Ерагон
Шрифт:
Вийшовши в передпокій, хлопець знайшов чистого рушника, льняну сорочку й штани. Задоволений, він одягнувся й вийшов до тунелю.
Гном уже чекав на нього, попихкуючи люлькою. Вони знову піднялися крученими сходами до Тронжхейма, звідки потрапили в місто-гору. Звідти Ерагон покликав Сапфіру.
— А як ви спілкуєтеся з тими, хто нагорі? — спитав юнак в Орика, доки дракон летів із фортеці.
— Цю проблему ми вирішили дуже давно, — захихотів той. — Хіба ти не помітив сходів, що ведуть із Тронжхейма до фортеці над Ісідар
— Це що, дуже небезпечно? — посміхнувся Ерагон.
— Навіть не думай скористатися ним! — вигукнув Орик. — Жолоб збудовано для гномів, а /для людини він завузький. Тебе може просто викинути з нього.
Тим часом, залопотівши крилами, неподалік приземлилася Сапфіра. Відчувши дракона, звідусіль почали вилазити гноми. Вони тихо перемовлялися між собою.
— Вам ліпше піти, — стривожився Орик. — Зустрінемось уранці на цьому ж місці.
— А як же я дізнаюся, коли ранок? — здивувався Ерагон, роззираючись підземеллям.
— Я пришлю когось за тобою, — поквапив юнака гном. — А зараз іди!
Знизавши плечима, Ерагон проштовхався крізь юрбу й виліз Сапфірі на спину.
Дракон іще не встиг розправити крила, як з натовпу вискочила стара жінка й схопила Ерагона за ногу. Той спробував був звільнитись, та йому не пощастило. Очі в старої божевільно горіли, а іншою рукою вона притискала до грудей якийсь згорток.
— Чого вам треба? — злякано вигукнув хлопець.
Одним рухом руки жінка відкрила згорток, і звідти з’явилося дитяче личко.
— У неї нема батьків! — сказала вона хрипким голосом. — Благословіть дитинку, великий Арджетламе!
Ерагон запитально глянув на Орика, але той мовчки стояв неподалік.
— Благослови її, Арджетламе, благослови! — не вгавала стара.
Юнак ще ніколи цього не робив і неабияк розгубився. До того ж, будь-яке благословення могло зашкодити дитині.
«Чи можу я взяти на себе таку відповідальність?» — промайнуло Ерагонові в голові.
— Благослови її, Арджетламе, благослови! — свердлив мозок голос жінки.
Нарешті зважившись, юнак почав подумки добирати слова, аж раптом згадав прадавнє закляття. Це було справжнє побажання сили й наснаги. Стягнувши рукавичку, він схилився до жінки, поклав долоню на чоло дитині й урочисто промовив: «Атра гулай ун іліа тотр оно ун атра оно вейс сколір фра ротр». Після цього він відчув звичну слабкість, яка завжди приходила в його тіло, коли він користався магією.
— Це все, що я можу зробити, — сказав він жінці. — Гадаю, дитинці допоможе.
— Дякую тобі, Арджетламе! — прошепотіла стара, вклонившись. Вона почала сповивати дитину, аж раптом Сапфіра голосно форкнула й схилила до них свою величезну голову. Жінка застигла від жаху, але дракон лише обережно торкнувся чола дитини краєчком носа й знову випрямився.
Здивований гомін пробіг натовпом, адже на тому місці, до якого торкнулася Сапфіра, залишився сріблястий слід у вигляді зірки. Такий самий, як в Ерагона на долоні. Бідна жінка з побожністю глянула на могутнього дракона.
Тим часом, сколихнувши юрбу помахом крил, Сапфіра знялася в повітря, і вони з Ерагоном опинилися далеко від усього ворожого, незнайомого й злого.
— Що ти зробила тому маляткові? — спитав юнак, притулившись до шиї дракона.
— Я всього-на-всього подарувала дитині надію, — озвалась Сапфіра. — А от ти подарував їй майбутнє.
Несподівано, незважаючи на присутність Сапфіри, Ерагон відчув себе самотнім. Усе довкола здавалося чужим і безрадісним, а юнакові не було куди повертатися…
— Ким я став, Сапфіро? — спитав він засмучено. — Ще рік тому я був звичайним юнаком, та, виявилось, що я маю піклуватися за якихось там варденів, тікати від Галбаторікса, дружити із сином Морзана… А тепер ще й це благословення! Чим я можу зарадити людям, якщо цілі армії не змогли їм допомогти? Це ж божевілля! Моє місце в Карвахолі, поруч із Рораном!
Якийсь час Сапфіра летіла мовчки, а потім озвалась.
— Твоє покликання — змінити цей світ, Ерагоне, — твердо сказала вона. — Люди самі собі зарадять, але їм потрібен ватажок, потрібен дороговказ. Жодна армія не дасть їм такого благословення, яке ти допіру дав тому немовляті.
— Але ж це такі дрібниці! — відмахнувся юнак.
— Ні, ніякі не дрібниці, — заперечив дракон. — Невже ти гадаєш, що після твого благословення ця дитина стане свинопасом чи крамарем? Ще чого! Відтепер у неї інша доля, яку подарували їй вершник і дракон.
— Це справді вражаюче, — озвався Ерагон. — Після цього почуваєшся, наче уві сні. Погодься, усе, що сталося зі мною останнім часом, — твоє яйце, напад ургалів, вишкіл Брома, двобій зі Смерком, — здається надто вже фантастичним для звичайного хлопця з ферми. Але щось мене змінило.
— Тебе змінило твоє ім’я, — лагідно відповіла Сапфіра. — Адже будь-кого в цьому світі не називали б вершником, це вже мені повір. І вибір упав саме на тебе. Значить, ти мусиш продовжувати те, що розпочав колись твій попередник на ім’я Ерагон.
— Ну ось, — скривився хлопець. — Тепер ти кажеш про вибір. А в мене є право на власний вибір? Чи я завжди маю усе сприймати як незворотність долі?
— Ерагоне! — різко сказав дракон. — Мою власну долю теж було вирішено задовго до мого народження. Ми створені одне для одного, розумієш? Тобі дали шанс, заради якого будь-яка людина погодилася б умерти! І ти ще нарікаєш на долю? Опам’ятайся, друже! Облиш свої сумні думки!
— Спробую, — зітхнув юнак. — Але минуле все одно не йде мені з голови.