Ерагон
Шрифт:
Щойно Ерагон роззирнувся довкола, як до нього наблизився бородатий здоровань у кольчузі, вкритій грубою вовною, і залізному шоломі. У нього за спиною висів довжелезний меч.
— Орику, — прогримів він, зиркнувши на Ерагона з драконом. — Де тебе носить? Тут така нудьга.
— Це тому, — посміхнувся гном, — що ти всіх перебив своїм страшним мечем!
— Усіх, окрім тебе, — уточнив чолов’яга.
— Бо я швидший за такого неповороткого борова, як ти, — озвався Орик.
Не звернувши жодної уваги на жарт, здоровань
— Мене звати Фредрік, — сказав він до нього. — Мені доручили глянути, що ти вмієш!
— Для тебе моїх умінь вистачить із головою, — відгукнувся хлопець. — Але я користуюся магією.
— Магія тут ні до чого, — похитав головою Фредрік. — Якщо ти не був у війську, то я зовсім не впевнений, що ти зможеш битися хоча б годину. А битви інколи тривають цілими днями, ба навіть тижнями! Ти володієш чимось, окрім меча й лука?
— Ну, ще можу навкулачки, — відповів Ерагон.
— Непогано! — розреготався Фредрік. — Тоді почнімо з лука, а щойно звільниться місце на полі, спробуємо на мечах. — Він раптом змовк і суворо глянув на когось позаду Ерагона.
До їхнього гурту впевнено наближались близнюки. Голомозі голови підступних істот біліли на тлі пурпурового вбрання. Орик щось загрозливо буркнув і схопився за свою сокиру.
— Ви маєте триматися якнайдалі від тренувального поля, — суворо зупинив їх Фредрік.
Схоже, його могутній вигляд справив належне враження на близнюків.
— Аджихад наказав перевірити магічну силу Ерагона, — презирливо прошипіли прибульці, — ще до того, як він утомиться вимахувати перед тобою мечем.
— А що, окрім вас, більше нікому? — почав вагатися здоровань.
— Кращих за нас немає, — в один голос розреготалися близнюки, не звертаючи уваги на загрозливе шипіння Сапфіри. — Тож іди за нами, Ерагоне.
Знизавши плечима, парубок скорився, незважаючи на застереження друзів.
— Усе буде гаразд, — заспокоїв він їх.
Звісно, юнак хвилювався перед випробуванням, хоча й пам’ятав Бромові слова про те, що вершники більш вправні в магії, ніж решта звичайного люду. Але хтозна, чи пощастить йому протистояти відразу двом супротивникам?
— Не хвилюйся, — озвалась Сапфіра, крокуючи поруч. — Нас також двоє.
— То що ж ти вирішив, юначе? Вступаєш до нашого кола? — нагадали по дорозі близнюки.
— Ні, — коротко відповів той.
— Гаразд, — обоє близнюків зупинилися з суворими обличчями й накреслили на землі велику пентаграму. — Тоді починаймо.
Один із близнюків дістав із кишені камінь завбільшки з Ерагонів кулак і поклав його на землю.
— Спробуй підняти його на рівень очей, — наказав другий.
— Це буде неважко, — сказав юнак до Сапфіри, повільно підіймаючи камінь у повітря силою думки. Але раптом той зупинився й застиг. Схоже, близнюки хотіли завадити, збираючись вичерпати Ерагонову силу!
— Але ж я не сам, — буркнув хлопець і покликав дракона: —
Камінь слухняно здійнявся на потрібну висоту, й це неабияк розлютило близнюків.
— Ну що ж, непогано, — прошипіли екзаменатори. — А тепер пересунь камінь у коло.
І знову повторилось те саме. Вигадуючи все нові й нові завдання, близнюки щоразу запекло перешкоджали Ерагонові. Тільки завдяки драконовій підтримці він продовжував триматись.
— Чого їм треба? — прошепотів виснажений юнак до Сапфіри. — Хіба цього не досить, аби вони зрозуміли, що я вмію?
І раптом Ерагон усе збагнув!
— Тоді говори тихіше або вживай найпростіші вирази, — мудро порадив дракон.
З цієї миті Ерагон почав вимовляти тільки загальні команди для виконання завдань. На пиках близнюків з'явилися розчаровані міни. Звісно, він викрив і зруйнував їхні підступні плани!
Утім, минуло вже чимало часу, а випробування ще й досі тривало. Зморений хлопець потерпав від спраги, але просити відпочинку йому не дозволяла гордість. Він склав уже безліч іспитів, граючись із вогнем, водою, камінням, зупиняючи політ стріли та зцілюючи рани. Нарешті близнюки зупинили його.
— Залишається ще одна річ, — сказав один із них, подаючи Ерагонові перстень. — Видобудь із нього еліксир срібла. Адже будь-який маг може зробити це граючись.
«Який іще еліксир срібла?» — розгублено думав юнак. Такому його точно не вчили. Він навіть не пригадував назви цього металу прадавнього мовою. Так само, як і Сапфіра. Парубок тільки пам’ятав, що та назва походить від імені Арджетлам. У розпачі він почав вигадувати слова, схожі на потрібне закляття. Нарешті, зупинившись на одному з них, він випростався, аби його вигукнути…
— Стій! — раптом пролунало позаду.
Голос здався Ерагонові напрочуд знайомим, і він швидко обернувся. Перед ним стояла… Арія. Її пишне волосся було стягнуте шкіряною стрічкою, а довгий лук висів за спиною. Чорний плащ огортав тендітну фігуру, не приховуючи її краси. Ніщо не говорило про ті випробування, які нещодавно випали на її долю.
Із появою Арії близнюки були готові провалитися крізь землю.
— Яка ганьба! — нарешті сказала вона до них. — Підступно вивідувати в хлопця те, чого самі не знаєте. І задля цього ви напросились його випробувати? Хіба ви не знаєте, на що він здатен? Ану, геть звідси!
Зненацька її погляд упав на перстень, який іще й досі тримав у руках розгублений Ерагон.
— Арджет! — голосно вигукнула ельфійка, і прикраса засяяла, роздвоюючись на живе сріблясте марево й мертвий предмет в руках у хлопця. Саме так видобувався еліксир! Злісно позираючи на недосяжне диво, близнюки поспішили якнайшвидше зникнути з-перед очей Арії, що так несподівано з’явилася. За мить марево розвіялось, і здивовані друзі залишились наодинці з ельфійкою — та була просто чарівна у своєму гніві.