла, залишивши на ньому подряпину.
І в цей момент Сапфірі вдалося вразити трьох воїнів. їх охопило таке палюче полум’я, що вони сконали, навіть не скрикнувши. Решта солдатів скупчилися посеред двору — яскраві спалахи блакитного полум’я мерехтіли на лезах їхніх списів та пік. Проте як Сапфіра не старалася, дістати їх усе одно не могла. Урешті-решт вона облишила марні спроби й закрила пащеку. І тільки-но полум’я зникло, як двір поглинула тиша.
Той маг, який захищав ворожих воїнів, мав бути могутній і досвідчений. Принаймні саме так здалося Ерагону.
«Невже Мертаг? — подумав він.— А якщо це дійсно він, то навіщо йому й Торнаку захищати Белатону? Хіба Галбаторікс зацікавлений у тому, щоб контролювати його міста?»
Але міркувати було ніколи. Ерагон кинувся вперед і одним ударом
Реакція ворожих бійців здавалась Ерагонові надзвичайно повільною. Було таке враження, що ті навіть не намагалися захищатись. Сапфіра тим часом пробивалась у самісіньку гущу бою — одних солдатів дракон просто підкидав ланами вгору, других змітав своїм могутнім хвостом, а третіх звалював з ніг ударами голови. Поруч билася й Арія. Кожен змах її меча ставав смертоносним для воїнів Імперії.
Ухилившись від чергового удару списом, Ерагон помітив неподалік ельфа Блодхгарма, а разом із ним іще одинадцять ельфів, які охороняли його й Сапфіру. Вардени врешті-решт таки увірвалися до двору крізь отвір у стіні фортеці, але ворог ще стримував їхній натиск, хоч і дуже боявся дракона.
Невдовзі круговерть бою розкидала Ерагона й Сапфіру в різні кутки двору, та юнак цим не переймався. Навіть без його захисту Сапфіра самотужки могла дати раду двом-трьом десяткам противників.
Один із них якраз намагався пробити списом Ерагонів щит і поранити юнака в плече. Ерагон розвернувся й побачив велетенського страшного чоловіка з чорною діркою на місці передніх зубів. Той схопився за кинджал, який висів у нього на поясі, та Ерагон, напружившись, завдав у відповідь такого удару, що солдата відкинуло на кілька ярдів назад. І в цей час навколо засвистіли стріли, ранячи й убиваючи багатьох солдатів. Ерагон обачно сховався за щитом. З одного боку, його надійно захищала магія, та з другого — захист діяв лише проти звичайних стріл, а могла трапитись і зачарована.
Вуста юнака скривилися в болісній посмішці. Оборонці добре розуміли, що єдиний спосіб перемогти — це вбити Ерагона й ельфів, і їм було байдуже, скількома воїнами доведеться задля цього пожертвувати.
«Надто пізно,— не без зловтіхи подумав Ерагон.— Тікайте з Імперії, доки ще маєте шанс».
Атака лучників дозволила юнакові трохи перепочити. Це було дуже добре, бо штурм міста розпочався ще на світанку й вони із Сапфірою весь цей час безугавно билися.
Та злива стріл невдовзі вщухла. Тоді Ерагон узяв Брізінгр у ліву руку, а правою підняв із землі спис одного з убитих воїнів і пожбурив його у ворожого лучника. Юнак знав, що без належної підготовки влучити списом у ціль надзвичайно важко, тож він зовсім не здивувався, коли зброя пролетіла повз солдата, в якого він цілився. Але те, що йому не вдалося вразити бодай когось із шеренги лучників, було вже доволі дивно. Тим часом спис пролетів над ворогами й зник за стіною замку. У відповідь лучники тільки розреготалися й почали глузувати з Ерагона.
Проте вже за мить увагу юнака привернув стрімкий рух. Він побачив, як Арія кинула в лучників свій власний спис і той пронизав одразу двох ворогів. Варто було Арії махнути вбік тих двох бідолах мечем і вигукнути «Брізінгр!», як спис спалахнув яскраво-зеленим полум’ям. Решта лучників відсахнулася від палаючих тіл й миттю кинулася до дверей, які вели на вищі рівні замку.
— Так нечесно,— сказав Ерагон.— Я не можу скористатися цим закляттям, бо мій меч вибухне, як феєрверк.
Арія здивовано зиркнула на нього.