Ерагон
Шрифт:
Він дістав із кишені шматок пергаменту, розстелив його на підлозі, а поруч поставив пляшечку чорнила.
— Це для записів, — пояснив старий.
Не марнуючи часу, Бром згріб із горішньої полиці сувої і, всівшись на підлозі, почав їх вивчати. Недовго думаючи, Ерагон приєднався до нього, водночас слідкуючи за дверима. Через деякий час робота видалась юнакові напрочуд важкою, бо записи в паперах відрізнялися від того, чому навчав його Бром.
Залишаючи згадки про кораблі, що мандрували тільки північними морями, друзі одразу ж відсіяли значну частину канцелярського
Якщо не зважати на вартового, що час від часу походжав коридором, то за дверима кімнати було тихо. Аж раптом Ерагон відчув неприємне поколювання на шиї. Він спробував не відволікатись, але дивне відчуття ніяк не зникало. Роздратований юнак звів очі й раптом аж підскочив — на підвіконні сидів маленький хлопчисько.
«Допомога потрібна?» — пролунало в Ерагоновій голові. Від несподіванки він тільки витріщив очі. Невже Солембум?
«Це ти?» — з недовірою спитав юнак.
«А хто ж іще?»
«Щось ти не зовсім схожий», — повернувся до паперів Ерагон.
Хлопчак усміхнувся, показавши гострі зуби.
«Мій вигляд не впливає на моє єство, — його зубки зблиснули в задоволеній посмішці. — Невже мене дарма називають перевертнем?»
— Що ти тут робиш? — урвав його парубок.
Хлопчик схилив голову, схоже, розмірковуючи над тим, чи треба відповідати.
«Це залежить від того, що робиш тут ти, — нарешті озвався він. — Ні, якщо просто розважаєшся читанням цього мотлоху, то будь ласка. Тоді мені тут справді нічого робити. Але якщо ви робите щось незаконне, то мушу вас попередити, що вартовий, якому ви дали хабара, уже покликав на допомогу. Тож вас, любий мій, шукають».
«Дякую, що сказав», — відповів Ерагон.
«Хіба ж я щось казав? — здивувався кіт. — Ну, гаразд. Я радив би тобі поквапитись», — і дивовижне створіння, що набрало подоби хлопчиська, уже збиралося зникнути з очей.
«А що ти мав на увазі, говорячи про дерево й склеп?» — спитав його юнак.
«Саме те, що сказав», — пролунало вже з-за вікна.
Ерагон подумки лайнувся, а вголос мовив:
— Нас уже розшукують.
— Звідки ти знаєш? — схопився Бром.
— Я підслухав вартового, — пояснив Ерагон. — Треба мерщій звідси забиратись. Можливо, вони з’ясували, що в Джоудовому кабінеті нас нема.
— Ти впевнений? — спитав Джоуд.
— Так! — гукнув Ерагон. — Вони вже йдуть сюди.
— Це не має значення, — озвався Бром, беручись за наступний сувій. — Ми мусимо закінчити свою справу!
І всі знову кинулись до роботи, ретельно гортаючи папери. Нарешті Бром пожбурив останній сувій на полицю, а Джоуд запхав свої нотатки й чорнило в торбинку. Ерагон не забув про смолоскип.
Щойно вони причинили за собою двері, як здалеку залунало гупання важких чобіт. Бром уже хотів був тікати, але несподівано зрозумів, що забув вимовити над замком закляття. Механізм клацнув саме тоді, коли троє вартових були вже поруч.
— Агов! Відійдіть від дверей! — гукнув один із них.
Удаючи подив, Бром шанобливо зробив крок назад.
— Що вам треба в цій кімнаті? — пролунало запитання, і Ерагон міцніше стис лук.
— Здається, ми просто заблукали, — вичавив із себе Джоуд, чиє чоло вкрилося краплинами поту.
— Ану ж бо, перевір кімнату, — наказав старший одному з воїнів.
Посмикавши двері, той відповів:
— Тут замкнено, сер!
— Це добре, — замислився командир загону. — Не знаю, що ви тут робите, та коли двері замкнено, то можете собі йти. Але слідом за нами.
Вояки оточили прибульців з обох боків і вивели їх на головне подвір’я.
— Очам своїм не вірю! — озирнувся на варту Ерагон. — Вони ж допомагають нам тікати!
— А тепер ідіть через цю браму, — пролунав іще один наказ уже біля центральних воріт. — Тільки не робіть дурниць. Якщо вам щось треба, то зачекайте до ранку.
Прямуючи геть, Ерагон відчував, як очі вартових свердлять їм спини, і щойно ворота зачинились, юнак аж підстрибнув від захвату.
— Спершу дійди живим додому, — похмуро відказав Бром. — А потім будеш святкувати.
Присоромлений парубок сповільнив крок, ідучи поруч зі своїми вчителями. Але вдома він не міг стримати захвату, радісно гукнувши:
— Ми це зробили!
— Так, але тепер треба з’ясувати, чи варто все це наших зусиль, — відповів Бром. Джоуд дістав із полиці географічну карту Алагезії й розгорнув її на столі.
Зліва на мапі далеко на захід простирався океан. Уздовж берега лежало гірське пасмо Хребта. Хадарацька пустеля перебувала в центрі, а на сході мапа закінчувалась. Десь там мали бути вардени. На півдні лежала Сурда, невеличка країна, що від'єдналася від імперії після занепаду вершників. Ерагон чув, що вона таємно підтримує варденів.
Біля східного кордону Сурди були Беорські гори. З давніх переказів Ерагон знав, що вони в десять разів вищі за гори Хребта, хоч і не дуже в це вірив. На схід від Беорських гір на мапі було порожньо.
Недалеко від Сурди лежали п’ять островів: Ніа, Парлім, Уден, Ілліум та Бейрланд. Ніа був скелястим виступом у морі, натомість на Бейрланді існувало маленьке містечко. Далі на північ, неподалік від Тейрма, лежав дивовижної форми острів, що називався Акулячий Зуб. Ще далі на північ було видно величезний острів, схожий на кістляву руку. Ерагон навіть без мапи згадав його назву. Це Вройнгард, прадавня батьківщина вершників, колись славетне, а тепер спорожніле місто, що стало притулком для різних чудовиськ. У центрі Вройнгарда було місто Дору Ареба.
Карвахол виглядав на мапі чорною цяткою посеред Паланкарської долини. На тій самій широті, але з другого боку рівнини, лежав ліс Ду Вельденварден. Його східні кордони губилися на мапі, так само, як і Беорські гори. На заході Ду Вельденварден було заселено, але глибини лісу залишалися безлюдними. У його нетрях причаїлись різні небезпеки, подейкують, страшніші, ніж на Хребті, і ті, хто потрапляв у цей ліс, повертались додому несповна розуму, якщо взагалі повертались.
Раптом юнак аж здригнувся, помітивши в центрі імперії місто Урубейн. Звідти країною керував Галбаторікс зі своїм драконом на ім’я Шруйкан.